Впоперек часу: Бернд Алоїз Ціммерманн. Історія однієї радіопередачі
Він відомий передусім як композитор-авангардист ХХ століття, з ім’ям якого пов’язане музичне поняття «сферичність часу». Його найвідоміші твори – інтермедійна опера «Солдати» (1958/60) та «Реквієм молодому поету» (1967/68).
Попри все Бернд Алоїз Ціммерманн (1918-1970), століття від дня народження якого відсвяткували в 2018 році, був не тільки одним з найважливіших німецьких композиторів. Як чудовий педагог він виховав цілу низку впливових композиторів, серед яких відомий сучасник Йорґ Гьолєр (York Höller). А як автор і музичний критик, Ціммерманн написав велику кількість важливих статей, в яких він не тільки аналізує та рефлексує музичну ситуацію свого часу, але в яких можна прослідкувати позиції, ріст і розвиток самого композитора. В доробку композитора – також одна радіопередача.
Ціммерманн був безумовно новатором в музиці. Хоч починав він як неокласик, сьогодні німецькі музикознавці називають його останнім німецьким імпресіоністом. Проте його творчість й надалі залишається недостатньо дослідженою, його тексти – неперекладені, а отже непрочитані, його композиції виконуються порівняно рідко, чого не можна сказати про його контрагентів – К. Штокгаузена, П. Булєза чи Л. Ноно. Як не дивно, але подібною ситуація була і за його життя. Німецькі aвтори П. Льойш та Д. Мерш в журналі «MusikTexte» (№ 24, 1988) описують Ціммерманна як експресіоніста, який стояв наодинці всупереч музиці свого часу. Бо в той час, коли він пише свою композиторську теорію в тексті «Інтервал і час» (1957) і свій найвагоміший твір – оперу «Солдати» (1958), два інші музичні напрямки опанували сцену нової музики: серіалізм та алеаторика. Ці напрямки, точніше їхні представники, ізолюють Ціммерманна чим раз більше, змушуючи його зайняти місце одиночки та аутсайдера. Сам композитор пише про себе в листі до Г. Штробеля за 21 січня 1964 року наступне:
«Оскільки я стою між школами і напрямками, й цю незалежність, не змінюючи своєї позиції, зберігаю до сьогодні і зберігатиму й надалі, то сиджу я, що й природно, постійно між стільцями».
Клавір опери «Солдати» (Бібліотека Кельнської опери, фото – Марія Кауц)
Далекоглядність і актуальність Ціммерманна констатують його колеги в наш час. Сучасний німецький композитор Йоганнес Шьольгорн пише про свого попередника: «Бернд Алоїз Ціммерманн був першим німецьким композитором, який думав і писав як космополіт. Це має бути добрим прикладом для композиторів сьогодення». Космополіт Ціммерманн був відкритий до всіх музичних напрямків, навіть до тих, представники яких його витіснили, але не відкидав і таких, котрі в його час не тільки не були в моді, але й трактувались як музика нижчого класу, наприклад, музика афро-американців – джаз. Найголовнішим для нього є не стиль чи техніка твору, а концентрація духовного проникнення в ньому.
«… чвари щодо технік і методів є вторинними порівняно з необхідністю духовного проникнення мистецького твору та відповідальною вагомістю цього твору в чистому творчому процесі…», – пише він в одному з своїх текстів.
Бернд Алоїз Ціммерманн є єдиним німецьким композитором свого часу, який не заперечував традицію. Навпаки, він за своєю композиторською природою опинився в такій ситуації, що відчував себе відповідальним за те, щоб передати весь музичний спадок своїх попередників майбутнім поколінням. Ціммерманн намагався вирішити дві проблеми: проблему сучасного музичного театру та проблему, яка полягала в завданні, всі музичні напрямки, які існували до Другої світової війни, та весь новий музичний досвід опрацювати і вписати в музичноісторичні рамки, про що і йдеться в його статтях «По той бік імпрессіонізму» (1949), «Моцарт і алібі» (1955), «Фрескобальді» (1963), «Майбутнє опери» (1965), та інших. Оскільки авторські права та видавництво стоять на перешкоді для перекладу цих текстів, прочитати і зрозуміти їх можуть тільки ті, хто добре володіє німецькою мовою.
На щастя існує одна радіопередача, написана Ціммерманном, яка не підлягає під вище вказані права. Вона транслювалася 30-го листопада 1963 року на Західнонімецькому радіо (WDR) під назвою «Шість століть Ars Nova – Суперечка студентів музики про тему західної музики, яка як вчора так і сьогодні не втрачає своєї актуальності» (нім. «Sechs Jahrhunderte Ars Nova – Ein Streitgespräch unter Musikstudenten über ein gestern wie heute aktuelles Thema abendländischer Musik“).
Історія цієї радіопередачі дуже цікава. Задум написати її народився в Ціммерманна в 1960-му році, в час, коли після Дармштатських курсів 1952 року він зрозумів, що не поділяє погляди представників Дармштатської школи, а отже не належить до когорти молодих. В цей час він переживає перелом творчості, що дало йому можливість сконцентруватись на власній позиції. Цей болючий процес тривав пару років. І вже в 1960-му Ціммерманн, після глибоких переосмислень, підводить підсумки. Саме в цей час редактор Південнозахідного радіо (SWR) Йозеф Гойслєр планує ряд радіопередач на тему «Молоді композитори про стару музику», а Ціммерманн планує стати автором однієї з цих передач, що відомо з їхньої переписки. Вже 26 грудня 1960 року він відсилає Гойслєру манускрипт радіопередачі і звертає увагу на те, що не вклався в надані йому рамки 45-ти хвилин і що з музичними прикладами передача звучатиме 90 хвилин. Цей факт став на перешкоді втілення задуму. Після того як Ціммерманну не вдалося цю радіопередачу реалізувати й на Баварському радіо в квітні 1961 року, він запропонував її вже аж в 1963 році, після успішної прим’єри опери «Солдати», Західнонімецькому радіо, де манускрипт був опрацьований редактором Оттом Томеком, дещо скорочений і, нарешті, записаний.
Музикознавець Кляус Еббеке, який опублікував манускрипт радіопередачі німецькою в уже згадуваному журналі MusikTexte № 24 (С. 19 – 27), вважає її однією з центральних текстів Ціммерманна, де можна прослідкувати музичне мислення композитора та його трактування музичних феноменів. Еббеке знаходить особливим те, що Ціммерманн свідомо не дотримався попередньо домовлених обмежень 45-хвилинної радіопередачі, оскільки він не просто писав передачу, а виражав свої композиторські погляди щодо музичної ситуації того часу і одночасно формулював свою позицію.
Пропоную переклад цієї радіопередачі українською, текст якої створений у формі дискусії студентів музики – теоретиків, композиторів і піаністів – про тягучість музичної історії, в якій розкривається трактування Ціммерманнової концепції часу – сферичності часу. Цю концепцію можна прослідкувати безпосередньо і в концепції цього тексту, адже для автора все існує одночасно. Пов’язуючи різні генерації музикантів Ціммерманн, як автор, вкладає текст в уста молодим студентам, простягаючись таким чином в майбутнє, а дискусія ведеться про митців минулого, про те, як ці генерації пов’язані між собою і про те, як це відображається в теперішньому. І цю дискусію веде сам Ціммерманн – як автор і як модератор. В діалогаг композитор промовляє до нас устами молодих персонажів, вказуючи на те, які питання потрібно ставити і де шукати відповіді, нашаровуючи, як і в своїх композиціях, різні реалії, часи і музичні напрямки одне на одного.
Еббеке вказує на неточності в тексті, щодо числа Talea в Kyrie меси Машо, що неможливо відкоректувати, тому-що невідомо, які джерела використовував Ціммерманн для своїх аналізів. В даному перекладі українською збережені всі іншомовні вислови та терміни, в такій формі, як це використовував композитор в оригіналі. Це стосується також назв та назв частин творів, написаних наприклад в лапках і без лапок. Ціль перекладу – залишитись якомога ближче до оригіналу. Лінк до записів вжитих музичних творів вставлені в текст редакцією для зручності читача.
Один коментар до “Впоперек часу: Бернд Алоїз Ціммерманн. Історія однієї радіопередачі”