Два мільйони гривень та півтора року підготовки і ось — #НарештіГендель!
12 та 13 жовтня у Києві минули під гаслом Гендель-уікенду: презентація книги «Сам ти Гендель» Марії Пустовіт (хоча назва є клікбейтом, грою з київськими жаргонізмами), концерт «12 сонат для флейти і клавіру Г.Ф. Генделя» за участі Юрія Шутко та Юрія Кота та, звісно ж, одна з наймасштабніших подій для оперного мистецтва України за весь час — премʼєра барокової опери Г. Генделя «Ацис і Галатея».
Початок статті цілеспрямовано компрометує до роздратування, адже питати та розповідати про гроші, особливо по відношенню до плодів творчої праці, вважається некоректним. Однак, саме така інформація одразу привертає увагу до «предмету оцінки». Беззаперечна віра людей в обʼєктивність грошового еквівалента вражає. Якщо й користуватися цими мірками, то смішні ціни у 90-120 гривень на премʼєру опери Г.Ф. Генделя від Open Opera Ukraine не порівняти з 200-1650 гривнями на перфоманс від конкурентів по жанру Nova opera, чи з цінами на квитки популярних гуртів ДахаБраха (290-2450 грн.), The Hardkiss (250-2350 грн.) тощо. Такій лоукостовості «Ациса і Галатеї» публіка завдячує державному фінансуванню Українського культурного фонду, а також спонсорам Culture Bridges, Національній спілці театральних діячів України, ГО «Академія давньої музики Леополіс» (м. Львів). І це дуже важливо, бо доступність вистави стає іноді рушійним аргументом для пересічної людини у майже шекспірівському питанні «йти чи не йти на екзотику під назвою „барокова опера“?». Так, барокова опера й досі є екзотичним фруктом для української публіки, а Open Opera Ukraine — єдині, хто розповідає «що воно таке і з чим його їдять».
Open Opera відкриває українцям музичну барокову культуру. Національне мистецтво цього періоду відоме на весь світ перш за все своїми хоровими творами (зокрема, М. Дилецького), що складають частину європейської спадщини та культивуються проектом. Відлік формування оперної традиції в Україні повʼязаний аж із ХІХ століттям, тож суто європейська барокова опера для нас — tabula rasa попри її багаторічну популярність у Західній Європі. В Україні барокова опера, як, власне, і сучасна опера — андеграунд «академічного» мистецтва, що виходить за межі класико-романтичних (читати: зрозумілих, зручних та комерційно вигідних до виконання) інтересів оперних театрів країни.
Три століття прірви між XVIІI та ХХІ століттями. Це доцільно назвати прірвою тільки тому, що пришвидшення часу, яке відбулося за цей період, стрімка зміна естетик і, як наслідок, світосприйняття відривають нас від розуміння засобів мистецтва того часу, локальної риторики. Водночас, мистецтво поза часом та понад часом, тому ті питання, про які воно «говорить» є актуальними завжди. Отже, для того, щоб людина версії 2019 року відчула себе причетною до барокової опери 1718 року, Open Opera вплели «Ациса і Галатею» у візуальний та контекстний ряд сьогодення. Сучасність постановок є також і хайпом для режисерів в останні роки, але зовсім не є аргументом для підтримання цього руху. Модернова постановка барокової опери Г. Ф. Генделя — виправданий хайп. Бо міфологічна основа «Ациса і Галатеї» визначає метатекстовість сюжету, а отже — карт-бланш для режисера-постановника Тамари Трунової, дизайнера костюмів дуету Finch у складі Катерини Бякової та Максима Голуба, а також художниці-постановниці Олесі Головач.
Курортний роман стюардеси Галатеї та рятувальника Ациса у pin up декораціях, яким стали на заваді пілот Поліфем та бортова лікарка Деймон, визначив предмет для дискусії глядачів на найближчий час. Деякі з них бажали б побачити барокову оперу в автентичному вирішенні, бо хочеться абстрагуватися від реалій життя у декораціях величного століття — така позиція є зрозумілою та доречною. Публіка, що не зіпсована європейською практикою, не вловила доцільність поєднання бароко та сучасності взагалі. Ті відвідувачі, які знали, що йдуть на сучасну постановку чекали «більш стильного» поєднання щирих почуттів та іронічного візуалу. Дійсно, на мою думку також вийшла пересолена комічним та переперчена побутовизмом вистава. Вбачати у цьому іронію або навіть сарказм? — Складне питання, бо виконавці не вийшли за межу неоднозначності. Щоправда, певні риси мораліте вже передбачають двозначність у сюжеті. Так чи інакше, я склала компанію тій значній частині глядачів, які вийшли із зали з чітким розумінням того, що все побачене та почуте — величезний успіх для Open Opera та українського мистецтва. Однак, нетривіальна задачка від інтерпретаторів опери зробила розмову про «тексти та контексти» неминучою.
Акторська індивідуалізація типових оперних персонажів та, відповідно, нові виміри їх сценічного співіснування спонукають до переосмислення відкритого тексту лібрето. Галатея постала німфою-німфоманкою, що доречно узгоджується із кіношно-романтизованим стереотипом образу стюардес, які поневолі багато подорожують, знаходяться в одвічних пошуках кохання. Знемагаючи від цієї жаги, але й без особливої радості від знайдення Ациса, її вельми вдало, але трохи скуто акторськи зіграла Інна Гусєва. Поліфем, маючи у партії елементи буфонного і серйозного характеру, здався боягузом, який володіє фізичною силою та міццю циклопа, однак слабкий усередині. Блискуче іронічно цей задум втілив у життя Євген Рахманін — всюдисущий співак, що гармонічно виглядає як на сцені барокової Open Opera, так і сучасної Nova Opera. Антагоніст Поліфема – Ацис у виконанні італійського співака Леонардо Кортеллацці отримав риси закоханого наївного хлопчика. Він, на відміну від божественної істоти циклопа, фізично не має переваг, але ж є людиною з сильним духом та готовий боротися за кохання навіть з басейним арсеналом рятувальних кругів-щитів з нудлами-мечами. Бортова медсестра Деймон, наче «лікарка душ людських», маючи власні плани на Поліфема стала уособленням несправедливості долі. Можливо через станову несумісність божественної німфи та звичайної людини Деймон визначила діагноз Ацисові та підсуджувала Циклопові, який однієї крові з Галатеєю (та певно ще має комплекс Едіпа, якщо брати до уваги його німфічне походження за легендами). Найбільш акторськи виважено й наближено до сучасності із квартету героїв виглядала саме Деймон у виконанні співачки Дарʼї Новіцької. Хоча найбільш активним на сцені був хор пасажирів літака у масивних оверсайзних жилетах, що формально має «слово» лише на початках дій та у фіналі. Однак, граючи апмлуа античного хору-коментатору, він постійно рефлексував на репліки та сценічні зрушення героїв. Хор був опозицією до Деймон, допомагав Ацисові та Галатеї, бо хор став на стороні справедливості поза соціально-божественною ієрархією.
На мій власний подив, не тільки сучасна постановка була актуальною для глядача, але й, власне, музика Г.Ф. Генделя! Деталізація фразування та вишукані переключення розмаїтих відтінків, невблаганна динаміка розвитку музики в ломбардських ритмах, захоплююча поліфонія — всі ці класикою та романтикою майже забуті прийоми сприймалися свіжими для нашого вуха. Однак, деякі тембральні знахідки Г.Ф. Генделя, зокрема, інструменти, які супроводжували вокальні партії чи soli, які звучали як символи чи то божественного впливу Галатеї (віолончель), чи то померлого Ациса (дует флейт), зовсім не поступаються Klangfarbenmelodie А. Шенберга. А звукозображальним епізодом, коли Поліфем вражається фіорітурами Галатеї, тим часом в оркестрі духові та скрипки наслідують щебетанню пташок, композитор взагалі втер носа всім електроакустичним здобуткам.
Деталізація музичної тканини посилювалася за рахунок й інших компонентів дії — особливо у спецефектах світла та кольору. Блимання світлом у найдраматичніші моменти, гра тіней на початку другої дії, де хор виходить на авансцену, та зміни кольорового оформлення майданчику у відповідності до почуттів й афектів, про які йдеться у дії тощо. Такий елемент постановки зовсім не про сучасні технології, а скоріше апеляція до надзвичайно розвиненої у XVII-XVIII століттях «машинерії», що дуже винахідливо та активно використовувалася у театральних виставах того часу. Від початку опери у центрі сцени та дії було символічне серце Галатеї, яке то тьмяніло від холоду почуттів, то пломеніло від кохання. Коли воно зовсім переповнилося коханням, і стало спекотно — хор скинув важкі й обʼємні шати, під якими залишилися лише купальні костюми (у стилі 20-х років ХХ століття, як запевнили Finch). Але те ж саме серце у кінці вистави стало тим каменем, яким Поліфем вчинив вбивство. Лежачих у скорботі Галатею та померлого Ациса розділяли не лише барна стійка, а й два промені світла: червоний для живої німфи та синій для охолонувшого тіла пастуха. Білий колір, наче з небес, освітив не таку вже й засмучену Галатею («Чи маю я все ще оплакувати мого Ациса, безславно роздавленого тим каменем?»), чиє божественне, розбещене кохання стало загибеллю для бідного пастуха Ациса. Їй залишилося лише виконати свій міфологічний обовʼязок, і ось — на сцені замість серця-каменю запалахкотів струмочок у фонтані — «задоволення для пастухів, тема для муз!». Доторкнувшись до нього учасники вистави вшанували памʼять Ациса, а Деймон змочила руки у воді та спробувала зцілити винного Поліфема. Однак, певно, що цикл дій ще повториться, адже ця історія — про вічний двигун із людських помилок.
Надзвичайна робота команди Open Opera Ukraine над постановкою «Ациса і Галатеї» була б неможливою без допомоги авторитетного фахівця з барокового виконавства Йорґа Халубека. Саме під орудою його легкого диригентського жесту та історично-інформованого виконавства вдалося зібрати й обʼєднати оркестр із рідкісних барокових інструментів та виконавців, які володіють грою на них, а також отримати максимум від неперфектної для барокової музики акустики Великого залу Національної музичної академії України. Так злагоджено, музикально виважено, професійно та стильно, як 12 та 13 жовтня оркестр в Україні не звучав вже досить давно! Хор під керівництвом хормейстерки Наталії Хмілєвської не поступався своїм професіоналізмом оркестру, та ще й у поєднанні з ускладненням пластикою — браво! А солісти неймовірно вразили своєю інтерпретацією вокальних партій, деталізованою динамікою, тонко відчутим текстом, зрештою, справжнім бароковим звучанням. Київську публіку вразив менш камерний, але більш тембрально збагачений спів італійця Леонардо Кортеллацці, що виступав у рамках фестивалю «Italia Festival Barocco» за підтримки Посольства Італійської Республіки в Україні та Італійського інституту культури в Україні.
Цього уікенду київська аудиторія вже вдруге з постановки «Дідони та Енея» Г. Перселла командою Open Opera Ukraine «спробувала» барокову оперу. Вистава здивувала та вразила сучасною постановкою та найвищою якістю виконання, а також змусила замислитися не тільки над проблематикою «Ациса і Галатеї» Г.Ф. Генделя, але й над проблемою виконання докласичної музики в Україні. І знаєте що? Це не проблема! Варто тільки вийти за межі свого зручного та комфортного існування у класиці та романтиці, забрати шори з очей та вух і відкритися новому, або ж забутому старому мистецтву. Тоді ця музика захопить вас і вже ніколи не залишить байдужими до неї! Низький уклін проекту Open Opera Ukraine, який здуває пил із барокових партитур та просвіщає українську публіку — національне мистецтво очікувало на таких героїв давно. Але ця музика — той ще наркотик!
Навіть не знаю, як тепер дочекатись наступного перфомансу?
Фото – Костянтин Гомон
Єлизавета СІРЕНКО