Львівський фестиваль сучасної музики «Контрасти» є гостинним майданчиком для багатьох закордонних музикантів, котрі радо презентують свої незвичні, національно яскраві програми поряд з шедеврами світової класики. 15 жовтня у Концертному залі імені С. Людкевича відвідувачі концерту мали нагоду послухати польський фортепіанний дует Lutoslawski Piano Duo у складі Емілії Сітаж та Бартломєя Вонсіка з неординарною програмою та контроверсійною інтерпретацією.
На концертах сучасної (та й не тільки) музики завжди невимовно захоплює момент абсолютної тиші перед взяттям першої ноти. Зазвичай, залежно від рівня розуміння публіки, ця мить триває недовго, аж доки хтось кашляне або посовається на своєму стільці. Але тут, мабуть, через те, що більшість слухачів сиділи на сцені, світло було вимкнене та виконавці почували себе вільно й розкуто, хвиля затамованого дихання довго котилась до далекого берега французької музики. Першим номером концерту був твір Клода Дебюссі «Післяполуденний відпочинок фавна».
У грі польських піаністів фортепіано, яке покликане було відтворити всю множинність оркестрових тембрів оригінальної партитури, навпаки, сконцентрувалось на особливості “чистих тембрів”. Спільні дихання дуету були постійно затамовані невідомою скупістю у виявленні усіх барв, однак деякі пасажі, в своєму “чистому” існуванні виглядали справді філігранно відточеними.
Сам концерт, завдяки камерності обстановки, спонукав слухачів вишукувати тонкі барви поєднань обох інструментальних партій. І перший твір незрівнянного француза Дебюссі, і другий твір польського композитора Томаша Сікорського «Listening to music» (у перекладі – «Музика наслухання», як сповіщала програма), залишили враження суцільної обережності у енергетичній віддачі музикантів. Майже атакою прозвучала «Музика наслухання». Перший польський мінімаліст, ім’я якого майже невідоме українським слухачам, вразив відображенням саме імпресіоністичної атмосфери кінця ХІХ століття у сучасному (середини ХХ століття) сприйнятті.
Оскільки Lutoslawski Piano Duo стрижневою ідеєю програми зробив показ творів польських композиторів трьох поколінь, наступним був «Transphere» Войтека Блєхажа. Композитор, який зараз працює і є популярним у рідній Польщі, своїм твором вніс елемент несподіванки та інфернального блиску до концертної програми. Для другого розділу твору, яка написана для препарованих інструментів, виконавці використали диски та книжку (на струнах фортепіано – Бартломєй Вонсік) та палички для ударних (для ударів по деці фортепіано – Емілія Сітаж). Сучасна музика від незвичних поєднань та звукопошуків тільки виграє. Проте неодноразовими у ній є моменти, коли тихенька, невагома музика супроводжує “важливу” підготовку, розстановку інструментів для препарації.
Візитівкою дуету Лютославського є відомі «Варіації на тему Паганіні» для двох фортепіано. На диво, вони одразу розпочались з несинхронного взяття акордів та нескоординованої метроритмічної сітки. Яскраві, темпераментні градації темпів та контрастів були замінені романтично притишеними зупинками – навіть перед самою кодою. Надзвичайній просвітленості, інтимності спокійної серединної варіації, де крихкі обертони повинні переходити з однієї партії у іншу та відчуватись у виконавському розумінні, протиставлялось недбале, звичне фразування. Невиправдані темпи та їхні судорожні зміни звучали недостатньо переконливо, як для дуету, чия творчість триває ось уже двадцять років. Заповільнені глісандо у самій коді, як апофеозі блискучих, віртуозних стандартів виконання цього безсмертного твору, випробуваних роками, та відсутність чітко сформованих кульмінаційних вершин дещо применшили шквал звичних для «Варіацій на тему Паганіні» оплесків. Йдеться, звісно, не про очевидні речі, адже на такому високому рівні професійної майстерності неможливими є неточний текст та технічні труднощі, а саме про особливості досконалої – як цього вимагає статус твору та дуету – доведеної до цілковитої відповідності піаністичній та художній цілі виконавської інтерпретації.
Останнім твором лунало перекладення визначного балету І. Стравінського «Весна священна». Оргіастичні елементи, натуралістичні картини та нестримність первісного начала потонули в імпресіоністичному сприйнятті творчості І. Стравінського. Довгий за тривалістю, поділений на дві частини, твір страждав через лінійність сприйняття побудови форми у виконанні Lutoslawski Piano Duo. Згладженість тембрових відчуттів дещо компенсувалась наприкінці першої частини, де у Бартломєя Вонсіка з’явився цікавий колючий штрих. Однак хороші починання затушовувались перед всесвітньо відомою, нестримно щирою усвідомленістю обрядового відчуття композитора. Через м’якість та своєрідність інтерпретації відомого польського дуету піаністів інколи було важко впізнати теми Стравінського.
Концерт, проте, завершився вдячними оплесками – зрештою, він тривав тільки годину. Значення його для відкриття нових композиторів та нових інтерпретаційних концепцій важко переоцінити.
Дзвенислава САФ’ЯН