Діти, їхня брехня і американська опера

У той час, коли головна львівська сцена завзято готувалася зустрічати весну рука в руку з Вагнером, київська зима драматично прощалася в обіймах «Мартінової брехні» Джана Карло Менотті.

Навздогін останньому вагону холодної пори, 27 лютого, у Великому залі Національної музичної академії України ім.  П. Чайковського метушилося багато дітей, хоча на сцені не чекали ані пресловутого «Лускунчика», ані «Казки про царя Салтана». Не як глядачі, а як маленькі артисти, того вечора вони були відповідальними за те, щоб розчулити дорослих, і на атракціоні емоцій провезти  від станції чарівної емпатії до кінцевої зупинки тривоги і заціпеніння. Бо що ще можна чекати від дійства, у якому є діти, втікач, оркестр без скрипок і напис готичними літерами: «Брехня – гріх»?

Не менша відповідальність лежала на плечах режисерки Юлії Журавкової, яка взялася за такий не по-дитячому сміливий проект. Творчий ребус: простіше, коли дорослі виконують дитяче для дітей; складніше, коли дорослі виконують серйозне для дітей; і вже зовсім інше, коли діти виконують серйозне для дорослих. Тут мало спільного, наприклад, з колоритним «Хором хлопчиків» Бізе, який може промайнути у репертуарах столичних оперних театрів. То що ж робити, коли головний персонаж – не Кармен зі своїми пристрастями кохання, а невинне дитя Мартін (Ольга Горбач) і його чиста, непорочна любов?

Проте, здається, у Юлії Журавкової відповідь була напоготові. Президентський грант на постановку цієї опери, з лібрето у перекладі на українську Максима Стріхи, режисерка отримала ще задовго до прем’єри, а концертний показ відбувся у грудні 2018-го. До співпраці над цим проектом Юлія приступила з дитячим хором «Пектораль» та хормейстером Оленою Барановською. Серед виконавців інших ролей – Єлісей Чех (Крістофер), Володимир Тишков (Шериф), Катерина Єрошкіна (Нанінга), Сергій Бортник (Корнеліус), Степан Возняк (Незнайомець).

Однаково як і з Менотті постановниця вже мала стосунки: за сприяння Українського культурного фонду і на базі тієї ж оперної студії Академії Юлія орудувала прем’єрною постановкою «Старої діви та Злодія». А якщо пригадати зорганізований того ж 2018-го року «Оперний вікенд», на якому інший молодий режисер, Олександр Співаковський, презентував «Медіум» американського композитора, то можна припустити, що Менотті – один із фаворитів серед новинок на оперних сценах Києва.

«Менотті писав зі смаком. Взяти хоча б дитячі дисканти, які настільки вдало поєднані з інструментами та різними прийомами гри, що у музиці не створюється жодної мішанини. Ти чуєш цей по-особливому тендітний, кришталевий дитячий голос  і ти йому віриш, співчуваєш. Бо всі ми родом з дитинства» – ділиться враженнями від опери диригент постановки Богдан Івахів. Саме під його орудою камерна версія цього твору переродилася у повноцінне оперне дійство, яке, сподіваємося, можна буде ще неодноразово послухати на сцені.

І нехай старання артистів не залишаються лише в оперному театрі. «Мартінова брехня» – це не пафосний ефект з метою полоскотати емоції слухача. У буденному житті, чужих чи своїх, – бережімо дітей. Бережімо їх маленький, вразливий дитячий світ, плекаймо у них найкраще і даруймо їм свою найщирішу любов. Тоді нам не доведеться хвилюватися про добробут країни і майбутнє нашої планети.

***

З дітьми, здається, зрозуміло. Залишилося з’ясувати, що робити з деякими дорослими, які в перші ж хвилини спектаклю із завзятістю, якій може позаздрити навіть команда Львівської національної опери, витягають свої телефони, планшети, фотоапарати (і що там ще тільки може згенерувати спалах), і перетворюють інтригу театральних сутінок на нічний полігон травневої грози. Бо що станеться, якщо раптом дядько, який бігає по залу з професійною камерою, не достатньо професійний, і сторінка соцмереж пустуватиме без фотозвіту?! І якщо дитяча брехня – це природній процес визрівання соціальної особистості, то тут ми, здається, рухаємось у протилежному напрямку.

Фото – Павло Журавков

Любов БАРАНОВА

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *