Знову травень – пора фестивалів та фестів. Фестиваль сучасної музики Вісім мостів (Acht Brücken. Musik für Köln), який щорічно проходить в місті Кельн, здивував своїх гостей прем’єрою. Вона стала особливою родзинкою цьогорічного свята.
Сучасний німецький композитор Йорк Гьоллєр (York Höller) презентував свій новий Концерт для альта з оркестром (2015/17) у виконанні Табеї Ціммерман (Tabea Zimmermann) та Ґюрценіх-Оркестру Кельн (Gürzenich-Orchester Köln) під керівництвом Франсуа-Ксавeра Рота (François-Xavier Roth). Чудовими були не тільки промінентні виконавці. Особливо добре продуманою була програма і драматургія концерту вцілому. Альтовий концерт Гьоллєра вдало поєднувався з улюбленими увертюрами до опер Ріхарда Ваґнера, музичні цитати з яких можна було впізнати в останньому творі концерту – “Мusique pour les soupers du roi Ubu” (1962-66) Бернда Алоїза Ціммермана. Завдяки відкритості диригента Франсуа Рота та креативності драматурга Ґюрценіх-Оркестру Патрика Гана (Patrick Hahn) «чорний балет» короля Убю видався на славу і став чудовим саркастичним контрастом до прем’єрного твору в першій половині концерту. Диригент Франсуа-Ксавер Рот вийшов на сцену з перукою «в стилі» Трампа і з живим бульдогом. Отже король Убю, він же Трамп, диригує оркестром і оригінальним театральним дійством, в семи частинах якого майстерно критикувались як трампівський нарцизм, так і проблеми місцевої і світової політики.
Новий Концерт для альта з оркестром Йорк Гьоллєр присвятив своєму вчителю Бернду Алоїзу Ціммерману – центральному композитору фестивалю “Вісім мостів 2018”, 100-річчя з Дня народження якого відзначили в березні цього року. Усі три частини концерту об’єднані однією звуковою формою (нім. Klanggestalt), яка складається з 31 атонально організованого звука, що містять всі 12 хроматичних тонів октави. Друга частина – чакона – написана під впливом новини про смерть П’єра Булеза, з яким Гьоллєр підтримував творчий контакт. Цікаву роль тут зіграв вірш Поля Верлена „Chanson d´automne“, в якому використаний сюжет «осінньої скрипки» (нім. Herbstvioline) – на думку Гьоллєра, прекрасна метафора альтового звучання. Концерт для альта – дуже добре і цікаво оркестрований. Віртуозна партія альта не перевантажується масивним звучанням оркестру. Навпаки – альт постійно знаходиться на поверхні звукових потоків і майстерно поєднується з тембрами найрізноманітніших інструментів – кларнетом, ґонґом, малим барабаном, ксилофоном та струнними. Домінуюча роль солюючого інструменту виникає завдяки неповторній інтерпретації Табеї Ціммерман. Її швидка, гнучка та віртуозна гра як і її особистість – захоплює.
„Sie ist eine unglaubliche Frau!“ – саме так виражають німці свою захопленість улюбленою землячкою, яка є однією з кращих альтисток нашого часу. В перекладі на українську це означає «Вона – неймовірна жінка!». І це дійсно так. Її неймовірність криється ще й в тому, що вона ламає стереотипи і йде новими шляхами. Вже з трьохрічного віку, будучи маленькою дівчинкою, Табеа починає грати на альті і таким чином починає свою кар’єру як альтистка саме з альта, а не зі скрипки, як це традиційно прийнято. Адже в 70-их роках минулого століття (майже) всі альтисти починали зі скрипки. В 20 років Табеа стає наймолодшою професоркою Німеччини і починає викладати в консерваторії міста Заарбрюкен. Сьогодні майстерно володіючи альтом – таким досить «чоловічим» інструментом – Табеа емансипувала цей інструмент. Завдяки їй альт переживає свій ренесанс. Слухаючи гру Табеї, сучасні композитори по-новому відкривають для себе його темброві та технічні можливості і пишуть для неї нові твори. Серед них такі промінентні імена як Дьордь Лігеті, Вольфґанґ Рім, Гайнц Голіґер, Енно Поппе, Мікаель Жаррель та Йорк Гьоллєр.
Не дивлячись на високу затребуваність Табеї Ціммерман, нам вдалося поспілкуватись з нею після концерту і дізнатись багато цікавих речей про педагогічну діяльність, про стратегії розвитку альтистів та про її ставлення до політики.
На Вашій інтернет-сторінці розміщена цитата Дьордя Лігеті з передмови до Сонати для альта (1991-94), яка була присвячена Вам: «На перший погляд альт – це просто велика скрипка, настроєна квінтою нижче. Насправді ж між цими інструментами – світи. У них є три спільних струни – ля, ре та соль. Через високе звучання струни мі тембр скрипки огортається світінням і набуває металевої проникненності, чого немає в альта. Скрипка є ведучою, альт – залишається в тіні. Але для альта притаманна своєрідна терпкість, яка виникає через низьку струну до, компактну, дещо хриплу, з присмаком дерева, землі та дубильної кислоти». З покон віків альт порівнюють зі скрипкою, залишаючи при цьому альт в дуже невигідній позиції. А якими словами Ви б охарактеризували звучання Вашого інструменту, не порівнюючи його зі скрипкою?
Табеа Ціммерман: Насправді – це дуже важко. Особисто я намагаюся презентувати якомога більше звукових забарвлень мого інструменту – це можуть бути як інші інструменти, так і тембр людських голосів. Альт є альт, а не напіввіолончель або напівскрипка. Як на мене його звучання найбільш наближене до людського голосу. А спів, особисто для мене, є найважливішим квалітетом при музикуванні. Я постійно намагаюсь видобувати співучий звук. Але альт може звучати і як саксофон, або як труба. А деколи він звучить і як альт, що, на жаль, не обов’язково є компліментом (сміється – ред.), бо цей інструмент може і не дуже гарно звучати.
А коли він звучить «не дуже гарно»?
Табеа Ціммерман: Альт звучить не дуже добре в середньому діапазоні. Тут його звучання дуже слабке і невиразне. Воно набуває такого «носового» забарвлення, ніби він «говорить в ніс». І це є однією з найбільших слабкостей інструменту. Альтисти завжи стоять перед проблемою виразної артикуляції. Але найважче на альті грати швидкі короткі голосні звуки. Вони вдаються тільки тоді, коли альтист дуже добре володіє технікою гри і може вправно протидіяти слабкості свого інструменту.
Отже, Ви не любите середній діапазон альта?
Табеа Ціммерман: Я його люблю. Але це завжди неймовірний виклик. І кажу я це тому, що мені не подобається, коли альтисти не знають, як слабкість перетворити на силу.
Швидкі короткі і голосні звуки, які так важко даються на альті, переповнюють концерт Йорка Гьоллєра, прем’єру якого ми щойно почули. Як Ви справились з цим твором?
Табеа Ціммерман: Я дуже люблю відкривати для себе щось нове. Ризикуючи, я завжди кажу композиторам, які хочуть для мене щось написати: «Пишіть! Компонуйте!». Пізніше мушу сама з написаним розбиратись. Для мене неймовірно важливою є ритмічна кореспонденція з оркестром. І я дуже рада, що цю прем’єру я можу грати саме з Франсуа-Ксавером Рот, якого я дуже ціную. Він дуже підтримує мене, і я знаю, що ми в будь-якому випадку однієї думки щодо змісту та інтерпретації окремих розділів, та й твору вцілому. Тому що те, що ми знаходимо спільну думку відносно цих критеріїв – є надзвичайно важливою передумовою доброї творчої роботи на сцені. Бо якщо поряд з таким великим завданням, як прем’єра нового концерту, існують труднощі в комунікації з диригентом, то це було б для мене дуже і дуже прикро. Я намагаюсь весь оркестр вести за собою. Мені це потрібно, щоб влитись в звучання. Я не хочу просто сама грати свою партію. Цей концерт дуже добре написаний для альта. Композитор дуже чітко знав як потрібно для цього інструменту писати і яка інструментовка оркестру потрібна, щоб альта було чути. Твір написаний дуже прозоро. Партія альта пронизана чудовими акордами, великими монологами і дуже точними ритмічними співзвуччями в поєднанні з іншими інструментами. Просто чудова інструментація і дуже красиве різноманітне звучання.
Дійсно гра оркестровими фарбами надзвичайно захоплює. Йорк Гьоллєр використовує як і продовження звучання альта в різних групах інструментів, так і чудове поєднання альта з ударними – малим барабаном, литаврами, гонгом чи ксилофоном. Особливо часто виникає діалог з кларнетом, що ми традиційно пов’язуємо з семантикою смерті – тема, яка безпосередньо стосується цього твору. Хоч концерт і написаний до 100-ї річниці з дня народження Бернда Алоїза Ціммермана, вчителя Гьоллєра, друга частина компонована в час, коли помер П’єр Булез, з яким Гьоллєр інтенсивно спілкувався.
Табеа Ціммерман: Тема смерті і для мене зараз дуже близька. Десять днів тому померла моя мама. Смерть завжди присутня в нашому житті, але я не асоціюю це з звучанням альта та кларнету, хоч воно, звичайно, якось тут вписане. В другій частині, наприклад, перші два звуки – мала низхідна секунда. Більше, в принципі, і не потрібно для того, щоб створити простір, в якому можливі дуже і дуже багато думок в цьому напрямку. Але особисто я це не тематизую. Мої особисті відчуття є в мені і, можливо, вони якось і виражаються в моїй грі на альті. Для мене музика – це те прекрасне, де не потрібно вербалізувати, про що ти думаєш, або що відчуваєш.
Як ви починали працювати з цим твором? Він виник в тісній комунікації з Вами, чи Ви отримали зразу весь твір для розучування?
Табеа Ціммерман: Я отримала зразу весь твір. Думаю, Йорк Гьоллєр був би радий, коли б я реагувала на його перші пропозиції. Він вислав мені спочатку першу частину. Це було вже досить давно. Можливо він хотів, щоб я робила якісь конкретні пропозиції. Але я йому написала: «Все чудово. Пишіть так далі». Я вважаю, моїм завданням є уможливити все те, що досвітчений і великий композитор написав. Мені подобається не пропонувати людям готові ідеї, не говорити їм, що можливо і що неможливо, бо я сприймаю це як обмеження. В цьому концерті я зробила тільки одну зміну, і то вже перед самою генеральною репетицією. До самого кінця шукала вихід для трьохголосного піццікато на самому кінці грифу, але те, що написав композитор не функціонує. Я завжди пробую до останнього дня і роблю зміни тільки в крайніх випадках.
А що в цьому творі виявилось для Вас найскладнішим?
Табеа Ціммерман: Цей концерт технічно не дуже складний. Як на мене, то музика Йорка Гьоллєра дуже доступна. І хоч в мене і абсолютний слух, та на жаль я не можу чути внутрішнім слухом гармонії партитури. Тільки після репетиції з оркестром я чую те, що написано на папері. А взагалі, без абсолютного слуху я б ніколи не грала творів нової музики.
А чому?
Табеа Ціммерман: А як це зіграти без абсолюного слуху? Я попадаю на ці звуки, бо я знаю, як вони звучать. Для мене – це загадка, як це має робити той, хто цього не чує. Коли я граю цю музику, то я не знаю, в якій позиції я знаходжуся – без поняття. Відчуття звуковисотності необхідне для чіткого ритму і виразної артикуляції. Я дуже не люблю «змазаних» легато на альті. Ви в мене почуєте дуже мало глісандо, власне, тільки ті, які стоять в партитурі. Але всі швидкі пассажі написані, скажем так, дуже незручно. І це було дійсно важко. Інтервали між звуками були не дуже зручними для струнників.
Ви граєте дуже багато творів сучасних композиторів і маєте великий досвід щодо вивчення нової, ще ніким не виконуваної, музики. А що б Ви порадили початківцям? Як потрібно починати підходити до вивчення нового твору, який ще ніхто не грав?
Табеа Ціммерман: Це дуже добре запитання, але моя відповідь буде трошки складною, бо я думаю, що свій особистий підхід до музичного твору потрібно шукати не тільки в новій музиці. Потрібно вчитись також і класичну музику відкривати по-новому, а не слухати безліч записів. Молоді музиканти виховані на тому, що вони мають можливість все послухати і таким чином створити собі уяву, як вони будуть інтерпретувати той, чи інший твір. Але коли вони вивчають щось абсолютно нове, то цієї можливості в них немає. Тому надзвичайно важливо вивчати нотний текст без інформації про те, в якому стилі він написаний, або який композитор в цих нотах «захований». Молоді музиканти повинні регулярно читати з листа багато невідомих творів і вчитись самостійно декодувати інформацію тексту. Бо музика – це ж така собі потаємна мова, що хоче бути розшифрованою.
І Ви також так само працюєте з новим твором?
Табеа Ціммерман: Іншого шансу в мене немає. Йорк Гьоллєр, наприклад, вислав мені midi-запис свого концерту, але я його не слухала. Я пробувала, але ця комп’ютерна музика мене настільки спантеличила, що я усвідомила, що вона мені ніколи не допоможе зрозуміти цього твору. Тільки я сама можу створити уяву про музику, яку я виконую, ризикуючи, звичайно, тим, що я це можу часом і неправильно робити. Але комп’ютер ніколи мені не допоможе відкрити музику. Тому я хочу заохотити молодих людей інтенсивно вивчати музичну граматику, відкриваючи для себе кожен стиль. А це, до речі, триває дуже довго. З моїми студентами мені потрібно мінімум три-чотири роки, бо я починаю все з початку. Я мушу починати, як мінімум, з етюдів Крейцера, щоб відпрацювати класичний стиль з різними технічними можливостями і показати учням, з яких маленьких елементів складається музика. Вони повинні відчути, як грається Моцарт, потім Бетовен і Брамс, пізніше, можливо, ще Гіндеміт. Поки ми опрацюємо наш класичний репертуар, то термін навчання закінчується. На жаль, не завжди вистарчає часу для роботи з творами нової музики. Але я не можу довіряти людині складну партитуру, якщо в неї ще немає доброго відчуття ритму, тому що буде повний хаос. З іншої сторони, якщо займатися сучасною музикою, то розвивається відчуття ритму і всі інші музичні параметри сприймаються по-іншому. Але ритм – це найважливіша категорія, яку потрібно розвивати в альтистів, бо частіше всього саме вона в них недорозвинена.
А як Ви вибираєте своїх студентів? Що мусять альтисти вміти, щоб стати Вашим студентом чи студенткою?
Табеа Ціммерман: Це дуже цікаво. Тут можливі великі варіації. Я не завжди шукаю тих, хто найкраще зіграв вступний екзамен. Бо є люди, які приходять перфектно підготовлені до екзамену. Та не дивлячись на це, в мене часто виникає відчуття, що вони добре натреновані, але як музиканти, зовсім не цікаві. Я беру охочіше того, хто, наприклад, грає ще на інших інструментах. Бо якщо альтист може грати тільки на одному альті, то це добре чути. Але коли альтист ще співає, грає на фортеп’яні, цікавиться новою музикою або грає багато камерної музики, то тоді він мені набагато цікавіший, як той, хто перфектно вивчив тих десять творів альтового репертуару. Тому деколи я шукаю таких людей, в яких я ще можу деякі речі корегувати, але які для мене цікаві насамперед як музиканти. Я не шукаю студентів, які приходять перфектно підготовлені, скоро закінчують навчання і зразу ж сідають в якийсь оркестр. Такі – мені нецікаві.
Отже, Ви шукаєте особистості, які здатні широко мислити. Це дуже цікавий факт для всіх студентів, які хочуть у Вас вчитись. До речі, а чи багато в Вас студентів з Східної Європи?
Табеа Ціммерман: Наразі в мене вчаться четверо росіян – це вперше за всі двадцять років моєї педагогічної діяльності. Минулого року на вступні іспити приїжджали ще двоє-троє поляків. Чому так мало студентів зі Сходу – я не знаю. Так виходить. Звичайно, існують різні культури та різні традиції. Особисто я відношусь дуже критично до східно-європейської системи навчання. Можливо – це тільки російська система, я не знаю. Тиск на студентів зверху – це жахливо для мене. Напевно тут проявляється мій колишній досвід, тому я була досі дуже обережною. Я зустрічала молодих людей, які абсолютно не знають, хто вони такі. Вони тільки хочуть так грати, щоб це подобалось вчителю. А для мене – це додаткова робота. Перед тим, як давати повноцінні уроки гри на альті, я мушу відпрацювати ще й як психолог. А я не можу цього робити. Набагато важливішим, наскільки добре хтось грає на альті, є те, чи він або вона знає, хто вони такі і ким хочуть стати.
Мене дивує ця Ваша позиція, бо і ви, як альтистка, також мали досвід строгого музичного виховання.
Табеа Ціммерман: Саме так. І це було жахливо. Для мене це дуже і дуже погано. На мою думку існують строгі і строгі вчителі: строгі і люблячі та просто дуже строгі. Все залежить від ієрархії. А я – проти будь-якої ієрархії.
А хіба могли б Ви стати тим, ким Ви сьогодні є, якщо б не це строге виховання і дисципліна?
Табеа Ціммерман: Наразі – це є моїм найважливішим запитанням, відповідь на яке я зараз шукаю. Напевно-що я б не була тим, ким стала. Але… Я виховую своїх дітей по-іншому. Вцілому – це можливо ризик. Але звідки я можу знати, що є добрим для моїх дітей? Хіба мої батьки знали, що для мене було добрим? Думаю, ні. І я не знаю, що є добрим для моїх студентів. Я знаю, що вважаю правильним або неправильним. Я знаю, що музика звучить фальшиво, або що вона зіграна без смаку. Все це я добре розумію. Я також дуже добре знаю, як треба вправляти. Я можу розказати, скільки різних концепцій інтерпретацій до одного твору можна розвинути. Але в результаті набагато важливішим є те, що хтось з цією інформацією зробить – а це вирішую не я. І це є досить незручно для студентів, особливо якщо вони, прийшли з музичного інтернату або школи Мінухіна, де в них тричі на тиждень інструментальні уроки і все було упорядковане. Таки чином вони добиваються прекрасних результатів. А коли вони приходять до мене, а я їх пускаю в «вільне плавання» і точно знаю, що в першому семестрі вони трошки псуються, бо мусять по-новому зорієнтуватися. А потім приходить час, коли вони самі вирішують, що вони хочуть і чого шукають. От тоді ми можемо починати працювати. Але поки цього немає, я нічого зробити не можу. Я можу, звичайно, допомогти з технікою. Але вказувати «Ти маєш обрати ту чи іншу дорогу!» я не маю права, бо і мені дуже не подобалось, коли мої батьки і вчителі робили це зі мною.
Значить основне з Ваших завдань, яке Ви як ментор ставите перед собою, – це допомогти молодим музикантам знайти себе?
Табеа Ціммерман: Я даю своїм учням дуже багато інформації про техніку та музику. Та навчити свобідно вирішувати про те, що з цією всією інформацією робити – це дуже дуже важливо. Щоб добитись такого навику, потрібно дуже дуже багато часу і енергії. Коли ти молоду людину супроводжуєш чотири роки і от після випускного екзамену повстає велике запитання «Що далі?» – це дуже негарне відчуття, бо ніхто не знає, що буде далі. Як на мене, зразу після закінчення навчання сісти в якийсь оркестр назавжди – це не є добре. Потрібно прожити фазу пошуку, яка розвиває велику віру в себе і терпіння, і тоді людина стає дорослою. Прекрасним є, коли я своїх учнів зустрічаю через багато років, і бачу, що вони стали особистостями, які багато грають і набагато краще грають, як раніше. Це так класно, коли вони йдуть дальше і вчуться дальше. От тоді все зфункціонувало.
Свого часу Ви стали наймолодшою професоркою Німеччини (1987), коли зразу ж після закінчення почали викладати в консерваторії міста Заарбрюкена. Як змінилась Ваша особистіть як ментора з того часу?
Табеа Ціммерман: Змінилась, і то дуже. Життєвий досвід не можна замінити нічим. Я була дуже молода і, безумовно, грала на альті набагато краще, як мої студенти, але набагато розумнішою за них я не була. Я зробила, без сумніву, багато помилок. Але таким чином я набралась досвіду. Сьогодні я зосереджую увагу на довгостроковому розвитку, а не на те, щоб як найкраще зіграти твори на слідуючому екзаменаційному концерті. Зараз для мене проміжні екзамени зовсім неважливі. Персперктиву потрібно збільшувати. Тому треба споглядати людину як ціле, потрібно знати її слабкі місця і намагатись їх змінювати. Але, щоб навчити, повинна бути особиста довіра. Та, насамперед, молоді люди повинні знати, чого хочуть в житті. Тільки тоді я зможу їм багато дати, що стосується альта та музики, щоб вони змогли організовувати їхнє життя так, як вони хочуть. Та, на жаль, це не завжди функціонує. Є різні випадки. В мене зараз є учень, якому я порадила шукати допомоги в когось іншого, бо я не розумію в чому проблема – чи він просто не займається, чи, можливо, є зовсім інші проблеми, які я не можу побачити і зрозуміти. Такі випадки також бувають. І тоді мені краще, коли підключиться хтось зі сторони. Я не можу на себе взяти відповідльність за всіх.
А що Ви думаєте відносно інструментальних конкурсів? Багато людей, особливо в Німеччині, дуже критично відносяться до таких змагань.
Табеа Ціммерман: Я відношусь до цього по-різному. Коли студент сам від себе проявляє бажання зіграти конкурс – це чудово. В цьому випадку я його обов’язково підтримаю. Але конкурс – це великий ризик. Я бачу, що багато студентів, які в мене вчаться, мають одну проблему. Вони шукають підтвердження ззовні про те, що вони добре грають, але самі особисто в це не вірять. І, скажу чесно, тоді це не працює. На прослуховування чи на конкурс треба йти тільки тоді, коли ти особисто віриш, що ти добре граєш. Інакше виникає конфлікт. Не можна отримати підтвердження ззовні, якщо всередині власне переконання відсутнє. Щоб самовпевненно зіграти конкурс, потрібно провести велику ментальну роботу. І якщо виконавець іде на конкурс і може сказати: – «я зробив все можливе, щоб добре відіграти. Якщо вам подобається – добре, якщо ні – не біда, життя продовжується», то все нормально. Коли ж людина внутрішньо невпевнена, то оцінка, яка може прийти ззовні, може дуже нашкодити. І тоді – це ще гірше, ніж просто спокійно працювати без конкурсів, бо прийдеться конфронтувати з чимось, чого вони самі в «своєму дзеркалі» не хочуть бачити. І це дуже небезпечно.
Але чи можливо досягти успіху, не граючи конкурси? На жаль, розвиток музичного ринку диктує молодим виконавцям, які хочуть добитись успіху, дуже жорсткі умови.
Табеа Ціммерман: Для мене особисто ця тема не є важливою. Моє завдання – допомогти молодим людям, стати кращими музикантами. Чи вони будуть успішні, …? Якщо хтось хоче в мене вчитись тільки, щоб досягти успіху і стати багатим, я зразу кажу «Дякую. До побачення. Йдіть вчитись до когось іншого». Тут я не можу ні в чому допомогти. Рецептів для успіху немає. Мій педагогічний досвід показує, що успішними дуже часто ствоють інші, ті, про кого я б і не подумала. Я думаю, що успіх може бути здоровим лише тоді, коли це результат відданої роботи над собою і як особистість, і як музикант. І чи ця праця в кінцевому результаті приведе, чи не приведе до успіху, можна сказати тільки років через 10 після закінчення навчання.
В Вашому випадку ця інтенсивна робота привела до дуже добрих результатів. Сьогодні Ви не тільки концертуєте як солістка, а й граєте багато камерної музики, викладаєте в Берлінській консерваторії, даєте майстер класи, є членкинею і презеденткою багатьох важливих музичних інституцій та товариств. А з 2015 року Ви стали ще й мистецькою керівницею фестивалю камерної музики Beethoven-Woche (далі укр. – Бетовенський тиждень) в Бонні. Чим привабила Вас ця діяльність, адже вона трохи відрізняється від усього, що Ви робите?
Табеа Ціммерман: Бетовенський тиждень – це невеликий фестиваль, який триває до десяти днів. А моє завдання – дуже цікаве і креативне. Я складаю програму фестивалю, вирішую, які твори будуть виконуватись і які митці будуть запрошені. І це, звичайно, прекрасний додаток до мого інтенсивного музикування – експеримент, який приносить дуже багато досвіду. Я працюю разом з іспанським драматургом Луізом Ґаґо (Luis Gago). Він є організатором концертів в Мадриді. Познайомились ми з ним під час серії концертів камерної музики, яку він власне робить і в якій регулярно брав участь мій квартет Arcanto-Quartett. Я побачила, як цікаво він мислить і як на кожний сезон він розробляє конкретний драматургічний план. Тому, коли він погодився разом зі мною концептувати Бетовенський тиждень в Бонні, я була дуже щаслива.
Табеа, як Ви знаєте, зараз в Україна йде війна. Як Ви дивитесь на такий розвиток подій і чи тематизується ця війна якимось чином в колах європейських митців? Адже музика – це, все ж таки, завжди політика.
Табеа Ціммерман: Звичайно, це може бути темою. Я не можу погодитись з вашою позицією, що «музика – це також політика». На мою думку, музику можна використовувати та інструменталізовувати, тому потрібно бути обережним. Я, наприклад, виступаю тільки в тих країнах, де функціонує демократичний уряд. Ви не знайдете моїх концертів в Дубаї, Сінгапурі чи Китаї. Одного разу я виступала в Бразилії, і опісля зрозуміла, що я туди більше не поїду, якщо тільки 3% населення країни може дозволити собі прийти на мій концерт. Росія – важка тема. Я знаю, що там прекрасна публіка, і я дуже охоче зіграла б в Санкт-Петербурзі. Але я також рада, бо у мене стільки запрошень, що мені наразі нема коли про це думати. Але це все важко. Це дуже дуже важко. Чудово, що ви про це запитуєте. Але це дуже складне питання. Кожен має робити те, що він вважає правильним. В мене дуже чіткі переконання щодо того, що я вважаю за добре і що – за погане. І я стараюсь за цими цінностями жити. Мені не потрібно для цього ні бога, ні релігії, бо для мене – це чисто етичне питання. Я стараюсь залишатись в контакті з усіма моїми друзями і колегами. І ці позиції – вони рухомі. Виникає багато різних ситуацій, де потрібно по-новому подумати, як з цим жити. І відповідь в кожній ситуації – інша.
Давайте наприкінці повернемось до музики: що Ви побажали б всім альтистам?
Табеа Ціммерман: Грайте на альті і ставайте музикантами, а не тільки альтистами.
Головне фото: Табеа Ціммерман © Marco_Borggreve
Розмовляла Марія КАУЦ