Денис Січинський (1865 – 1909) – невідоме ім’я для широкого загалу. Але разом з тим, внесок цього українського композитора в нашу культуру величезний і його творчість заслуговує на увагу та любов слухача.
Народився Січинський на Тернопільщині. Один із перших отримав професійну музичну освіту (до того композиторський талант передовсім суміщали з богословською освітою). Все своє життя “лупав скалу”, роблячи перші кроки у розвитку та професіоналізації українського музичного життя Галичини. Працював у Львові, Коломиї, Станіславі (Івано-Франківську), Перемишлі, керуючи хорами, створюючи музичну школу в Станіславі, Союз Співочих і Музичних Товариств Галичини та ін. За коротке життя (43 р.) композитор увіковічнив себе громадянською працею та позицією і чудовими композиціями.
Автор прекрасних українських солоспівів (не все ж слухати російські романси?), хорів, кантат, опери “Роксоляна”, яку Ви напевно ніде не побачите…. І все це в дусі свого часу – пізнього Романтизму, з присмаком меланхолії, журби, але на манір старогалицької елегії та козацької думи…
Один з його великих (і з Великої букви) творів – кантата на слова Т. Шевченка “Лічу в неволі”.
“Лічу в неволі дні і ночі
І лік забуваю.
О Господи, як-то тяжко
Тії дні минають.
А літа пливуть меж ними,
Пливуть собі стиха,
Забирають за собою
І добро і лихо!…”
Єдиний, далеко неідеальний запис цієї Кантати із симфонічним оркестром (частіше виконують із супроводом фортепіано), який змогла знайти:
І для серця кілька його солоспівів: “Не співайте мені сеї пісні” (сл. Лесі Українки), “Пісне моя” (сл. І. Франка):
Стефанія Олійник