«Дударик» – амбасадор української музики: концерт духовної музики у Відні

12 листопада у головному соборі Відня справді зазвучала «душа українського народу». Її втілила Державна хорова чоловіча капела «Дударик», яка озвучила сакральний простір центрального католицького Собору Св. Стефана українськими творами, а також обрамила багатоголоссям  важливу  релігійну і суспільно-політичну подію.

За ініціативою священика УГКЦ Юрія Коласи (в минулому – співака капели «Дударик»), генерального вікарія Ординаріату для вірних усіх Східних Католицьких Церков у місті Відень відбулися урочисті заходи, присвячені по вшануванню жертв Голодомору в Україні 1932-1933 років, на які було також запрошено чудову солістку Віденської державної опери – українську мецо-сопрано Зоряну Кушплер.

Серед заходів було відкриття меморіальної дошки пам’яті жертв Голодомору та пам’яті Архиєпископа Віденьського, кардинала Теодора Інніцера, адже за його ініціативою, зокрема в жовтні 1933 року, було засновано «Міжконфесійний і міжнародний комітет допомоги територіям радянського союзу, що постраждали від Голодомору».

Вечір-реквієм в у Соборі Святого Стефана (Stephansdom) відбувся за участю участі віденського архієпископа – примаса Австрії Кардинала Шенборна, Глави УГКЦ Блаженнішого Святослава, Верховного Равина Австрії, посла України в Австрії та Словаччині, членів уряду Австрії.

На вечорі-реквіємі в Соборі Святого Стефана Глава УГКЦ Блаженніший  Святослав вручив орден Блаженнішого Андрея Шептицького примасу Австрії Кардиналу Шенборну. Із цими подіями, а саме 10 листопада, збігається 125 річниця перших випусків Католицького Університету в міста Інсбрук (Австрія) серед числа яких Їх Блаженства Кардинали Йосип Сліпий, Мирослав-Іван Любачівський та Любомир Гузар.

У програмі Священної Літургії прозвучали твори кращих майстрів української хорової музики різних епох: монодія XIII століття «Богородице Діво», фрагмент з акафісту до Пресвятої Богородиці, фрагменти Літургії М. Дилецького, хоровий концерт «Неотвержи мене во время старости» М. Березовського, «Хваліте, Господа з небес» О. Кошиця, «Благослови, душе моя, Господа» К. Стеценка, «Як добре те, що смерті не боюся я» І. Майчика на сл. В. Стуса.

Солістка віденської опери Зоряна Кушплер виконала твори Моріса Дюрюфле́ – Pie Jesu з «Реквієму», Сезара Франка – «Panis Angelicus» для мецо-сопрано, хору та органу, українську народну пісню «Роду наш красний» для мецо-сопрано у супроводі хору акапела, Миколи Лисенка «Боже Великий, Єдиний».

Зоряна Кушплер, солістка Віденської державної опери

Хорова капела «Дударик» цього року відзначила 48 років з моменту її заснування. За ці роки вона стала відомою у всьому світі. Виникає питання про секрети багаторічного успіху капели, про місію амбасадорів української музики у світі, про методи роботи з великим колективом і чи складно зорганізувати таку кількість професіоналів?

На ці та інші питання вдалось поспілкуватись з директором державної хорової чоловічої капели «Дударик» – Дмитром Кацалом.

– Скажіть пане Дмитро, що означає для Вас особисто і для Вашої капели «Дударик» бути амбасадорами української музики в світі?

Дмитро Кацал: – З першої поїздки за кордон «Дударик» є культурним амбасадором України в світі, що накладає певну відповідальність за рівень підготовки концертних програм та якість їх представлення. Це водночас, і честь, а на сам перед – відповідальність. За моїми плечами стоїть Велика держава з величною історією і геніальною музичною традицією.

– Яким чином Вам вдається заохотити таку кількість дітей та юнаків для творення «Великого мистцетва»?

Д. К.: – Це заслуга і результат багаторічної праці засновника школи – Миколи Кацала. На першу репетицію «Дударика» було запрошено 80 дітей, контингент хорової школи в перших роках налічував не більше 50 учнів, а зараз ця кількість виросла до 200! Спершу був один керівник та концертмейстер, а сьогодні – керівник, 20 педагогів, 5 хормейстерів, 4 концертмейстерів, і своя історія з традиціями. Найважливіше – не схибити зі свого шляху. Мій шлях – це дослідження та популяризація українського музичного мистецтва, і не тільки хорового.

Дмитро Кацал, директор та диригент Львівської державної академічної чоловічої хорової капели «Дударик»

– В чому секрет багаторічного успіху капели?

Д. К.: – Працювати треба, та й все буде! У хоровій школі та капелі «Дударик» працюють кращі з кращих, і це один з основних чинників успіху. Над самою ідеєю працюють однодумці, котрі протягом років стали родиною. А ще, є два засадничих принципи, за якими діє капела: «Дударик – це генетична матриця українського народу» та «Бог, правда, праця». За 13 годин музики на тиждень, з яких 8 годин – хоровий клас, учень навчається і вправляється в мистецтві, етиці, естетиці, шляхетності, духовності та патріотизмі. Це все і є секретом успіху, бо «Дударик» – не лише навчальна інституція, а і родина з генеалогією, традиціями системою цінностей. Все почалось з хору хлопчиків, а в часі перетвориться в Національний Молодіжний Центр хорового мистецтва України.

– Чи складно було обрати програму для Віденського концерту-пам’яті?

Д. К.: – Підібрати програму було не складно, бо в постійному репертуарі капели «Дударик» є 10-14 годин концертної музики. Відповідно, обрати з такого обсягу декілька творів не складно. Зокрема, є програма під назвою «Антологія української духовної музики», що слугувала базою для цього концерту. Метою програми є познайомити слухачів з історією розвитку духовної музики в Україні, від монодії до багатоголосся XX століття. Спеціально для концерту-пам’яті у Відні виникла потреба аранжування двох творів для хору, солістки у супроводі органу: українська народна пісня «Роду наш красний» – для хору та мецо-сопрано, та «Panis Angelicus»-переклад з оркестрового на хорове виконання.

Скільки часу потрібно для вивчення програми?

Д. К.: – На вивчення концертної якої немає в репертуарі потрібно один, два місяці, а для повторення її та вдосконалення – 4 репетиції.

– Коли і де Ви плануєте виступи капели у Львові? Чи можете анонсувати майбутні концерти?

Д. К.: – 16, 19 грудня у театрі ім. М. Заньковецької та центрі Довженка відбудуться концерти «Пригоди Cвятого Миколая»; 20 січня театр опери та балету – «Різдво з капелою «Дударик» – але ця назва, ще не точна. У березні – «Українське бароко в скульптурі та музиці» та Шевченківський концерт, а у травні планується концертна програма під назвою «Козаки» та Концерт до дня матері.

– Що для Вас «Дударик»?

Д. К.: – «Дударик»-це родина, ціла спільнота; місце, яке забезпечує духовними і матеріальними потребами; замкнений цикл інтересів. Якби у нас не було дітей у хорі, то потрібно було б черпати щось назовні, а цей основний ресурс та інструмент дає сенс існування, сенс життя. Відповідальність за «Дударик» була передана мені з батьком, що є засновником цієї історії, вона є важлива і не має права на те, щоб перестати існувати. Відповідно вона закриває усі горизонти, «…весь обшир мій, чотири на чотири…» – і це «Дударик» ( цитую Стуса).

Варто відзначити, що нині концертний склад капели налічує 50 хористів. Загальний хор складається з 80 осіб, а разом з «Дударик-назавжди» – 250 осіб. Вікова категорія хористів – від 9 до 45 років. Статистика свідчить, що час на музичні  дисципліни займає 13 годин на тиждень, з них хоровий клас – 8 годин. Протягом року капела презентує від 100 концертів в Україні та за кордоном.

Далі наша розмова продовжилася з музикантами капели «Дударик». Про концерт у Відні, складність вивчення програми та музичні вподобання розповіли хористи капели «Дударик» Андрій (15 років) та Данило (14 років).

– У яких країнах, тобі як хористу капели «Дударик» вдалось побувати?

 А.: – Як хористу капели «Дударик», мені вдалось побувати в Польщі, Німеччині, Австрії, Болгарії та Угорщині. Сподіваюсь, згодом цей список збільшиться.

 Д.: – Мені разом із капелою «Дударик» вдалося побувати у Німеччині, Австрії та Польщі.

– Який концерт тобі запам’ятався найбільше?

 А.: – Найбільше мені запам’ятався концерт в м. Броди, де хорова капела “Дударик” виконувала надскладний твір Л. Бернстайна “Kaddish”. Це дійство було присвячене німецькому письменнику і публіцистові Йозефу Роту. Це було незабутньо.

 Д.:  – Найбільше мені запам’ятався концерт української духовної музики у Польщі.

– Чи є концерт пам’яті у Відні знаковою подією для тебе? 

 А.: – Звісно, цей концерт є важливою подією не тільки для мене та учасників капели, але й для всієї УГКЦ. Не кожного разу вдається виконати українську духовну музику в стінах одного з найвідоміших храмів світу.

  Д.: – Так! Тому, що концерт відбувався у головній духовній споруді Австрії!

– Який твір з віденської програми тобі сподобався найбільше?

 А.: – Найбільше мені сподобався твір Максима Березовського “Не отвержи мене во время старости”, бо нам вдалося його виконати так, як би цього хотів автор. Це, звісно, лише моя думка.

 Д.: – Із нашої концертної програми у Відні мені найбільше сподобався твір Кирила Стеценка «Благослови, душе моя Господа» і це найкраще виконання «Благослови», яке я коли-небудь співав!

– Який твір з програми концерту є найскладніший для тебе?

 А.: Саме «Не отвержи мене» є найскладнішим для мене через обсяг та складні моменти в партії.

 Д.: Найскладнішим для мене вважаю є хоровий концерт Максима Березовського «Не отвержи мене во время старости». Але коли вивчити цей твір, то він звучить просто феноменально!

– Які твої враження від співу у соборі Святого Стефана? Яка була реакція глядачів?

 А.: – Я в захваті від величі, яку відчуваєш, перебуваючи там, всередині. Загалом концерт мені сподобався, однозначно. Мені також дуже приємно те, що публіка була рада нас слухати. Було відчутно віддачу від людей, як і аплодисментами, так і поглядом, виразом обличчя.

 Д.: – Ці відчуття після концерту не так вже й легко описати. Особисто я відчував, що виконав якусь важливу і знакову місію, зробив щось велике. На мою думку, слухачі були зачаровані не тільки нашим співом, але і надзвичайною акустикою храму.

Дударик для тебе – це….?

 А.: – …місце, де ти розвиваєш себе як особистість у всіх аспектах. Тут ти спілкуєшся не лише словами, а й музикою. Тут ти вчишся бути людиною, а це найголовніше.

 Д.: – Дударик – це коло друзів, у яке я приходжу і можу забути про все, що мене непокоїть, і зі світлою спокійною душею робити улюблену справу. Дякую, Дударику!!!

Людмила БУРДА

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *