Classical Jam як тепла зустріч музикантів

Обираємо, що грати, збираємося разом, музикуємо в своє задоволення. І запрошуємо публіку послухати.

Якщо Ви потрапили на концерт Classical Jam від спільноти Sonor Сontinuus, Вас чекає атмосфера зустрічі друзів, де спілкування відбувається через музику.

За словами Павла Колпакова – організатора «Classical Jam – це формат спілкування музикантів один з одним, де обстановка більш невимушена, не така офіційно-концертна. Таким чином глядач опиняється у більш домашній атмосфері і долучається до загального процесу. Програму концерту я завжди намагаюся конфігурувати так, щоб вона була цікава саме для глядача, тому часто в межах однієї програми звучать різні, несподівані і контрастні твори».

За цим принципом побудована й програма нещодавнього концерту – кожен слухач зміг знайти собі таке, що йому ближче, до душі. Звучала тут вокальна й інструментальна музика (пізні пісні Р. Штрауса та Звукові скульптури П. Колпакова), сольна й ансамблева («Джунглі» К. Лауба та «Паганіні Каприс» П. Свертса), різностильова та, навіть, різночасова (арія з опери «Лулу» А. Берга та «Дивовижне видіння» П. Колпакова).

Програму концерту можна умовно розділити на три блоки: вокальна німецька класика початку ХХ століття, твори мало знаних композиторів та прем’єри.

Молода Класика

Організатори знайшли вдалий механізм реалізації такого різнопланового концерту: майже кожному твору передувала коротка словесна преамбула-пояснення, що давала слухачам певні образні орієнтири та допомагала перелаштуватися. Звісно, творчість Р. Штрауса та А. Берга уже посіла належне місце у світовій музичній культурі – і якщо поки ще не музика, то принаймні прізвища цих композиторів точно на слуху. Очевидно на таку мінімальну обізнаність публіки розраховували організатори – і тому не включили пояснень до вокальної музики Р. Штрауса.

Виконували «молоду класику» Єлізавета Ліпітюк (сопрано) та Микола Чикаренко (фортепіано). Співачка чарувала публіку своїм віртуозним виконанням сучасних творів та артистичністю.

Знайомство з незнайомцями

Якщо прізвища вищеназваних композиторів знайомі більшості, то хто такий П. Свертс та К. Лауба – знають одиниці. Classical Jam це не лякає. Навпаки – вони із задоволенням відкривають для публіки цікаву музику неординарних авторів.

Бельгійський композитор Піт Свертс – постав перед слухачами зали Шоколадного будиночка як неабиякий оригінал. Його жартівливе, спеціально з фальшивими під’їздами і дещо джазове переспівування відомого 24 капрису Паганіні викликало багато посмішок та море хорошого настрою. Посприяв цьому і майстерний та харизматичний Роман Фотуйма (саксофон), котрий також зачудував публіку блискуче виконаними «Джунглями» Крістіан Лауба (французький композитор, пише під псевдонімом Жан Матіта – О.С.) – складним твором, що поєднує різну техніку виконання почергово відкритим і закритим звуком, важкі для інтонування широкі інтервальні ходи.

Прем’єри

Поряд з уже виконуваними творами Павла Колпакова («Галактика мрії» для саксофона та фортепіано та «Дивовижне видіння» для сопрано і фортепіано), на концерті відбулися прем’єри п’єс з циклу «Звукові скульптури». Три п’єси, виконувані на концерті різними піаністами (Ігор Рябов, Варвара Турта, Роман Рєпка), відображають своєрідну музичну рухому статику. Зображаючи рух і завмирання, композитор використовує технічні, динамічні та фактурні контрасти. П’єси викликали гучні овації, а одна із слухачок охоче поділилася, що «Звукова скульптура №1 була співзвучна зі скульптурами великих Мікеланджело та Берніні».

Classical Jam вдалося виконати обіцянку і створити приємну домашню атмосферу – публіка ще довго не розходилася, підходила до виконавців, фотографувалася, ділилася враженнями. Попри те, що у цей же час відбувався багатьма очікуваний Atlas Weekend, зала Шоколадного будиночка була заповнена.

Тішить, що кожен концертний майданчик столиці має свою вдячну публіку, а цей концерт – ще один вклад у збереження архітектурної пам’ятки.

Шоколадна кода

На межі ХІХ та ХХ століть відомий архітектор Володимир Ніколаєв побудував у центрі Києва незвичний будинок на замовлення купця Семена Могильовцева. Два поверхи, вікна-двері – все звичайне. Але коричнево-брунатний колір і специфічний рельєф фасаду дуже вже нагадував… плитку шоколаду. А мода на шоколад в рельєфних плитках, загорнутих у сріблясту фольгу, саме в той час тріумфально крокувала Європою. Не дивно, що з часом будівля отримала назву «Шоколадний будиночок».

Часи минали, купці зникали. І у радянський час яке тільки не знаходили використання будинку: у ньому проживали радянські функціонери, потім  містилася одна з установ НКВС, а після війни – тут зробили Центральний палац одружень. У 1982 році будинок майже в аварійному стані був переданий Управлінню культури і мистецтв київського виконкому. У ньому, після проведення часткової реставрації, оселилася Дитяча картинна галерея. На початку 90-х реставрацію продовжили… і знов згорнули передчасно. У 2009 році Дитячу картинну галерею разом з будинком було передали Національному музею «Київська картинна галерея». Однак будівля досі потребує суттєвої реставрації – а коштів на підтримання пам’ятки треба чимало. Один із дієвих способів залучення коштів – постійнодіючий на території Шоколадного будиночка фестиваль «Шоко-класика».

 

На головному фото – Варвара Турта.

Фото – Валерій Лещинський (L&V Studio), Іван Лисюк.

Ольга СИНЮК

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *