Юрій КОТ: про постать Бетовена, виконання 32 Фортепіанних сонат та відкритість до публіки

У 2020 році увесь світ вшановуватиме 250-у річницю із Дня народження славетного класика, німецького композитора Людвіга ван Бетовена. До цієї дати відомий український піаніст та педагог, Народний артист України Юрій Кот презентує цикл концертів, під час яких виконає усі 32 Фортепіанні сонати Л. ван Бетовена! А це в сумі – понад 12 годин музики!

Концерти, співорганізатором яких є агенція UKR Artists, відбуваються у кількох містах України – Чернігові, Львові, Маріуполі, Києві. Ми мали нагоду поспілкуватися з піаністом після його першого концерту із циклу у Львові, що відбувся 11 грудня у Дзеркальній залі Львівської Національної Опери.

– Пане Юрію, сьогодні Ви виконали перші чотири Сонати Л. ван Бетовена, таким чином розпочавши цикл концертів із усіма Фортепіанними сонатами цього композитора у Львові. Почавши концерт зі розповіді про ці твори, Ви сказали, що «наважилися» на цей цикл…

Юрій Кот: − Насправді так, тому що – це важко. Безумовно, надихнула річниця, але й до того я ці сонати вчив та виконував.

А так їх зібрати – це страшно! Постать Бетовена – це гігант в музиці. Власне цей цикл – це все його життя, від ранніх до останніх сонат. Тому пройти це з ним разом, «під ручку» − на це потрібно наважитися. Це справді вершина!

– Готуючись до виконання всього циклу, Ви обдумуєте біографічні моменти життєвого шляху Бетовена? Сьогодні, наприклад, Ви виконували Сонати (№1-4) молодого блискучого піаніста віденських салонів, однак далі із його музикою Ви дійдете до останніх років життя композитора, коли він вже повністю втратив слух.

Юрій Кот: − Так, мені це надзвичайно цікаво, тому що я не люблю виконувати сонати вибірково. Бо справді – уявляєш один великий шлях, одну велику перспективу від першої до останньої сонати.

Я розумію, що це досить важко, насамперед, слухачеві – прослухати чотири Сонати… Далі, в деякій мірі буде легше, адже Сонати №5-6 – компактніші, на відмінно від Сьомої, і Восьма «Патетична» досить компактна. Оцей, перший цикл якщо вже я витримав і авдиторія витримала – справа піде, я сподіваюся…

– На якого слухача Ви очікуєте? Тому що сьогодні перед концертом Ви розповіли міні-лекцію про ці чотири Сонати. Чи Ви чекаєте на підготовленого слухача, який вже знає кожну ноту цих творів та про життєвий шлях Бетовена? Чи все-таки Ви готові розповісти більше людям, які навіть без підготовки чи музичної освіти просто завітали на Ваш концерт?

Юрій Кот: − І одне, і друге. Тому що, справді, виконуючи для музикантів – вже намагаєшся наблизитися до якихось професіональних речей, а слухачеві, який можливо не так глибоко знає Бетовенську музику і жанр сонати, хочеться більше розказати. Тому що це загально відомо, якщо ти розумієш, що ти слухаєш – безумовно музика сприймається легше.

Я пам’ятаю свої відчуття, коли почав слухати великі симфонії Шостаковича або Малера. Коли я зрозумів ідею цих повторів реприз, зрозумів форму, тоді воно почало вкладатися в якісь логічні рамки.

А ще один момент – трохи лукавий з мого боку… От не люблю я останнім часом таких офіціозних концертів: вийти у фраку, так подивитися з повагою на публіку, вклонитися з пошаною, сісти, почати грати. Я не люблю… Я люблю контакт з публікою і він тоді справді кращий встановлюється!

В мене був дуже цікавий випадок, коли я грав в Дніпрі Моцартівські фортепіанні концерти. (Так само цикл, який я мрію виконати – 27 Моцартівських концертів. Але це важче організувати – бо тут потрібен оркестр). І там ми на репетиції з оркестром не встигли пройти один концерт. І я за своєю звичкою почав розказувати на концерті публіці про цю музику. Ми чудово заграли концерт, музиканти мені потім казали – «і не потрібно було репетицій, Ви все нам розказали і нас налаштували» (посміхається – ред.). В цьому як раз – важливий момент! Між іншим, в нас в академії (Національній академії України імені П.І. Чайковського – ред.) магістрів першого року ми зобов’язуємо проводити ось такі концерти.

– Концерти із розповідями?

Юрій Кот: − Так! Раніше нас це дивувало. Наприклад, на Заході, скажімо, в Америці – там доходить до того, що музиканти анекдоти розказують під час концерту, посміються… Це знімає цю офіціозність, адже вона була дуже розвинута за радянських часів. Трошки ми стаємо все простішими, мені здається…

– Скажіть, будь ласка, у яких ще містах України Ви виконаєте впродовж ювілейного року Бетовена цикл його Фортепіанних сонат?

Юрій Кот: − В мене так складається, що щороку мене запрошує з концертами Чернігівська філармонія. Там я виконую вже четвертий концерт із циклу – вже підуть Сонати №12-13. Зараз буде важкувато вісім сонат «тримати в руках», це буде справді не просто.

Крім Львова, мене запросив Маріуполь. В мене така географія – зі Заходу до Сходу. Справа в тім, що я там відкривав сезон із камерним оркестром – дуже гарним, ми грали моцартівський Концерт №20. І я проговорився диригенту, художньому керівнику цієї філармонії про бетховенські сонати, на що вони одразу попросили – «А у нас можна?». От тому після Львова, 15 грудня я там починаю цикл.

– Впродовж останніх місяців Ви на концертах грали також Віолончельні сонати Бетовена. Розкажіть, будь ласка, які саме? Чи збираєтеся, можливо, виконувати ще якісь твори Бетовена, окрім Фортепіанних і Віолончельних сонат, впродовж ювілейного року композитора?

Юрій Кот: − Дай Боже мені Фортепіанні сонати подужати!

Я пишаюся таким фактом, що колись ми з моїм колегою скрипалем Ігорем Андрієвським декілька разів зіграли увесь цикл із 10 скрипкових сонат! Заграли в Києві, здається, в Житомирі, ще в інших містах. І я йому справді запропонував на наступний рік, чому б не поновити цей цикл? Адже це три вечора. Думаю, нас би з радістю прийняв Маріуполь, і по Україні поїздили б…

А віолончельні сонати я дуже люблю грати з моїм другом Іваном Кучером, Народним артистом України – це чудовий музикант! І ми з ним декілька сонат вже заграли, а їх в принципі менше – всього п’ять. Мені залишилося лише дві сонати освоїти… Хто знає, може вдасться!

– Наприкінці листопада у Львові, Ви були головою журі на юнацькому конкурсі – Міжнародному конкурсі молодих піаністів «C.Bechstein», який відбувався у Львівській спеціальній музичній школі-інтернат імені С.Крушельницької. Які Ваші враження від цієї події?

Юрій Кот: − Я щасливий з того, що мені вдається досить часто приїздити до Львова. Я люблю Львів, якоюсь до певної міри генетичною любов’ю, бо тут вчилася моя мама – і в музичному училищі, і в консерваторії. Це було давно, але вона мені стільки розповідала про Львів, безумовно ми і приїздили сюди. Тут неповторна атмосфера, і я справді щасливий, що мені доводиться приїздити.

Це не перший конкурс, в якому я беру участь як член журі. В мене зараз життя справді ділиться на виконавство і педагогіку, в тому числі – роботу в журі. А що стосується цього останнього конкурсу – чудовий, фантастично організований, гарні діти! Я абсолютно задоволений і результатами, і як він проходив. Дуже гарне журі було, ми заприятелювали…

Фото автора

Розмовляла Стефанія ОЛІЙНИК 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *