ЛюдкевичФест [post scriptum]

Фестиваль класичної музики, присвячений постаті композитора, педагога, музикознавця та галицького довгожителя – Станіслава Людкевича, вперше відбувся у Львові впродовж 8-17 вересня. Ідея фестивалю та постать обрані організаторами, концертною агенцією Collegium musicum, більш ніж вдала і «на часі» – на гребені хвилі зацікавлення історією та національним мистецьким спадком. Та чи вдалося організаторам та музикантам гідно представити спадок Людкевича широкій аудиторії?

Рецензія створена у форматі рецензії-діалогу двох авторів Moderato, Наталії Мендюк та Петра Жерухи. Думки музичних критиків не здатні позбутися від суб’єктивності, тому й подані у вигляді живого діалогу…

Преамбула фестивалю

«Перед фестивалем організатори здійснили величезний об’єм роботи: домовленості на загальноміському рівні; співпраця із музеєм С. Людкевича, музично-меморіальним музеєм імені С. Крушельницької та літературно-меморіальним музеєм І. Франка, готелями, Львівською галереєю мистецтв імені Б.Возницького та Львівською національною філармонією; фіксування цінних коментарів сучасників Людкевича: Стефанії Павлишин, Михайла Лемішка, В’ячеслава Цайтца, Мирослава Скорика та інших; підготовка нотних матеріалів, а також здійснення різних маркетингових ходів для залучення аудиторії та привернення уваги до фестивалю», – Наталя.

«Звичайно, Наталю, роботи для створенням рекламної кампанії навколо події було зроблено багато, і цьому потрібно віддати належне. Промоція у Collegium musicum завжди на висоті, а  події часто стають у центрі музичних дискурсів», – Петро.

Відкриття фестивалю

Пропагування та відновлення творів Людкевича

Collegium musicum вже мали прецеденти у проведенні фестивалів, присвячених одній постаті. ГіндемітФест, який вони організували у 2015 році, концентровано подавав публіці фактично невідомого широкому загалові творчість німецького композитора Пауля Гіндеміта у різних жанрах. Тоді ж народилося питання, чи буде фестиваль Гіндеміта повторений  у майбутньому, чи з’явиться нова постать, варта проведення присвяченого їй фестивалю у Львові. Постать українського композитора Станіслава Людкевича – чудовий вибір, адже він був пов’язаний сторічним життям на теренах Галичини. Однак, здійснивши чималий вплив на музичне життя краю, композитор досі залишається майже невиконуваним та незнаним серед молодого покоління.

Після смерті Людкевича у 1979 році, берегинею його будинку та творчого спадку була Зеновія Штундер, яка присвятила свою наукову діяльність опрацюванню творчості свого «Сяся». Але багато рукописів Людкевича залишалися за форпостом Штундер, яка не допускала сторонніх до опрацювання нот, боячись їх можливого знищення. Тільки зараз, коли будинок С. Людкевича після смерті З. Штундер було переформовано як філію музично-меморіального музею імені С. Крушельницької, стало можливим відновлення більшої частини нотних рукописів та особистих речей композитора, а також у кінцевому результаті – створення музею-будинку, який безпосередньо було відкрито на фестивалі ЛюдкевичФест.

«На мою думку, ЛюдкевичФест став другою за величиною подією у Львові, адже буквально тиждень перед тим завершився LvivMozArt, який по праву можна назвати одним із найграндіозніших музичних фестивалів України за часів Незалежності. Після побаченої програми фестивалю ЛюдкевичФест одразу виникло питання: скільки ж буде Людкевича на ЛюдкевичФесті? Адже одразу кинулися в очі сонати та інтерлюдії Кейджа, лекція Тараса Лютого на тему «Ніцше як філософ і музикант», «Вікімайстерня» та ще кілька подій, які мають доволі опосередковане відношення до постаті С.Людкевича», – Наталя.

 «Людкевич у спогадах». Відкриття

«Відкриття відбулося у камерній, вишуканій атмосфері готелю «Жорж» за келихом вина. Невипадково саме тут, адже у ресторані цього готелю так любив обідати Людкевич. Усі гості отримали чудову можливість послухати про Людкевича із уст його сучасників, переглянути на відеоролики, пов’язані з композитором, та послухати декілька солоспівів», – Наталя.

«Ти чудово підмітила, Наталю, що атмосфера відкриття та, на мою думку, всього фестивалю була більше камерною. На жаль, публіка була нечисельною у зв’язку із відсутністю багатьох важливих львівських дослідників музики. Ігнорування фестивалю через певні політичні, публічні чи соціальні аспекти є доволі нерозумною та, в деякому розумінні, інфантильною справою…», – Петро.

Данило Ільницький

Лекції

«Щоправда науковці все таки відіграли важливу роль під час фестивалю: йдеться про численну кількість лекцій, з допомогою яких постать Людкевича вималювалася досить повно. Це лекція О.Козаренка «Людкевич і лінгвістична свідомість модернізму», Л.Кияновської, завдяки якій можна було дізнатися про Людкевича як міфотворця, та після якої черговий раз впевнитися у тому, що він належить до сотні імен, без яких українська культура не була б такою, якою ми її маємо. А також лекція Юрія Чекана про «Інфраструктуру музичного життя Галичини та жанрову систему української музики до 1941 року», яка викликала опісля доволі розгорнуту та поліплощинну дискусію із О.Козаренком. Крім того, 14 вересня, лекція Данила Ільницького показала Людкевича для усіх зовсім з іншого боку: доповідач розповів гостям про літугрупування «Молода Муза», до якого входив композитор, а також зачитав їх спогади про Людкевича. Цінною для розуміння періоду життя композитора також була лекція Мар’яни Максимів «Образотворче мистецтво у Львові першої половини ХХ сторіччя», яку ще можна вважати у широкому сенсі слова дотичною до ідеї фестивалю», – Наталя.

Любов Кияновська

«Важливо підкреслити лекцію Козаренка, як спробу відновлення формату лекції-концерту, на якому Лідія Шутко та О. Козаренко виконали декілька творів Людкевича, запропонувавши цікаві альтернативні теорії розуміння музики Людкевича», – Петро.

Лідія Шутко та Олександр Козаренко

Відсоток Людкевича у ЛюдкевичФесті

«На фестивалі організатори зуміли відобразити практично усі сфери композиторської творчості митця. Не відображеною залишилась хорова творчість С. Людкевича: виконана лише «Літургія», однак вона не є оригінальним його твором, а швидше збіркою літургійних народних наспівів та духовних творів різних українських композиторів», – Наталя.

Вокальний ансамбль Collegium Musicum

 «Виконання повномасштабної Літургії як фестивального концерту стає у перпендикуляр із християнськими канонами виконання духовних творів, а також із сприйняттям твору аудиторією. Логічно можна спрогнозувати два варіанти виконання даної Літургії Людкевича: вона виконується або як Служба Божа із участю читця та священника, або кожен твір зі збірки виконується окремо із попереднім оголошенням, та післяоплесками. Жоден варіант не був застосований, адже квінтет (замість прогнозованого хору) із читцем, який, виконуючи роль священника та дяка, насправді мав лише концерту функцію. «Плескати, чи хреститися?» виникало питання у слухачів на концерті», – Петро.

«Досить широко на фестивалі була представлена фортепіанна музика Людкевича, «практично вся», як було заявлено організаторами. Кількість композицій на концерті Віталія Лимана досягала близько 20-ти. На мою думку, одній людині надзвичайно складно передати таку кількість образів та характерів за короткий проміжок часу. Тим не менше, піаніст досить добре впорався із цим надскладним завданням, а особливо виконавцю чудово вдалися композиції жартівливого та танцювального характеру», – Наталя.

Віталій Лиман

«На фортепіанному концерті «Шість (не)знайомих композиторів Львова» піаністки Світлана Позднишева та Роксолана Підлипна представили публіці твори сучасників С. Людкевича: Станіслава Нєвядомського, Василя Барвінського, Миколи Колесси, Нестора Нижанківського, Василя Безкоровайного, Яна Галя. Відчуття поспіху, невпевненості та страху перед помилкою пронизувало виконання піаністки Світлани Позднишевої. Звичайно, що це не її провина – піаністка має чудову читку із листа, впоравшись із багатьма деталями піаністичної виразності та ідентичності, проте пропустивши не менше нот поміж пальців. Роксолана Підлипна – інша піаністка, яка, напевне, виконувала вже раніше пройдені твори. Чудова та впевнена, Роксолана, на мою думку, добре закріпила їх, а для організаторів стала константою наповненості концерту.

Світлана Позднишева
Роксолана Підлипна

Відчуття невпевненості виникали і на концерті під назвою «Людкевич у чотири руки». Викладачі музичної академії Петро Довгань та Наталія Зубко доволі детально проробили образи та такі речі, як динаміка, акценти та інше. Твори були зіграні із школярським педантизмом, проте все таки із відчуттям браку часу для вдосконалення», – Петро.

«Струнні квартети та солоспіви Людкевича, Петре, я слухала вдома, адже більшість концертів транслювалися у прямому ефірі на Радіо Сковорода. Це чудове рішення директорів фестивалю у бажанні охопити музикою Людкевича чим більшу слухацьку аудиторію. На особливу увагу заслуговує концерт сопрано Софії Соловій разом із піаністкою Юлією Маківничук, які виконували солоспіви Людкевича та підкорили вершину репертуару у 18 вокальних творів. У їх інтерпретації прозвучали обробки народних пісень, солоспіви на слова І. Франка, О. Олеся, а також надпопулярна «Українська баркарола», – Наталя.

Софія Соловій

«Репертуар концерту «Струнні квартети» складали такі твори С. Людкевича, як Балада, Варіації та 6 п’єс, які виконав струнний квартет «Phoenix». А також варто вказати, що від квартету Б.Кудрика прозвучала лише 1 частина (а не прем’єра всього квартету), – Петро.

Струнний квартет “Phoenix”

«Заключний концерт ЛюдкевичФесту у залі імені С. Людкевича був єдиною нагодою у рамках фестивалю почути симфонічну музику композитора. Тому цей концерт був найбільш очікуваним серед всіх подій фестивалю, бо, на жаль, симфонічна музика С. Людкевича невиправдано рідко звучить у залі його імені. Концерт розпочався зі всезагального здивування, пов’язаного зі зміною програми. Оркестр львівської філармонії під керівництвом Івана Остаповича, замість заявлених трьох симфонічних поем «Веснянки», «Колядниця» і «Чакона», виконав лише останній твір, а також «Прикарпатську» симфонію та Скрипковий концерт зі солістом Петром Тітяєвим. Два тижні знадобилося авторам для того, щоб вгамувати найгостріші емоційні сплески та сформулювати порівняно об’єктивну думку щодо заключного концерту, однак автори всього лиш люди, суб’єктивність слів яких є невідворотною.

Іван Остапович

Спочатку – здивування. Дійсно, важко повірити, що це виконання навіть записувалося «на живо». Понадмірна кількість оркестрових промахів здивувала навіть найдосвідченішого слухача музики. Розпочавши аналіз критичного виконання концертного репертуару із «Чакони», потрібно наголосити на непродуманій побудові драматургії твору, що спричинило динамічно різкі та непідготовлені перепади, що ускладнювали сприйняття твору слухачами. Виконання «Прикарпатської» симфонії стало ще одним неочікуваним розчаруванням. Декілька рівнів музичної думки були стерті в один, час від часу із ритмічними незбіжностями та тембровити дисонансами. Апогеєм заключного концерту став Скрипковий концерт. Виконання соліста Петра Тітяєва стало найважчим випробуванням для слухачів з абсолютним слухом. Невідомо, яка причина такої кількості фальшивих нот, ледь не в кожному такті твору. Динаміка? Акценти?-  такого там не було, вібрація? – надмірно! У цьому виконанні мова вже навіть не йде про координацію соліста із оркестром, чи вибудовування спільної драматургії твору, і навіть про елементарну гру в одному темпі. Відповідальність за всі та ще багато упущеностей повинна лягати на диригента, І. Остаповича, який повинен був прослідувати хоча б за вчасними вступами», – Петро.

 

Післяслово

Благородна мета популяризації музики С. Людкевича вдалася лише на половину. Всі невдачі, пов’язані з незадовільним виконанням на концертах фестивалю, на нашу думку, пов’язані з браком часу на підготовку і вивчення творів композитора. Заявлені симфонічні поеми не були виконані через те, що набір нотних партитур був організований незадовго до фестивалю. Друк партитури і розучування твору за місяць часу до концерту є фізично неможливим. Подібне враження складалося і в організації окремих камерних концертів: все робилося поспіхом, нашвидкуруч.

«Але ж хіба не була здійснена редакція Скрипкового концерту Людкевича, а також симфонічної поеми «Веснянки», виконання якої так і не відбулося?», – Наталя.

«Редакції як такої ще не існує. Через проблеми із розподілом обов’язків, невиконанням домовленостей та їх різкою зміною відбувся ряд казусів, які не можна було виправити: довершення партитури «Веснянок» із партіями відбулося за три дні до концерту: все просто – рукопис було дано редактору на початку серпня із реальною роботою на три місяці; розосередженість завдань виконавців, часта зміна репертуару та розкладу фестивалю спричинила критичний рівень виконання деяких творів», – Петро.

Попри все, ЛюдкевичФест може і повинен стати щорічним фестивалем! Але за умови кращого планування концертів, репертуару і залагодженою, спільною роботою директорів фестивалю, спонсорів, музикантів та людей, які працювали над редакцією і набиранням нот, в ім’я пам’яті та творчості Станіслава Людкевича, а не іміджу окремих осіб.

Фото із офіційної спільноти Collegium Musicum у Facebook

Петро ЖЕРУХА, Наталія МЕНДЮК

3 коментарі до “ЛюдкевичФест [post scriptum]

    1. На жаль, автори не були на всіх подіях фестивалю. Це виявилось надскладним завданням, адже він тривав 10 днів, а щодня відбувалось по 2-3 події. Ми по максимуму старались відвідати якомога більше, однак пріоритетними стали концерти та лекції, які напряму пов’язані із постаттю Станіслава Людкевича!

Залишити відповідь до Андрій Скасувати відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *