Мистецький проект Film Sound: дослідження музики в кіно

Film Sound – мистецький проект, присвячений питанням слухання кіно та бачення звуку. Троє музичних культурологів кафедри теорії та історії культури Національної музичної академії ім. П. Чайковського впродовж чотирьох тижнів проводили цикл лекцій, зосереджених на заохоченні слухачів до перегляду інтелектуальних кінофільмів. З автором ідеї та куратором проекту –  Олександром Островським вдалося поспілкуватися і довідатися про технічний бік події та плани розвитку на майбутнє.

 – Як виникла ідея мистецького проекту Film Sound: хто був першим ініціатором і яка його місія в цілому?

Олександр Островський: – Ідея проекту Film Sound була дуже спонтанною. На той момент я вже мав трирічний досвід дослідження музики в кіно Лукіно Вісконті, але побіжно торкався питань музичного вирішення й теоретичного осмислення кінематографу в цілому. Лише згодом я збагнув, що «робота в шухляду» є монотонною, а відтак виникло нестримне бажання поділитися вже напрацьованим. Потроху почав запрошувати друзів, буквально змушував дивитися різні стрічки й зрозумів, що публіку необхідно розширювати. Так збіглося, що моїх колежанок цікавили схожі теми: Наталка Сасюк вивчає музичні аспекти анімації, Майя Кірдеєва досліджує музику Ганса Ціммера. На пропозицію щодо спільної співпраці я отримав позитивну реакцію. З того моменту дороги назад не було і ми взялися за впровадження задуманого.

Щодо місії… це важко сформулювати (посміхається). Вочевидь, вона розпорошена на декілька складових. По-перше, хотілося довести самому собі й іншим, що такий формат бесід актуальний і цікавий, по-друге, – реалізуватися як культурологу. Студенти, які навчаються на кафедрі теорії та історії культури – не просто скніють в читальних залах, перегортуючи якісь там фоліанти, а передусім можуть контактувати із зовнішнім світом.

Ганс Ціммер

 

– Ти вже згадав про публіку. Впорядковуючи свої бесіди, чи відштовхувалися ви від глядацьких смаків? Яка цільова аудиторія ваших лекцій?

Олександр Островський: – Глядацькі смаки оцінювалися безпосередньо у процесі подачі лекцій. Культурний простір IZONE (місце проведення події) відвідує доволі інтелектуальна публіка. Оскільки я орієнтувався на преференції наших відвідувачів, особливих питань з приводу викладу інформації не виникало. Без особливих спрощень дослідницького матеріалу були скомпоновані перша й остання лекції, котрі торкалися масової культури й касового кіно. Друга й третя лекції виявилися більш ґрунтовними. Ми заглибилися у дослідження постатей Уолта Діснея і Лукіно Вісконті, інформацію про яких студіювали впродовж декількох років поспіль.

– За якими критеріями ви обирали майданчик для реалізації проекту та чи виникали якісь труднощі в процесі втілення вашої ідеї?

Олександр Островський: – Вибору місця проведення події передували мої особисті контакти. Це був наш перший студентський проект, у якому ми намагалися уникнути академізму, тому вирішили не проводити лекції у стінах консерваторії чи іншого навчального закладу. Оскільки я був знайомий з працівниками творчої спільноти (creative community) IZONE, відразу звернувся до них. Іра Корепанова – івент-менеджер IZONE, погодилася на мою «авантюру». Вона охоче підтримала ідеї проведення лекцій, виділила майданчик, забронювала певні дати. Практика нетворкінгу допомогла і при створенні афіші, розробленої дизайнеркою Любою Плавською. Коли я здійснював технічну допомогу проекту «Verbova», інспірованого київською композиторкою Яною Шлябанською, мені вдалося познайомитися з його співавторкою – дизайнеркою Любою Плавською. Зараз я переконаний, що нам всім дуже поталанило. Я гадаю, це не випадково.

– Простеживши порядок подачі матеріалу, помітна тенденція від загального до конкретного: першу бесіду ви присвятили темі кіно та звукобаченню, а решту – окремим постатям у сфері кіно. В чому полягала фабульна концепція лекцій?

Олександр Островський: – Ми намагалися вибудувати наші бесіди хронологічно. Показовими в цьому контексті були персоналії, яких ми розглядали. Уолт Дісней репрезентував зародження анімації у 20 – 30-х роках ХХ століття, Лукіно Вісконті – відповідно 40-і – кінець 60-х років, а Ганс Ціммер – людина, яка творить зараз, чия музика звучить у кінотеатрах.

На першій лекції ми ставили перед собою завдання донести глядачам наші ідеї й пояснити, чому ми зайнялися цим проектом. Є професія звукорежисера, який відповідає за наповнення звукової драматургії фільму, є професія режисера, який знімає і співпрацює з композитором для творення звукового простору. В першу чергу важливе теоретичне осмислення того, як ми сприймаємо звук у кіно. Коли ми відвідуємо кінотеатр, ми не мислимо професійними поняттями, не завжди можемо прослідкувати, що намагався передати режисер тим чи іншим прийомом. Ми сприймаємо фільм, зазвичай, через емоції, інстинкти. Йдеться про підсвідомий рівень сприйняття.

– Яка роль музичного культуролога в ланцюгу «режисер – фільм – глядач»?

Олександр Островський: – Музичний культуролог виступає, по-перше, посередником між різними мистецтвами, а по-друге, між творцями фільму та публікою, що його сприймає. Це людина, яка буквально «гвинтики не крутить» (не має доступу до процесу), але яка займає позицію глядача і намагається інтерпретувати задум автора. Цей факт є радше перевагою, адже ми мислимо як глядачі, через що нам простіше пояснити людям ту взаємодію, яка відбувається.

Лукіно Вісконті

– Твоя лекція торкалася постаті Лукіно Вісконті, де ти зосередив увагу на оперній «залежності» митця. В анонсі бесіда була позначена як аристократична. Розкажи про неї детальніше: що цікавого, незвичного почерпнув глядач?

Олександр Островський: – На мою думку, Л. Вісконті – це визначна постать у кіно ХХ століття, яка вплинула на багатьох сучасних режисерів. Я вважаю, що вагомі режисери знайомі з його творчістю, принаймні, з найбільш відомими фільмами. «Загибель Богів», «Смерть у Венеції», «Людвіг» – це ті кінофільми, які просто must see (обов’язкові для перегляду). Моєю улюбленою стрічкою є «Земля тремтить», про яку я можу говорити годинами (посміхається), адже там закладено безліч сенсів. Чим більше я дивлюся цей фільм, тим більше нового для себе відкриваю.

Стосовно лекції і її визначення «аристократична»… це дуже легко пояснити через біографію самого Вісконті, який походить з роду герцогів Вісконті ді Модроне. Вроджений аристократизм пронизує його творчість. Наявність шляхетного коріння досить дивно корелює з його «лівими поглядами». Суперечливі риси нерідко проявляються в його фільмах. Вісконті був і оперним режисером, через що елементи жанру відбилися на полотнах митця. У цьому, вочевидь, таємниця кінострічок режисера. При перегляді його фільмів глядач не просто прослідковує сюжетні лінії, а й розуміє закладену у змісті амбівалентність. Показовими є, скажімо, уривки з класичної літератури. Він не використовує точної цитації, наприклад, Достоєвського чи Пруста, яких він обожнював, але зрозуміло, кого він має на увазі. Так само в опері: Вісконті не просто бере цитату з арії. Він інтерпретує музичний простір у фільмі, перетворюючи його до непізнаваності. Якщо проникнути у всі пласти, розкласти їх на частини, потім скласти наново у суцільну картину, виходить неймовірне видовище. Для того, щоб цей процес відчули глядачі, потрібно наочно продемонструвати таке розкладання й складання пазлів.

– Якою була атмосфера в колективі? Чи можеш ти сказати напевне, що це була плідна співпраця?

Олександр Островський: – Я переконаний, що це була плідна співпраця, яка продовжується й донині. У нашому тандемі кожен мав свою певну нішу, тому робота була доволі автономною. Попри це, ми гуртувалися разом з метою обговорити ідеї, якість тексту, продумати концепцію зацікавлення глядача тощо. Ми дуже серйозно віднеслися до цієї події. Корисний досвід, який ми досі згадуємо і обговорюємо. Проект Film Sound є вдалим прикладом самореалізації теоретика і (наголошує!) культуролога зокрема. Гадаю, що організувати та втілити безліч задумів реально, адже наша кафедра вирізняється ліберальними поглядами.

– Чи плануєш розширювати співпрацю до рівня закордонних кооперацій?

Олександр Островський: – Це дуже перспективне питання. Певна річ, це було б цікаво, позаяк за кордоном теоретичні дослідження звуку в кіно привертають увагу науковців. У нас подібні дослідження поодинокі та їх вкрай недостатньо. Обмаль оригінальних думок, які могли б розв’язувати певні проблеми й, ба більше, звук у кіно постійно розвивається. За цим розвитком треба встигати. Існують дослідження за межами країни, яким вже десять чи більше років і вони не втрачають своєї актуальності, а аналогічні українські дослідження чомусь не потрапляють до цього списку. Це певна проблема, тому комунікувати потрібно в будь-якому випадку. Залишається очевидним питання ресурсів, адже поки що ми працюємо на засадах ентузіазму, якого не достатньо. Мене як молодого культуролога, неабияк хвилює доля нашої країни, тому цей факт викликає розчарування. Але, з іншого боку, після спаду завжди відчуваєш хвилю ентузіазму (сміється) і хочеться працювати далі в цьому річищі.

– В проекції на подію, яка вже відбулася (на мій погляд, досить успішно), чи вдалося повною мірою реалізувати задумане?

Олександр Островський: – Я розумію, що є моменти, які я зараз зробив би краще, але не все залежить від моєї волі. Можу сказати точно, що найбільше надихає feedback (зворотній зв’язок, віддача). Коли декілька людей підтвердили, що ми спонукали їх до перегляду фільму, наприклад, Вісконті, то це не може не тішити. В епоху попкорну і касовості дедалі менше охочих переглянути інтелектуальне кіно. Зараз існує багато якісних фестивальних фільмів, які, на жаль, не доходять до глядача. Якщо в Києві є кінотеатри «Жовтень», «Київ», «Ліра», де можна познайомитися з фестивальними кінострічками, то у Львові, Дніпрі чи Одесі демонстрації відбуваються на нічних сеансах, які практично ніхто не відвідує. Через це проекти на кшталт нашого стимулюють розвиток і авторів цих проектів, і публіку.

– На завершення нашої розмови яку пораду ти можеш дати з огляду на свій досвід у проведенні такого формату лекцій? Твоє кредо як одного з керівників мистецького проекту Film Sound?

Олександр Островський: – Найкраща порада, яку я можу дати, адресована студентам і моїм колегам: не обмежуйтеся власним навчальним закладом, адже інколи за тим, що відбувається всередині нього, ми не бачимо можливостей, які існують зовні! Звісно, потрібно брати участь у конференціях, потрібно писати статті, але це далеко не весь спектр наших можливостей. Якщо навчитися адаптувати ваше дослідження – те чим ви постійно живете, до реалій зовнішнього світу поза межами навчального закладу, – так ви зможете реалізувати себе як професіонала своєї справи. Головне не зволікати. Just do it! (Просто зроби це!)

Розмовляла Аліна ЄРУСАЛИМЕЦЬ

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *