«Réjouissance» на Київ Музик Фесті-2019: прелюдія на межі радості

Якщо це тільки прелюдія до Київ Музик Фесту-2019, то чого чекати далі?…

27 вересня, напередодні офіційного відкриття ХХХ Київ Музик Фесту-2019, відбувся концерт «На межі», на якому гучно заявив про себе у музичному світі камерний оркестр «Réjouissance» — дебютант фестивалю. Ансамбль існує всього лише десять місяців, але він уже вартує того, щоб про нього говорили!

«Назва „Réjouissance“ у перекладі з французької означає „радість“, бо саме таку емоцію переживає людина, долучаючись до прекрасного!»,

— розповідає диригентка Катерина Косецька. Разом з флейтистом Антоном Панькіним у 2018 році вони зібрали колектив оркестру для виконання різноманітних концертних програм, від бароко до ультрасучасної музики. Лауреати різноманітних конкурсів у складі колективу, продуктивні репетиції та виступи у багатьох містах України дозволили юному оркестру «Réjouissance» увірватися у музичне життя КМФ-2019. Це безумовно стало радісною подією для київської публіки від оркестру «Радості» (вибачте, не втрималась від такої надпоетичної тавтології).

Зіграність та стрункість оркестру, узгоджений баланс та порозуміння між музикантами з напівжесту — результат кропіткої роботи диригентки Катерини Косецької. Студентка IV курсу НМАУ ім. П. І. Чайковського пані Катерина вже встигла отримати досвід в організації та керуванні декількома ансамблями, реалізації власних мистецьких ідей, тож камерний оркестр «Réjouissance» вже є зрілим проектом 24-річної мисткині. 

Ретельну роботу оркестру та їхньої лідерки мали змогу помітити також і зарубіжні композитори, гості Фестивалю — Макс Бобер (Аргентина), Андрусь Якушау (Польща-Аргентина), твори яких виконувалися, поряд із музикою їхніх колег з Естонії (Арво Пярт), Польщі (Александра Хмєлєвська) та України (Віталій Губаренко, Михайло Швед).

Відкрив концерт концептуальний твір Макса Бобера (н. 1988) «Усі разом поодинці» («All together alone») (2019). Ідея цієї музики полягає у тому, що музиканти мають виконувати по ноті та паузі у визначених композитором часових межах, але тоді, коли вони самі цього забажають. Так знову і знову… «Але кожна людина — це окремий світ; десь наші людські світи перетинаються, а десь — ні», — пояснила мені пані Катерина. В результаті скромних та може навіть трохи невпевнених виборів музикантів оркестру лунали свіжі гармонії «перетину світів». 

У другому творі до дійства на сцені долучилася пані Катерина. У відомій музиці Арво Пярта (н. 1935) «Cantus In Memoriam Benjamin Britten» (1977) диригентка показала професійність у вибудуванні фактури оркестру: партії інструментів імітували, передавали один одному головний низхідний зворот твору. Гадаю, що можна було сміливо брати темп повільніше, попри поступове збільшення тривалостей до кінця твору. Це могло б і не бути сприйнятим слухачами через побічний ефект дискретності довгих звуків. Однак тоді зміни динаміки були б більш непомітними, а ефект введення у медитативний стан — поступовішим. Але це, на мою думку, така ж надзадача, як і зіграти «Болеро» М. Равеля в одному темпі (ви таке чули? – я — ніколи).

Наступний твір, який справді підкорив публіку  — «Годинник вічності» (2012) Андруся Якушау (н. 1990). Час та вічність — одвічна, але й досі незбагненна тема — є полем для роздумів кожної людини не раз за життя. Композитор показав її дуже особисто, але настільки глибоко, що вона стала близькою усім присутнім. Музиканти точно відчули та передали слухачам дуже емоційну, бурхливу, місцями трагічну фабулу. А солісти Мартина Кулаковська (фортепіано, Польща) та Андрій Стоянець (контрабас, Україна) поставили просвітлену, однак безкомпромісну трикрапку…

Концерт для флейти і камерного оркестру (1965) Віталія Губаренка (1934-2000) став випробуванням для «Réjouissance» на вміння швидко переключатися, реагувати на зміну контрастних емоційних станів та навички співпраці з солістом — Антоном Панькіним. І оркестр просто блискуче пройшов це випробування! Із філігранно диференційованим балансом оркестр підхоплював та контрапунктував солісту, дуже точно відчуваючи всі нюанси та зміни настроїв у флейтовій мелодії. У складній партитурі цього та інших творів диригентка могла покластися на кожного музиканта в ансамблі. А особливо на керівників оркестрових груп: концертмейстер віолончелей для налаштування динаміки своєї групи навіть ледь помітно для публіки «шикнув» на своїх колег. Також і серед soli, які виконували музиканти, саме у віолончеліста, Олександра Тарасова, вони були найбільш музикально осмислені. 

Продовжив концертну програму твір Михайла Шведа (н. 1978) «Музика тиші» для струнних (2001). Цю музику можна назвати близькою до мінімалістичної, із застосуванням елементів репетитивної техінки. У таких творах зазвичай домінантою є ритм мелодичних патернів, тому головна складність для оркестру — узгодження стрункої вертикалі. Ніде правди діти, тут оркестр звучав, як єдиний організм, кожна клітинка якого дихала синхронно з іншими. Музика стала випробуванням для музикантів до створення медитативного характеру і, дійсно, всі поступові зміни музичної тканини, яка зроблена композитором дуже тонко, зачаровували розум та слух.

Останній твір — «Pomerania» для камерного оркестру (2019) Александри Хмєлєвської (н. 1993) — найкраще завершенння, яке тільки могло бути. Коли сам оркестр отримує втіху від гри — слухачі це бачать й емпатично переймають його. В такому стані були ми, слухаючи цю музику. За словами диригентки, твір про Померанію (історичний регіон, що поділений між різними країнами, серед них і Польща — Батьківщина композиторки) пані Александра написала після подорожі цими краями. Щирі враження, які виникли у авторки, почули у музиці, напевно, усі гості концерту. Твір просякнутий дуже особистісним трепетним ставленням до національних ритмоінтонацій (навіть виникає асоціація із «Влтавою» Б. Сметани), які поєднані із гармоніями вражаючої краси.

Симбіоз талановитих композиторів та не менш талановитих виконавців став запорукою успіху Концерту «На межі», а також прекрасною можливістю презентувати камерний оркестр «Réjouissance». Вітаємо з фестивальним дебютом!

Шкода, що тільки не всі гості оцінили радість присутності на цьому концерті — вже вкотре, знову і знову проблемним постає питання слухацької етики. А усіх тих, хто цінує роботу музикантів — ласкаво просимо на наступні концерти «Réjouissance» та Київ Музик Фесту-2019! (Слідкуйте за подіями у Facebook).

Єлизавета СІРЕНКО