Однією з найважливіших подій в культурному просторі у 2020 році є знакова ювілейна дата – 210 років з дня народження Фридерика Шопена. Львів не залишився осторонь підтримавши святкування низкою заходів.
Серед подій – проєкт «Шопен 210», концерти якого відбудуться крім Львова, також у Києві та Хмельницькому, а також сольний концерт піаністки Катерини Тітової з творами Л. ван Бетховена та Ф. Шопена, який вона виконала у Дзеркальній залі Львівської національної опери ще 1 жовтня.
Саме зі Львова стартував проєкт «Шопен 210», перший концерт якого відбувся 9 жовтня у Львівській національній філармонії імені М. Скорика. Серед виконавців: камерний склад Академічного симфонічного оркестру Львівської національної філармонії під батутою Романа Реваковича – польського диригента та композитора, одного із засновників Фестивалю сучасної музики «Контрасти» (1995) та Культурного фонду «Pro Musica Viva», завдяки якому вже протягом більше 30 років налагоджуються культурні зв’язки та співпраця між Україною та Польщею. Солістом вечора став молодий польський піаніст Томаш Марут – студент музичної академії ім. Кароля Ліпінського у Вроцлаві, лауреат численних міжнародних конкурсів.
У програмі як і мало знані українській публіці Серенада для струнних Мечислава Карловіча (1897), твір «Орава» для камерного оркестру Войцеха Кіляра (1986), так і славетний Концерт №1 для фортепіано з оркестром мі мінор Фридерика Шопена.
Серенада для струнних До мажор Мечислава Карловіча розпочинала концерт. Композитор, попри коротке життя, яке трагічно обірвалося, зумів залишити вагому спадщину. Твір що звучав, написаний у молодому віці та є першою його оркестровою роботою, проте за тематизмом і музичною мовою він досить зрілий. Чотири частини (Марш, Романс, Вальс та Фінал) відображають різні емоційні стани, які оркестр зумів частково передати. На мою думку, в певних епізодах (а особливо в 4 частині) виконання було недостатньо емоційним, через що твір звучав дещо «сухо». Проте загальна картина звучання Серенади та її сприйняття були доволі цілісними, витриманими та цікавими.
Наступний композитор зумів краще зачепити слухача. «Орава» Войцеха Кіляра належить до другого періоду творчості композитора, коли він відходить від аванґардної та взагалі експериментальних технік, і знаходить для себе «філософський камінь», як він сам про це казав, – мінімалізм. Твір «Орава» написаний за мотивами фольклору ґуралів – гірян Татр. Виконання композиції відзначалося хорошою динамікою, всі контрасти та темброві відтінки дотримані. Проте, було недостатньо відчутно штрихи, через що моментами втрачався характер викладу. Під кінець твору виконавцям вдалось краще розкрити і тематичний задум композитора, і більше збалансувати технічні моменти з динамікою та штрихами. Цей твір публіка сприйняла значно краще та з більшим захопленням.
На завершення прозвучав один з найбільш культових творів Фридерика Шопена, головної постаті проєкту, – Концерт №1 для фортепіано з оркестром мі мінор у виконанні Томаша Марута. Соліст володіє хорошою технікою, відчуттям фактури та динамічності, проте деякі пасажі були дещо «розмитими», бракувало артикуляції. У піаніста досить м’яка манера гри, що відчувається і на характері виконання. Частково зникав баланс соліст-оркестр, проте в кінці твору це вдалось нівелювати.
«Шопен 210» – виявився важливим проєктом не лише через вшанування та виконання творчої спадщини одного з найбільших романтиків XIX ст., а також дозволив розширити знання про польську музичну спадщину, створену вже у «постшопенівську» добу.
Зображення надані PR-агенцією «Дель Арте»
Вікторія ТАТІШВІЛІ