З Джоном Кейджем на вокзалі

Хто: Антоній Баришевський

Що: Сонати та інтерлюдії Джона Кейджа

Де: Івано-Франківськ, фестиваль «Porto Franko», залізничний вокзал

Іноді я вірю у те, що прибульці існують. Маю на увазі не таких страшненьких, зелених, людиноподібних чоловічків, ні. Я думаю про це, коли бачу красивих космічних людей.

Вчергове дивує Porto Franko. Цього разу – рояль витягнули і виставили посеред залізничного вокзалу, доповнили величезними колонками, заставили стільцями, розсадили людей, покликали піаніста, замовили грати… Джона Кейджа.

Фойє вокзалу, рояль, музика Кейджа і Баришевський – хіба ж це не космос?

Вокзал не завмер. Для такого місця це було би зовсім аномально. Вокзал зарухався. Але так плавно, спокійно, по-доброму. Без традиційного сум’яття, галасу і викриків. Без ображених облич і вічно втомлених життям пасажирів. Без різкого поділу на «свій – чужий», патологічної недовіри та панічної щосекундної перевірки своїх сумок.

Не будемо про музику Кейджа – тут на вокзалі вона стала одразу і музикою всіх, і нічийною. Шум потягів, людський гул, звуки препарованого роялю – все це настільки природно звучить водночас, що мимоволі виникає відчуття підстави: скільки репетицій мало бути зроблено, щоб так вдало включити у гру фразу «Швидкісний потяг Хутір – Івано-Франківськ прибуває на п’яту колію»? Що це? Підтвердження того, що музика всюди, просто ми надто поспішаємо, щоб її помітити?

Давайте ще раз: вокзал, рояль, Кейдж, вокзал, натовп, шум, вокзал. Навколо люди. Вони тупцяють, незграбно випадково штовхаються, перепрошуються, перешіптуються, свердлять цікавими очима, намагаються підійти хоча б на півсантиметра ближче до цієї чорної чаруючої штуки. Вловили атмосферу? А тепер будемо говорити про виконавця.

Таку зосереджену майстерність, абстрагування від усього навколишнього і повне заглиблення у музику за подібних умов мені довелося бачити вперше. Наче то не вокзал – а концертна зала, де в ідеальній тиші різатиме вухо кожна перетримала шістнадцята, наче навколо не різношерста публіка, а підготовлений, вибагливий слухач. Красиво, коли люди роблять свою роботу так якісно за будь-яких умов.

Публіку дивує музика, дивує глибоко занурений у гру піаніст, але не відпускає цей космос. Чарує, притягує, може зовсім трошки лякає, але від цього притягує ще більше. Натовп змінюється, але не зменшується. І це –  враховуючи, що на головній музичній сцені фестивалю паралельно виступає «Бумбокс»!…

На прохання поділитися враженнями про перформанс відповідають охоче і навіть дещо подібно: музика цікава, інструмент дуже вписується у вокзальну атмосферу. Звучали пропозиції, що може варто було би і залишити інструмент тут, за умови, що кожного дня на ньому будуть грати щось подібне – «може й люди тоді будуть добрішими».

Година з Кейджем спливає швидко. Антоній Баришевський припиняє музику – публіка відповідає гарячими аплодисментами. Вочевидь, це була чи не найприємніша вокзальна година у житті багатьох присутніх. Принаймні у моєму – точно.

P.S. Із випадково почутого:

«…Та я ще на вокзалі. Якийсь піаніст тут грає. Звук такий цікавий… Не можу зрозуміти що. Щось по нотам – бо ноти стоять – але музика така… цікава музика…»

«Замовляю білети на поїзд. Тут піаніст грає. Так, прямо посеред вокзалу. Музика яка? Музика супер! Мені приємно, я прийшов – а тут мені грають…»

Фото – Артем Галкін

Підслухала Ольга Синюк

3 коментарі до “З Джоном Кейджем на вокзалі

  1. Ольго Синюк – а ви звідки?)))) Точно – теж з цих … прибулих…
    Дякую за задоволення від читання! І окрема подяка за світлинку з Наталкою/Юрком) чекатиму на нові тексти)

Залишити відповідь до Ольга Скасувати відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *