Часто найграндіозніші твори у власній творчості композитори творять не один рік. Так більше 6-ти років знадобилося львівському композитору Володимиру Павенському, щоб створити Божественну Літургію св. Івана Золотоустого та почути її у концертному виконанні Галицького академічного камерного хору на власному авторському концерті.
У доробку композитора чимало творів у різних жанрах – інструментальної музики, хорової, дитячої та духовної. При чому, кожен наступний поворот творчого шляху приводив до захоплення новим жанром і давав плідну співпрацю із різними українськими виконавцями та колективами.
– Пане Володимире, у Вашій творчості чимало духовних композицій. Зокрема, «Ave Maria» для хору та оркестру, «Господи, Ісусе Христе…», «З глибини я взиваю до Тебе», «Ныне отпущаеши», також можна зазначити інструментальні композиції «Lamento» для органу та пронизаний світлим сумом та глибоким психологізмом твір «Сльоза Діви Марії» для фортепіано. Вони сформували той досвід, з яким Ви приступили до створення свого чи не найбільшого твору, а саме Божественної Літургії св. Івана Золотоустого. Окрім того, що створенню цієї композиції Ви присвятили шість років життя (впродовж 2010-2016 рр.), з якими ще труднощами Ви стикнулися при написанні цього монументального твору?
Володимир Павенський: − Було кілька головних проблемних завдань, які потребували вирішення. Скажімо, створення самого музичного матеріалу: чи ґрунтуватися на канонічних розспівах чи шукати якийсь свій варіант подачі матеріалу? Я все-таки зійшовся на тому, що краще давати музику від себе, таким чином у Літургії немає ніяких цитат.
Хто береться за написання такої музики, як правило, стикається із декількома важливими проблемами. Перша − це все-таки дуже великий матеріал: служба Івана Золотоустого сама по собі в церкві займає мінімум півтори години. В мене − концертний варіант, але також триває стільки часу. Те, що Ви маєте можливість почути у записі на YouTube – це телеверсія «ТРК Львів». Вони її зробили в рамках певної програми, тобто лише 1 годину 10 хвилин. Там дещо не ввійшло, але цього достатньо, щоб отримати певні враження від цього твору.
Друга проблема полягає в тому, що є дуже багато повільних частин. Музику розважливу, помірну, тобто не в швидких темпах протягом тривалого часу, досить-таки важко слухати, сприймати. Як я це вирішував: намагався подати частини в різних стилях, тобто є стилістичні приклади візантійського наспіву, знаменного співу, моєї авторської музики, класичної доби. Я намагався брати за зразок службу від ранньої епохи до сьогоднішнього дня. Твір сприймається не просто, скажімо так, але на сьогоднішній день композитор не може обмежитися лише чотирма голосами. Коли я починав репетиції, мені Яциняк (Василь Яциняк, керівник Галицького академічного камерного хору – ред.) сказав: − «Чого вона у Вас така насичена, перевантажена?». А я кажу: − «А як зробити сучасну гармонію, гармонію ХХІ-го століття лише чотирма голосами»?». Всі хочуть простіше, швидше, щоб воно легше вчилося…
Прем’єра відбулася 28-го листопада 2017 року у Львівській філармонії. Вчилося важкувато, але прем’єра пройшла добре, все було успішно. Навіть говорили, що все-таки відчувається глибока духовність цього твору. Я вважаю, що музика такого роду має бути духовно обов’язково, нести особливі переживання…
Божественна Літургія св. Івана Золотоустого:
– Серед сучасних українських композиторів, можна назвати ряд імен, які зверталися до жанру Літургії. Євген Станкович, Мирослав Скорик, Віктор Камінський, Леся Дичко, Олександр Козаренко… Чи Ви знайомилися із їхніми партитурами перед написанням власного твору?
Володимир Павенський: – Насправді, я дуже багато переслухав музики, коли починав створювати цей твір: і російської, і давньої, нашої української музики, і сучасних композиторів – Дичко, Скорика… В такому варіанті, серед львівських композиторів – це, по-моєму, я вже п’ята Літургія такого роду. Скорик, Козаренко, Камінський, Дацко, скажімо. Є композитори, які це створювали спеціально для церкви, але я натомість хотів концертний варіант, щоб це було професійно виконано.
В мене є такий принцип як композитора: коли я приступаю до якогось твору, я стараюся по максимуму переслухати, бо в Інтернеті всього є зараз досить. Не те, щоб «створювати велосипед», але, можливо, щоб відчути нові настрої і те, що було зроблено до мене. Адже кожен композитор, безумовно, хоче внести щось нове. Мені приємно, що мені казали, що моя Літургія − духовна, гарна, хоч і складна…
– Розкажіть, будь ласка, детальніше про прем’єру Літургії, адже вона була виконанна поруч з іншими творами на Вашому авторському концерті? Ця подія була також присвячена 60–літтю Львівського телебачення…
Володимир Павенський: – Минулого року я працював ще на Львівському телебаченні, як Ви знаєте, зараз його зробили «Суспільним» і я потрапив під скорочення. Але я ще встиг організувати концерт до 60-ліття Львівського телебачення. Під цією егідою я зробив авторський концерт, де власне виступали Галицький академічний камерний хор (диригент – Мар’яна Ферендович), дитячий хор «Соломія» Львівської середньої спеціальної музичної школи-інтернат імені Соломії Крушельницької під керівництвом Оксани Гоби (адже в мене є багато дитячої музики), камерний оркестр «Академія» під орудою Народного артиста України Ігоря Пилатюка.
Щодо прем’єри Літургії, я 2-3 роки до того хор підготовлював, що буде складний твір. Але Галицький академічний камерний хор виконуює досить багато сучасних композицій, тому проблем з цим не було і мені було легше дійти з ними згоди відносно виконання. Робити зараз такі авторські концерти – це напрочуд важко, їх мало хто робить, адже це немалі гроші. Але добре, що Львівська архиєпархія Української Греко-Католицької Церкви та фундація «Андрей» допомогли і ми зробили цей концерт.
Додам, що у Літургії є чотири солісти – сопрано, альт, тенор, бас – вони мають разом хором невеличкі свої ремарки, по два виходи. І в кінці я намагався підсумувати, такими нагадуваннями, що вони виконували раніше. Такий підсумок відбувається у 21-му номері «Єктенії подяки», де є вихід чотирьох солістів з хором.
– Якщо говорити про враження, то Ваша музика справді напрочуд світла, має багато мажорних співзвуч. Можливо, саме це пов’язується публікою із такою духовністю. Бо на мою думку, твори і Скорика, і Козаренка навпаки, наче згущують барви, а у Вас більш просвітлена... Чи можете сказати, що це характерно для Вашої духовної музики?
Володимир Павенський: – Не тільки духовної, це взагалі у моїй творчості, так би мовити, акцент на таке вирішення усіх творів. Скажімо, у дитячий музиці так само – її багато виконують і кажуть, що вона також має світле начало і для сприйняття дуже легка. Хоча я не скажу, що легка для виконання. Але щодо мого сприйняття світу – так, я згідний, це є…
– А як Ви працюєте зі словом? Бо все-таки духовна музика має мати рівноважливість цих компонентів – музичного, і донесення, власне, Слова.
Володимир Павенський: – При написанні я брав Службу трьох церков: греко-католицьку, українську православну і автокефальну (тепер це єдина церква). Я намагався зробити якийсь середній варіант. Зі священиками це все обговорювалося, компромісний підхід щодо поєднання текстів, щоб це все легко співалося. Греко-католицька версія, вона, на мою думку, більш літературна і важча для сприйняття, там більше матеріалу. Українська православна і автокефальна – більш стислі.
Коли можна було розширити, я брав греко-католицький текст, скажімо в трьох антифонах. Що стосується Служби, ми також все перевіряли зі священиками, щоб я нічого не пропустив у тексті. Адже там є багато канонічних речей, які на перший погляд, можна не помітити чи пропустити і мати потім неприємності. Я всього дотримався.
Казали, що можна було зробити більш спрощений варіант Літургії, але я не думаю, адже тоді втратиться і характер композиції, і драматургія. Робити якісь спрощений варіант з неї я б не хотів.
У Києві цю Літургію виконував Академічний камерний хор «Хрещатик», і Павло Струць (художній керівник цього колективу – ред.) зробив деякі корективи, бо у них 22 чоловіки, а в мене варіант трохи складніший, тобто для розширеного складу. Вони все гарно виконали, адже це дуже високопрофесійний хор, але все трохи спрощували. Таким чином перше виконання спочатку було у Києві на фестивалі «Київ Музик Фест-2016», а потім, як не дивно, вже у Львові.
– Який є Ваш внутрішній імпульс до написання духовної музики?
Володимир Павенський: – Все-таки вважаю, що написання духовного твору – це, по-перше, не кожен композитор зможе зробити. По-друге, потрібно бути віруючим, обов’язково. Ходити на відправи – так, але все-таки музика має пропускатися через серце. І не можна писати формально, в жодному разі, тим більше якщо ідеться про Всенічну, Літургію, дитячі твори, навіть інструментальні – ніколи не вийде світлий твір, якщо цю музику ти не пропускаєш через себе.
Якщо взяти характеристику моєї творчості – є великий акцент на духовні твори, але я пишу не тільки їх. В мене є музика різного плану: багато фольклорного (є досить записів на фестивалі «Велика коляда»), аранжування колядок, великий спектр інструментальної музики. Зараз з нотами трошки важче, є проблеми із виданням. Але просять Сонату для скрипки і фортепіано, квартет, камерно-інструментальні твори…
Козацька щедрівка:
– Тобто Ви багато пишете для колективів, з якими співпрацюєте, в тому числі і дитячих?
Володимир Павенський: – Не хочу, щоб виникло враження, що пишу лише духовну і дитячу музику. Але зараз, справді, композитори пушить для тих колективів з якими співпрацюють. От Оксана Гоба їздила з хором (дитячий хор «Соломія» ЛССМШІ імені С. Крушельницької – ред.) у 2000-их роках з моєю музикою по дуже впливових конкурсах із високою кваліфікацією – у Сербію, Голландію, Чехію, Норвегію, Грецію, Австрію, – близько 14 країн Європи! – Канаду, на великі фестивалі дитячої музики. Завжди були дуже добрі відгуки про мою музику. Зараз з ними трохи менше працюю. Але вони зупиняються на моїй музиці, бо кажуть, що вона світла, духовна… В мене є також премія В. Косенка у 2012 році за дитячий хоровий концерт «Від зими до зими» для подвійного хору і та двох солістів на мотиви українських календарних пісень, теж дуже великий твір. Цей концерт, вони дуже часто виконували у нас та в Європі…
– На теперішній час Ви викладаєте у композицію у Львівській середній спеціальній музичній школі-інтернат імені Соломії Крушельницької. Як Ви працюєте з дітьми? До яких жанрів звертаєтеся і які настанови даєте при перших творчих самостійних спробах учнів?
Володимир Павенський: – Почнемо з того, що є різний рівень підготовки, все-таки я намагаюся брати дітей із 5-6 класу, хто більш-менш володіє інструментом. Хоча згідно навчальних програм пишуть, що можна із 1-2 класу, але я вважаю, що ні – треба хоч трохи володіти інструментом, щоб мати якийсь багаж як інструменталіста. Тому приходять із різною підготовкою. На жаль, деякі діти хочуть займатися, але я кажу, що візьму пізніше, бо треба пройти хоч якийсь період адаптації.
Починаємо з побудови мелодії, невеличких мотивів по 4-5 тактів. Я часто даю вправи на фактуру – на ліву руку, бо, як правило, лівою рукою майже ніхто не володіє. Або, хто грає твори Моцарта, починають грати розкладені акорди, тоді я одразу починаю працювати із різними типами фактур – для вальсу, маршу, які мають певну стилістику, характерну для цих побутових жанрів. Якщо діти грають на флейті чи скрипці – пишемо потрохи твори для їх інструментів. В мене якраз нещодавно був авторський концерт із випускницею, вона зробила всю програму по композиції – може цілком сміливо вступати на композиторський факультет. Але дівчина вирішила, що все-таки вступатиме на фортепіано – як і піаністка дуже здібна, багато була на конкурсах, і як і композитор – хороша. Але, бачите, не кожен бачить себе композитором…
Це робота, якій потрібно приділяти чималі зусилля. Дітей багато іде – але як просиш щось зробити – комусь важко, хтось кидає, хтось довше тримається… Напевно, це треба мати в собі, цей талант має бути закладено зверху.
– А якщо звернутися до Вашого дитинства, юності, коли Ви відчули, що маєте «в собі», як Ви кажете, потяг до композиції і почали писати?
Володимир Павенський: – Я пізно почав займатися композицією. Це було на старших курсах Чернівецького училища, коли я закінчував теоретичний відділ і непогано володів фортепіано. Тоді, власне, лише почався факультатив з композиції. Спочатку, чесно кажучи, якось не пішло, було важко. Два роки я навчався композиції, потім три роки була перерва, коли я служив в армії. Після армії я пішов на підготовчий курс вже у Львівську консерваторію. Але вже одразу із 1-го підготовчого курсу я одразу вступив, де навчався у 1980-1985 роках. Спочатку займався у Володимира Флиса, а потім вже був Віктор Камінський (він завжди любить говорити, що я його перший учень, адже викладач був на 4 роки старший за студента!).
– Але все ж таки, чому відбувся імпульс до композиції, чому захотілося спробувати?
Володимир Павенський: – Я не знаю, можливо, це було закладено в мені, але воно прийшло пізніше. Мені вже було 24-25 років, це вже був більш зрілий вік.
– А з чого починали, з яких жанрів?
Володимир Павенський: – На вступ я писав «Українську сюїту» для фортепіано, були також невеликі романси. І як не дивно, ось ці самі перші романси залюбки беруть співати. Музика цих перших творів для фортепіано, вокальних не є складна.
Вже в консерваторії є своя певна програма на кожен рік навчання. Дипломна робота на 5 курсі була для симфонічного оркестру, диригував Ігор Сімович. На той час була велика проблема: тоді ксероксів було дуже мало і багато партій для всіх інструментів треба було писати в ручну. Я пам’ятаю, по ночах сидів, це було неймовірно важко…
– Але Ви відчували, що Ви на правильному шляху?
Володимир Павенський: – Звичайно, я був добрим студентом. Навіть на 1-2 курсі в мене була підвищена стипендія імені Людкевича. Із скрипалем Юрієм Соколовським ми їздили на конференції, в різні консерваторії по обміну досвідом, виконуючи мою Скрипкову сонату. Нею до сих пір цікавляться, хочу зараз її трошки реанімувати.
Прилетів сокіл до віконця:
– На той час був великий розквіт української естрадної музики. Працювали у цьому жанрі?
Володимир Павенський: – Так, із колективом «Галицький дзвін», з яким записали великий альбом в 1990-1991 роках. Для цього львівського гурту я зробив досить багато власне естрадних обробок. До речі, багато його і зараз слухають… Це синтез фолку і року, там є скрипка, бандура, гітара, клавіші… Є простенькі, побутові твори, а є дуже хороші пісні.
– Все ж таки, становлення Вашого творчого шляху відбулося в академічній, а не в естрадній сфері?
Володимир Павенський: – На початку переважно писав академічну інструментальну музику. Інструментальні сонати, Струнний квартет (вже давно не виконувався), твори для флейти, віолончелі, фортепіано, Сюїту в старовинному стилі, Симфонію, кілька вокальних творів. Але після того періоду інструментальної музики та естрадного альбому, близько із 1990-их рр. я почав писати більше хорову музику і дитячу, вже почався якийсь новий етап.
– Як склався Ваш шлях у Львові після завершення навчання, Ви одразу пішли працювати на Львівське телебачення?
Володимир Павенський: – З грудня 1984-го я почав роботу на телебаченні, був там завідуючим цеху звукорежисерів по всій телерадіокомпанії. Працював до квітня 2018-го. Тепер перейшов на основну роботу у музичну школу, хоча був тут по сумісництву вже давно досить, напевно із 2003 року.
– Вам як композиторові зв’язок із телебаченням давав якісь можливості – виконувати музику, записувати, як це відбувалося?
Володимир Павенський: – Так, я міг записувати. Там була непогана фонотека музики і львівських композиторів, і київських. І також естрадної: «Ватра», Ігор Білозір, Володимир Івасюк, їх перші записи, бо всі спочатку писалися на телебаченні. Також перші телевізійні фільми, як-от «Червона рута» та інші.
Багато з тих програм я ще застав. Була дуже хороший режисер Галина Ярема, і я з ними – музичною редакцією, дуже багато працював. Писали «Сонячні кларнети» – це був фольклорний проект, ми їздили по всіх областях, особливо по Львівщині, Волині. Була хороша телевізійна станція, радіостанція, ми все одразу писали і одразу транслювали. Багато писали різної музики, в тому числі – академічної.
– А Ваші твори, які з них записувалися та транслювалися на Львівському телебаченні?
Володимир Павенський: – На телебаченні я робив телевізійну постановку «Ой піду я в Бориславку» за оповіданням Івана Франка. Ми їздили тоді в Дрогобич, це знімали, а я робив музику.
Робота була цікава, хоча досить специфічна, не кожен міг працювати на телебаченні, бо це робота з людьми, робота з технікою, треба було техніку знати. Не кожен би витримав, але…
– Вам подобалося…
Володимир Павенський: – Так. Спочатку втягувався довго, навіть не думав, що зможу там працювати, але пізніше навіть сподобалося. Адже робота цікава, творча. Весь час приходить багато людей…
А пізніше, коли декілька років назад була передача SMS, було дуже багато колективів. Хороший був проект, але як багато хороших проектів – закінчився. На передачі було багато естрадних колектив, і хорових, і академічної музики, якщо хтось приїжджав, то виконавці приходили на цю передачу. Що поробиш – такий час тепер. Багато хороших починань, все відійшло…
– Як Ви кажете, Ваша музика має такий світлий характер і сприйняття. А як Ви ставитеся і до сучасної музики, і різноманітних технік ХХ-го століття, як наприклад серійність, додекафонія, сонористика, захоплення електроакустичної музикою?
Володимир Павенський: – Я пройшов багато через що: на перших порах, коли шукаєш свій стиль, проходиш всі ці школи. В мене є додекафонні твори, на тему Веберна. Ти можеш відкидати або приймати те, що тобі ближче, але пройти, я вважаю, це потрібно. Хоча, як на мене, додекафонія зараз сприймається зовсім інакше, ніж на початку століття, коли це все виникало. Тепер технічно, формально, це можна зробити набагато простіше за допомогою комп’ютера, не треба цю серію розписувати по всіх голосах вручну.
Варто багато слухати. Я дуже люблю той період Шнітке, Канчелі… Коли Канчелі тільки починав, це було щось нове, якісь нові віяння і підходи і в симфонічній музиці, і в драматургії. Слухав багато в свій час, але після того проходження чисто технічного, ти виписуєшся і якимось чином залишаєш своє. Якусь займаєш певну нішу і таким чином вже розвиваєшся. І це нормально! Я вважаю, що повинен кожен композитор, якщо не професійно це все пройти, то ознайомитися, принаймні, зі всіма течіями, хоча б для того, щоб знову не створювати щось таке, що вже давно було.
Єктенія за спочилих:
– Адже останнє століття відбувається боротьба між звичною мажоро-мінорною системою і 12-ти півтоновою?
Володимир Павенський: – Я багато їжджу по фестивалях і чітко бачу, що навіть серед визнаних митців, скажімо як Скорик, Сильвестров, знову є відхід до якоїсь простоти, світлого початку. Особливо, Сильвестров – після того, що він писав на початку творчого шляху, зараз його творчість сприймається як зовсім полегшений варіант. Зараз митці знову повертаються до класичної стилістики, в мене це також давно стилістично є. А зараз, не знаю, чи то мода така, чи то інтуїтивно так композитори відчувають? Можливо після революцій авангардних течій, мусить бути таке просвітлення. Може так і треба?
Скажімо, слухав музику Арво Пярта. Вона викликає зовсім інші відчуття, там і інакші форми, тембральні поєднання. Словом, це зовсім інакша музика, і на кожному витку вона вносить щось своє, (ось це просвітлення!), але вона увесь час змінюється, даючи нові, нестандартні речі в цьому поєднанні. І сприймається зовсім інакше: це вже не є класика, вона має наліт сучасної музики, але вже викристалізувалася і сприймається зовсім інакше.
– У Вас є твори для органу. Чому Ви звернулися до цього інструмента?
Володимир Павенський: – В мене є для фортепіано «Сльоза Діви Марії» і я зробив версію для органу, але якось той твір лежить і ще не виконувався. Може це був той період духовності – і я написав для органу, бо якраз починав підготовку до великих духовних творів. І зробив таку версію. Вона цікава тембрально, мені подобається орган. Скажімо, у «Реквіємі» Шнітке є оркестрова група і орган, де він настільки сучасно і цікаво звучить.
– Ви автор також багатьох творів дитячої музики. В чому особливість, а можливо – складність, написання творів для юних виконавців?
Володимир Павенський: – Зараз мало композиторів, на превеликий жаль, які роблять професійну дитячу музику. Я не є повністю дитячий композитор, просто творів, особливо хорових, є чимало. Дитяча музика – це дуже не простий жанр, бо там невеликі діапазони – дві октави, ще кожну партію треба дивитися, щоб діти голос не перенапружили (особливо сопрано – фа-соль не вище, альти не завжди звучать внизу, краще давати середній діапазон), тобто це непросто написати професійно.
– Літургія є одним із найбільш масштабніших творів у Вашій творчості. Чи є ще якість великі твори, які плануєте написати?
Володимир Павенський: – Роблю Всенічну, це є, фактично, продовження. Вони були задумані як два твори, що ніби поєднані між собою. Хоча в Літургії є тільки авторський матеріал, там немає цитат, натомість у Всенічній є київські, харківські розспіви, антифони, які вже виконуються, таким чином трошки інакший підхід. Хоча Всенічна теж важка, і вже знаючи по досвіду, хочу її компактніше зробити, щоб не було дуже багато. Але там теж є свої частини, які мають обов’язково бути, від цього не втечеш. Це твір, на який піде пару років, адже це теж великі масштаби.
З духовного я б ще хотів написати «Stabat mater», бо вже є одна хорова частина – «Ave Maria», можна би було зробити з оркестром на латинські тексти. Ці проекти, як кажуть – Бог дасть, доживем…
Фото надане Володимиром Павенським
Розмовляла Стефанія ОЛІЙНИК