В Концертному залі Національної спілки композиторів України в рамках ХХХ Міжнародного фестивалю Київ Музик Фесту відбувся речиталь польської виконавиці Мартини Кулаковської. Її проєкт “Piano-панорама” вперше звучить в Україні, а запросив піаністку, після знайомства на концерті у Варшаві, український композитор Андрій Мерхель.
Навчаючись у Музичній Академії в Гданську, вона стала лауреаткою міжнародних академічних і джазових конкурсів. Вже опісля – у Варшаві, разом з колегою з музичної школи скрипалькою Катаржиною Ольжевською скооперувалась у дует сучасної класичної музики “МікротонДуо”.
Цьогоріч Мартина виступала на двох концертах Київ Музик Фесту, спочатку з Réjouissancе Orchestra 27 вересня, як солістка (разом із українським контрабасистом Андрієм Стоянцем) у творі Андруся Якушау “Годинник вічності”. “Все сталось дуже швидко, – розповідаючи, посміхається вона, – ось я чекаю на літак, який сильно затримали, а ось – тільки одна репетиція і ми на сцені”.
Вам буде цікаво: «Réjouissance» на Київ Музик Фесті-2019: прелюдія на межі радості
Соло у Спілці 2 жовтня стало продовженням фестивальних прем’єр. Чотири твори, виконані на “Панорамі” авдиторія зустріла теплими оваціями та схвальними відгуками. Зрештою, іще перед концертом Мартина казала так: “Публіка в Києві дуже весела і жива. Я ходжу тут на інші концерти і завжди є хтось, хто кричить “Браво!” Це не може не подобатись”. Представлено було твори композиторів, зовсім мало знаних в Україні: “…створена спеціально тільки польська програма. Впевнена, це потрібно і цікаво, як окрема ланка в фестивалі”, – розповіли виконавиця.
Однак музика “Piano-панорами” не тільки принципово польська, а, що найголовніше – сучасна. Піаністка буквально обрала своїм пріоритетом цю дорогу:
“…я почала грати сучасну музику на уроках в Академії, але спочатку, раніше, ми грали тільки Шопена, Моцарта – тобто ніякого простору для сучасності. Але поступово – одна, дві п’єси – почали ми з Прокоф’єва. Потім різні курси музики саме ХХІ століття, електроніка. Це щось нове – і це такий челлендж! Безліч змін в свідомості”.
Павел Микєтин – “Чотири прелюдії” (1992)
“Грала в Польщі на екзамені тільки третю прелюдію, вона найбільш драматична і ефектна, а для концерту вивчила цикл. Що незвичного в ньому? Нота “мі”, що завжди внизу і на ній все будується. Вона як ехо”.
Спершу солістка звикала до залу, атмосфери. Дещо недбало лунали перші перегуки різнотембрових регістрів фортепіано, проте такт за тактом – і вже було відрегульовано бурхливі механістичні настрої Третьої прелюдії. Поступово з перпетуум мобіле низького регістру виникали переконливо-патетичні фрази верхнього голосу. Композитор вказав на препарацію інструменту – затискачі для клавіш. В циклі “немає хаосу”, зате сформовано єдність тембрових та піаністичних засобів – і на папері, і у виконанні.
Моніка Кензьора, Micro-nano-mos (2015)
Зі слів Мартини, твір запропонував їй Андрій Мерхель: – “Ця авторка не досить відома у Польщі”. Хоча і вона, і Павел Микєтин, і композитори-учасники творчого діалогу на День музики “Україна-Польща” Міколай Гурецький та Марцель Хижинський – з 1971 року – ціле покоління! “Micro-nano-mos” – це 7 коротких прелюдій, які поряд з контрастними настроями вміщують найрізноманітнішу панораму людських емоцій. Тут і зосередженість, і тривога, і жартівливість – спільним для циклу виявилась увага до звуку, замкнутого в площині фортепіано.
Вітольд Лютославський – Етюд №1 (1940-1941)
“О, уже більш класичний”, – з радістю згадує виконавиця. Методом випрацювання Мартина називає “все вчити на стакато”. А на концерті все звучить активно, збуджено, віртуозно – в цьому етюді до конкретних піаністичних труднощів додається потреба втілити всю експериментальність гармонічних процесів постконсерваторського періоду творчості видатного польського композитора. Все підтвердилось шаленими, як для невеликої кількості людей у залі, оплесками.
Казімєж Сєроцкі -A piacere (1962-1963)
“Улюблений твір з програми. 30 блоків, і ти можеш крутити як завгодно”, – Мартина показує ноти. Усе чітко, клаптик за клаптиком приклеєно на великих аркушах. Це один з ранніх прикладів використання алеаторики в польській музиці. Структура нагадує відомий Одинадцятий Клавірштюк Штокгаузена. Загалом на трьох сторінках – по десять фрагментів, що можуть бути виконані в довільному порядку. “A piacere” – довільно.
Коли під час розмови постала тема натхнення, Мартина відповіла, що черпає його з кінофільмів:
“Це обов’язково повинна бути драма. Дуже важливо щось у собі переламати. Відтак і в музиці: відчути в собі: тільки тоді інші відчують…”
На концерті “Piano-панорама” відчули.
Дзвенислава САФ’ЯН