«…жодна нація не може похвалитися міріадами геніїв… Проте велич нації не лише у стовпах, але у тих десятках локальних трударів, які займались просвітництвом на місцях і створювали ґрунт для майбутніх поколінь…» – саме з цих слів розпочала наш діалог провідна львівська музикознавиця п. Наталія Сиротинська. І не дарма, адже розмова йшла про композитора і священика, теоретика музики і активного діяча, фольклориста – о. Порфирія Бажанського, роль якого для української музики можна передати оксимороном «велика маленька людина»
2020 року команда Львівського органного залу та Галицьке Музичне Товариство планує присвятити серію заходів на відзначення 100 річчя від дня смерті Порфирія Бажанського.
– Порфирій Бажанський надзвичайно багатогранна особистість. Наскільки широким є діапазон його наукової та мистецької творчості?
Наталія Сиротинська: – Багатогранність постаті Порфирія Бажанського можна і варто оцінювати з кількох позицій. Щодо багатогранності, безумовно, а щодо професіоналізму, то не завжди вдавалося якнайкраще. Треба зважити принаймі на три чинники, які сформували його особистість: освіта, можливості, соціокультурні умови і, безумовно, особисті зацікавлення. Щодо першого, то він є учнем Михайла Вербицького і також належить до греко-католицького сану. Ймовірно, це стало причиною композиторської праці у двох основних напрямках – літургійної хорової творчості і музично-театральної. Проте інша часова доба і політична ситуація, зокрема, поширення народницьких ідей, розширили тематику до патріотичної, що проявилося в музично-театральних композиціях ,,Олекса Довбуш” та ,,Марійка” – татарська бранка”. Він також з власними записами видав понад 4 тисячі українських народних мелодій, записаних іншими збирачами фольклору з Галичини у збірці «Русько-народні галицькі мелодії».
Щодо другого, то попри освіту в духовній семінарії, він прослухав курс грецької та латинської літератури на філософському факультеті університету, а в подальшому самостійно цікавився важливими подіями, в тому й західноєвропейського музичного життя, зокрема, творчістю Вагнера. Безумовно, постійна самоосвіта значно розширила не лише коло зацікавлень, але й можливостей. Щодо третього, то непроста політична і соціокультурна ситуація Галичини, а також усвідомлення особистої відповідальності визначило активну просвітницьку ініціативу П. Бажанського. Поза священичим служінням, церковно-музичною, регентською і композиторською діяльністю, він є автором чисельних історико-теоретичних досліджень, а також фольклористом і публіцистом. Все це представляє Порфирія Бажанського як активного діяча в період становлення професіоналізму української музики і музикознавства.
– Бажанського вважають автором численних опер та оперет, як наприклад «Олекса Довбуш», «Біла Церква», «Уляна»… і можна ще довго перелічувати, називаючи нові й нові назви. Очевидно, вони мають більшою мірою стосунок до народної музики. Звідки у композитора саме такий вектор зацікавлень?
Наталія Сиротинська: – По-перше, варто зробити термінологічне уточнення, буквально «опер» чи «оперет» в академічному тлумаченні П.Бажанський не писав, це швидше музично-театральні твори для театру товариства «Руська бесіда», що зовсім не применшує їх значення для тогочасного періоду розвитку української музики. Добра поінформованість о. П. Бажанського у тенденціях західної оперної творчості, зокрема, вагнерівської, і розуміння вагомості цього жанру для суспільства й зумовило таку композиторську активність у цій ділянці. А поруч добре знання фольклору і національна зорієнтованість дозволили урізноманітнити сюжетну палітру. Варто згадати й традицію театральної музики вчителя – М. Вербицького з одного боку, а з іншого – оперна творчість М. Лисенка.
– Цікавим видається той факт, що композитор писав також музику до театральних вистав. Можете більше розповісти про це?
Наталія Сиротинська: – Зауважу, що найповніша інформація про композиторську творчість о. П. Бажанського знаходиться у кандидатській дисертації Наталії Кушлик «Музично-просвітницька діяльність о. Порфирія Бажанського в контексті соціокультурної практики греко-католицького духовенства Галичини в ХІХ-ХХ століття». В окремому підрозділі Авторка докладно розглядає задіяність о. П. Бажанського в музично-театральному житті Галичини і відзначає поетапні кроки композитора у цьому напрямку. Зокрема, на початку 1870-х рр. о. П. Бажанський виступив автором оркестрової музики до ряду вистав театру «Руська бесіда». В наступний період від початку 1880-х рр. він в якості автора лібретто і музики пише власну музично-театральну композицію «Олеся» та подібні твори. Найцікавішими є вже згадані вище музично-театральні композиції «Олекса Довбуш» та «Марійка – татарська бранка», в яких автор здійснив вдалу пошукову спробу ідейно-стилістичного занурення в атмосферу національної історичної тематики з регіонально-етнографічним жанровим наповненням.
– А як щодо його інструментальних творів? Чим вони цікаві? Можливо розповісте декілька слів про його праці з вивчення інструментальної музики.
Наталія Сиротинська: – Інструментальна творчість о. П. Бажанського є невеликою і суголосною тенденціям ,,перемиської” доби. Такими, зокрема, є оркестрова та фортепіанна версії ,,Коломийки” чи гармонізація окремих народних пісень, що цікаві насамперед відтворенням в музиці національного колориту. Натомість обширна та цілісна за змістом розвідка о. П. Бажанського «Повна інструментація європейських і русько-народних інструментів» вважається однією з його найґрунтовніших музикознавчих праць. Вона написана з добрим знанням інструментознавчих праць відомих західноєвропейських теоретиків, а також оркестрових партитур творів Моцарта, Вебера, Россіні та інших. Окрема частина цієї розвідки присвячена характеристиці народних інструментів, що суголосне його постійній увазі до дослідженнь національно-фольклорного музичного мислення.
– Про отця Бажанського часом пишуть, як про потужного теоретиком музики, автора багатьох досліджень. Чи можете виділити, вияскравити найважливіші його наукові доробки: вивченню чого вони були присвячені і в чому їх важливість?
Наталія Сиротинська: – Музикознавчі праці Бажанського варто відзначити як насамперед суголосні тенденційній тематиці музикознавчих досліджень в Галичині та сприяння динаміці просвітницького процесу. Коло його музикознавчих зацікавлень демонструє докладне розуміння вагомості всіх нюансів музичної творчості історичного й теоретичного планів. Варто перелічити самі назви розвідок, опублікованих у Львові: «Історія руського церковного пінія» (1890), «Русько-народна поетична і музикальна ритміка» (1891), «Малоруський музикальний народний тон» (1891), «Малоруська народна мелодика» (1892), «Русько–народна музикальна гармонія» (1900)… І навіть якщо не всі вони є досконалі, бачимо послідовну і постійну працю, що безумовно викликала зацікавлення, спонукала до обговорень і продовжувалася і дослідженнях сучасників.
Варто повторити висновок Івана Франка у рецензії на «Історію руського церковного пінія» о. П. Бажанського:
«О. Бажанському без сумніву приналежати буде заслуга, що він не тільки дав товчок до реформи нашої хорової і церковної музики, а також перший стрібував оглянути історично розвій нашої музики. Що такий перший почин не може бути бездоганний…се кожний зрозуміє. Його помилки повинні для дальших робітників бут осторогою і вказівкою вірніших стежок, але власне для того треби би якнайдетальніше виказати похибки, бо в загальній економії духової праці людської пізнані похибки так само корисну як здобуті правди».
Відтак, важко бути «піонером» не непроторенній дорозі, тому наполегливість о. П. Бажанського заслуговує особливої уваги.
– Що в його творчості є таким, що резонує саме у Вас? Врешті, в чому полягає феномен і цінність Бажанського?
Наталія Сиротинська: – Мій особистий шлях до знайомства з творчістю о. Порфирія Бажанського розпочався з його навчального посібника з церковного співу . Саме особлива увага Бажанського до давніх традицій українського церковного співу і стала початком пошуку і осмислення його теоретичних праць. На жаль, музично-театральні твори нам невідомі і варто було б поставити хоча б найважливіші. Так само варто опублікувати і окремі статті та хорові твори. Це дозволить вповні осягнути той шлях розвитку, який пройшла українська музика від початку становлення дотепер. Без цього ми позбуваємося нашої історії і не можемо простежити наскільки тенденційними чи новаторськими є ті чи інші твори, наскільки змінювалося мислення і пріоритети суспільства. Весь цей процес заповнення лакун є важливим і для майбутніх поколінь. А щодо феномену Бажанського, то мабуть правильно згадати і багатьох інших митців, що невтомно працювали, відчуваючи велику відповідальність за українську культуру, за свій народ і його майбутнє, за утвердження національної свідомості в непростих політичних умовах. Такою рушійною силою вважалося мистецтво – цього варто повчитися і нам.
Розмовляла Віра ГАНЧАР