В кожній епосі музичної культури (Ренесанс-Бароко-Класицизм-Романтизм…) є найголовніший жанр, яких давав поштовх для розвитку або з якого виростали всі інші жанри музики. Так в епоху Ренесансу – головним жанром була меса, в добу Бароко – опера, а в Класицизмі – симфонія.
Жанр симфонії – це справді еталон свого часу. Вона відображає – починаючи від нових принципів формування оркестру (які актуальні до нині) до філософської думки того часу (не будемо занурюватися в тему, як діалектика Гегеля повпливала на розвиток сонатно-симфонічного циклу). Симфонія переважно складається з 4 частин, як чотирьох картин з життя людини:
Перша частина – протиставлення, боротьба двох полюсів, думок – які уособлюють дві різнохарактерні музичні теми – конфлікт як основа становлення людського життя;
Друга – повільна, лірична, чуттєва, внутрішній світ людини,
Третя – це танець, гра – зовнішня “маска” для суспільного життя;
Четверта – фінал, підсумок усіх життєвих явищ, образів, “масок”.
Зрозуміло, що жанр симфонії стає показовим для композиторів епохи класицизму: Гайдн має їх 104 (!!!), Моцарт – 41, Бетовен – 9. Пропонуємо послухати останню 41 симфонію Моцарта і спробувати сприймати симфонію, як розгорнуту історію життя…
P.S.І ніколи більше не плескаємо між частинами симфонії під час живого виконання 🙂 .
Стефанія Олійник