Імена видатних українців та українок, немов загублені листи, постійно шукають дорогу до свого адресата. Оксана Линів – ім’я, яке в Україні тільки розпочинає свій тур на шпальтах головних інформаційних порталів, одночасно як Європа та весь світ вже роками змагаються за право співпраці із молодою українкою!
Кожне рішення, яке було прийняте Оксаною на її шляху із раннього дитинства відрізняло дириґентку від інших і в сукупності сформувало неймовірно унікальну українську особистість, якою Оксана є сьогодні.
Опираючись на концепцію «подвійного кола» у однойменній новелі із роману «Вершники» українського письменника Юрія Яновського, досягнення Оксани Линів у диригентській справі також можна окреслити декількома колами.
«Першим колом» Оксани є сім’я: родинне тепле середовище, де у кращих умовах міцніло та розвивалося прагнення займатися музикою. У час молодої Незалежності кожен думав не за естетичні цінності, чи навіть не за те, чим він би хотів займатися – просто хотілося вижити. Проте, незважаючи на «невідповідний час», сім’я музикантів не тільки не втратила зв’язок із музичними цінностями, вона їх розвивала: батько – керівник хору, який сам і створив, мати – вчителька фортепіано у музичній школі. Проживаючи у м. Броди Львівської області, у якому відсутні серйозніші музичні установи, Оксана Линів навчалася музики у батьків, маючи під руками музикознавчі книги, ноти, ілюстрації та пластинки. У одному з інтерв’ю вона зізнається, що, почувши як на одній із пластинок звучить оркестр, вона не змогла втамувати емоції, можливо, всередині відчуваючи, що візьметься за цю справу всім серцем та розумом.
«Другим колом» стали львівські музичні навчальні заклади, що відкрили масштабно більші межі музики та взаємодії з нею для молодої дівчини. Отож, спочатку Дрогобицьке музичне училище, потім переведення до Львівського музичного училища, яке вона закінчила на народному факультеті із факультативним фортепіано. Опісля – Львівська національна академія імені М. Лисенка. Туди Оксана вступає вже як диригентка. Поради багатьох після державного іспиту із диригування в училищі обрати саме такий шлях спочатку здивували її, проте ось тут Оксана здійснила своє перше визначальне рішення, яке скерувало її у напрямі до світового визнання – вона вирішила боротися за можливість навчатися як диригентка і виборола його!
До сьогодні у музичній академії регулярно вивішують плакати про міжнародні конкурси, додаючи подекуди брошури та інформацію для подання заявок, проте чи не кожен проходить із холодним поглядом біля них, навіть не думаючи, що у нього є шанс.
Ось «третє коло» – Європейська платформа, на яку Оксана хоч ще невпевнено, але не збавляючи «хочу!», попрямувала. Так, вона звернула увагу, зрозуміла, що може подати заявку, змогла вирішити всі проблемні деталі умов конкурсу і, що найголовніше, поїхала на Міжнародний конкурс імені Густава Малера у Німеччину, де вона виборола третю премію. Це рішення стало чи не вирішальним у її житті. Після нього Оксана змогла отримати стипендію і стати асистенткою диригента Джонатана Нота у Бамберзькій філармонії, а пізніше навчатися у Вищій школі музики імені Карла Марія фон Вебера. Вона відгукнулася на запрошення диригувати в Одеському оперному театрі, захопивши всіх своєю нестримною енергією та продириґувавши там п’ять років. Але Оксана відчувала, що це не останнє її диригентське місце – її запрошено як музичного асистентка генерального музичного директора Кирила Петренка та диригента у Баварській державній опері.
І тут можна окреслити «четверте коло» – Оксана Линів погоджується залишити комфортну високу посаду в Одесі. Вона стає асистенткою диригента. Оксана Линів знову ж таки підтверджує, що вона – музикант, який потребує руху, розвитку, неймовірної динаміки та змін, як і будь-який музичний твір, не знаючи останньої ноти – як і будь-який творець-композитор.
Сьогодні Оксана Линів – це головний диригент опери Ґраца та філармонійного оркестру Ґраца. Її концертний графік заплановано на декілька років наперед із великою кількістю постановок із найкращими оркестрами Європи. Оксана Линів є автором ідеї створення масштабного фестивалю LvivMozArt, який присвячений особі Франца Ксавера Моцарта, несправедливо забутого, на подив диригентки, як в Україні, так і в Європі композитора. Вона прикладе всі зусилля щоб це змінити, наголошуючи на тому, що музику в Україні потрібно лише підштовхнути, щоб вона із все більшим імпульсом взаємодіяла із Європою. Насправді, говорить Оксана, класична музика не має кордонів, а цей музичний фестиваль лише перший крок до їх руйнування у людській свідомості.
Фото – Oleh Pavliuchenkov.
Петро ЖЕРУХА