Музика, яка несе світло, – саме так можна охарактеризувати творчість української композиторки Богдани Фроляк. Лауреатка Національної премії імені Тараса Шевченка (2017), авторка численних творів камерної, симфонічної та хорової музики, серед яких «Блукаючі вогні» для флейти та струнних, «Музика снів» для фортепіанного тріо та струнного оркестру, хорова кантата «Цвіт», розповіла про те, як побачити прекрасне в щонайменших дрібницях, де черпати натхнення і як тривала робота над Симфонією-Реквіємом «Праведная душе» – одним із найвизначніших творів сучасності.
Moderato: – Кажуть, що молодь в переважній більшості не сприймає класичну музику. Що Ви думаєте про це?
Богдана Фроляк: – На жаль, зараз ми доволі часто чуємо про те, що молодь не слухає класичну музику. Так, юне покоління є зовсім іншим у порівнянні із нашим. І це нормально. Проте, я думаю, що в цьому трохи винні ми, адже байдужість молодих людей є уже наслідком нашої діяльності. Мабуть нам не вдалось донести цю любов до класики.
Кожна людина здатна сприймати класичну музику, але існують певні проблеми. Вони пов’язані з менталітетом, уподобаннях кожного, економічним становищем суспільства і навіть тим, що відбувається у кожній сім’ї. Для того, щоб професійно займатись класичним мистецтвом, потрібно цілком присвятити себе йому. Такий спосіб буття вимагає дуже великої самопожертви й усвідомлення того, що окрім музики ти насправді більше нічого іншого не можеш робити, не уявляєш собі життя у якомусь іншому руслі.
Moderato: – Дуже часто на Ваших сторінках у соцмережах можна побачити чудові знімки заміських пейзажів, птахів, дерев і особливо квітів. Вас надихає мистецтво фотографії чи це просто намагання зберегти в пам’яті красиві миттєвості світу?
Богдана Фроляк: – Я думаю, що для мене не такий важливий процес фотографування, як здатність б а ч и т и, помічати навколишню красу, її різноманітні нюанси та прояви. Ці речі дуже тісно переплітаються із тим чим я займаюсь у житті – творчістю композитора. Моя професія також потребує дуже великої уваги до деталей.
Навіть важко згадати, відколи у мене з’явилась така любов до фото. Мабуть із появи мобільного телефону, адже саме тоді з’явилась можливість одразу зафіксувати все що ти бачиш. Ось я й почала фотографувати.
Зокрема, одна із моїх серій називається «Льодове царство». Одного разу всю ніч йшов дощ, а вранці землю укутав сильний мороз. Крапельки води створили льодовий панцир навколо гілочок дерев. Таке взагалі досить рідко можна побачити. В ту мить настільки чітко та ясно стало видно архітектуру гілля, ті візерунки, які вони творять між собою. Це була така неймовірна краса!
Moderato: – Чи бували часом пов’язані із цим захопленням незвичайні випадки?
Богдана Фроляк: – Нещодавно я була свідком дуже цікавих стосунків між птахами. Спочатку сиділа одна пташечка, а згодом до неї прилетіла інша. Вони почали розмовляти між собою, обійматись. І те дерево, на якому відбувались події, було високим, величезним. Я встигла зробити цілий цикл фотографій, на яких зображено ніжні миттєвості тієї історії. Як такі речі можна залишати непоміченими? Знову і знову повертаюся до здатності бачити все, що нас оточує і милуватися божими творіннями: кожною квіточкою, променем сонця…
Moderato: – Ви не думали про те, щоб в майбутньому пов’язати ці сюжети-історії з музикою?
Богдана Фроляк: – Так, це було б чудовою ідеєю. А ще я часом мрію зробити маленьку фотовиставку із деякими своїми фотографіями.
Moderato: – Траплялись у Вашому житті якісь цікаві чи то навіть містичні історії із раптовим натхненням?
Богдана Фроляк: – Я із тих людей, які працюють дуже регулярно й планомірно. Як казав Чайковський – «Сідай працювати, а натхнення прийде!». Звісно, часом бувають моменти, коли одразу потрібно хапати олівець і записувати те, що чуєш. Проте, фіксування композиції на папері є уже фінальним етапом. До цього у голові проходить дуже довгий і складний процес: ти весь час думаєш про те, як вирішити той чи інший фрагмент, робота відбувається навіть уві сні.
Досить дивовижним було створення Симфонії-Реквієму “Праведная душе”. Я завжди пишу твори від початку і до кінця, з першої і до останньої ноти. Та сталось так, що під час написання Симфонії все відбувалось дуже незвично. На той період часу уже були готовими деякі фрагменти, що увійшли до хорової кантати “Цвіт”, зокрема «Єсть на світі доля», «Сонце заходить» й «Рости, моя пташко», які згодом я ввела у Симфонію-Реквієм «Праведная душе». Для мене були моменти одкровення, коли я читала вірші Шевченка і одразу чула музику, записувала її, навіть не уявляючи, де згодом у творі вона звучатиме. Справжня містика, але в результаті драматургія Симфонії-Реквієму вималювалась дуже природньо, наче сама собою.
Moderato: – Також відомо, що зовсім недавно Ви відвідали Ізраїль. Ця поїздка вплинула якимось чином на Вашу свідомість, світосприйняття? Можливо вона стала поштовхом до зовсім нового творчого етапу в житті?
Богдана Фроляк: – У тому місці, де Все відбувалось, відчуваєш справді щось особливе. Енергетика настільки сильна, що ти наче одразу стаєш свідком живої історії. Після подорожі відчула потребу відкрити сакральні тексти, почитати Святе Письмо. Вважаю, що переживання під час поїздки справді великою мірою вплинули на мій теперішній стан: я наче підіймаюся на зовсім нову сходинку в житті.
Moderato: – Уже зовсім скоро, 5 травня у Львівському органному залі відбудеться прем’єра Вашої духовної музики на концерті «Хорові медитації»…
Богдана Фроляк: – Поштовхом до цього концерту стала, як завжди, Музика. А Музика для мене – це Молитва. У даному випадку, Молитва у прямому значенні цього слова. Настав момент у житті, коли я відчула потребу звернутись до сакральних текстів. В якомусь сенсі цю відвагу дав мені Тарас Шевченко, бо Його поезія для мене є глибоко сакральною. Таке враження, що, певною мірою, Він “дозволив” мені у свій спосіб відчитати Його тексти. Після цього я отримала хоч якусь відвагу звернутись до текстів сакральних у прямому значенні цього слова.
Акустика залу органного залу дуже добра для виконання духовної музики, тому я хотіла, щоб подія відбулась саме там. В концерті прозвучать мої три твори, які створені буквально нещодавно: своєрідний “Диптих” – “Отче наш”, “Богородице Діво” і псалом №103 “Благослови, душе моя, Господа” з Книги Псалмів Давидових для хору та віолончелі. Цей Псалом для мене – Радість, Радість створення Світу, Радість Життя, Радість Бога, Алілуя.
Працюючи над цією музикою я думала про мій улюблений Хор “Cantus”, один з кращих хорів Європи. Нас поєднує уже тривала творча співпраця, і для нього я створила чимало творів. Я прагну до того, щоб моя музика була дуже світлою, особливо духовна. Сподіваюсь, що вдалось це передати. Зрештою, скоро почуємо (посміхається – ред.).
Також в концерті прозвучать гімни видатного британського композитора XX століття Джона Тавенера, автора великої кількості сакральної музики, та “Херувимська” видатної української композиторки і водночас дуже дорогої мені людини – Ганни Гаврилець (сестра Б.Фроляк – ред.). Я б дуже хотіла аби цей вечір став Радістю Життю для усіх нас, що є Дітьми Божими і йдемо дорогою цього життя до Вічности.
Також дуже приємно, що дирекція Органного залу відгукнулася на ідею проведення концерту і зробила все можливе для його реалізації.
Фото надані Богданою Фроляк.
Головне фото: https://day.kyiv.ua/ru/article/kultura/muzyka-vechnosti-0
Розмовляла Марія ЯРЕМАК