Чи погодитесь Ви з твердженням, що універсальних сюжетів у мистецтві не так вже й багато? Один із потенційних шляхів його створення виглядав, напевно, так: беремо чисте, щире кохання, сила якого вражає і наводить страх та додаємо трохи бідності. При цьому, не турбуйтеся про вибір останньої складової – це може бути її матеріальний різновид, або ж духовний. Отриманий результат, у будь-якому випадку, втамує бажання споживачів – драма гарантована.
Наприкінці вересня усім небайдужим до подібних зворушливо-бентежних історій, італійської опери та охочим до нових вражень випала нагода відвідати прем’єру опери «Богема» Джакомо Пуччіні у Київському муніципальному театрі опери та балету для дітей і юнацтва. Бентежили почуття у той п’ятничний вечір як пуччінівська драма, так і актори київського театру.
У цілому, столичній публіці негоже скаржитись на нестачу музики Дж. Пуччіні, адже раціон надзвичайно багатий: опери «Манон Лєско», «Мадам Баттерфлай», «Турандот», «Джанні Скіккі» міцно тримаються у репертуарі Національного оперного театру Києва вже багато років. Новинкою, що поповнила список творів видатного італійця, стала гучна прем’єра «Тоски» у минулому сезоні. Аншлаги на виставах, що тривають досі, а також активні відгуки критиків підтверджують високий рівень постановки. «Тосці» пощастило: іноземна підтримка, зірковий склад виконавців, напрочуд вдалі, дивовижні декорації та костюми, гарне інформаційне освітлення події. У результаті, слава «Тоски» затьмарила вільний від таких привілеїв прем’єрний показ «Богеми», що також завершував сезон.
Вам буде цікаво: Gloria “Тоски” чи тріумф?
Все ж, говорити про виставу необхідно і свідченням тому є …
По-перше, ПОДІЯ. «Богема» – опера-фаворитка у репертуарі провідних театрів світу; лірико-психологічна драма на доступний побутовий сюжет, який від простоти не втратив виключно пуччінівську чуттєвість та чарівність. Державною театральною сценою Києва «Богема» проходила ще минулого століття. У 1998 році її постановка у Київській опері викликала полярні конотації у критиків – від «народження» («Режисер народився – вітаймо його» М. Черкашина) до «реанімації» («”Богема” – прем’єра чи реанімація?» Є. Голощук). Тим більш цікавою для відвідин є вистава 2017 року, презентована вже на іншій сцені.
Друга причина – ЛОКАЦІЯ: Київський муніципальний театр опери і балету для дітей та юнацтва. Здавалося б, годі й шукати кращий майданчик для вистави, сповненої молодістю, першим юнацьким коханням, яке доповнює бідність та безвідповідальність. Теми вічні для будь-якого часу та віку, але особливо актуальні для людей юних. Але знайомство з репертуаром театру породжує питання і певні підозри до рівня тамтешнього життя «Богеми». Чи дійсно «їй» комфортно серед казкових персонажів опер М. Римського-Корсакова, маловідомих героїв творів І. Поклада та С. Баневича? Чи вдалося створити належні умови для «проживання» опери, обласканої режисерською увагою та залюбленої виконавцями?
Відповідно, час поговорити про третю, вкрай важливу деталь, – ЯКІСТЬ запропонованої вистави. Джакомо Пуччіні – композитор, який з особливою увагою ставився до деталей, точності ремарок у партитурі, з винятковою вимогливістю підходив до вибору виконавців. Саме тому, йдучи на оперу композитора, очікуєш побувати одночасно у стані захоплення (досконалістю форми, режисерського задуму, виконавської реалізації) та у ситуації чуттєвого шоку (від атмосфери та реальності емоцій на сцені).
Що ж могли спостерігати слухачі «Богеми» у муніципальному театрі опери і балету? Перш за все, професіоналізм диригента та оркестрантів. Наскрізний симфонічний розвиток, витонченість оркестрового письма, які є основою оперних драм Дж. Пуччіні, диригент Сергій Голубничий втілив на сцені з особливим розумінням музики композитора та любов’ю. Кожен із лейтмотивів, якими сплетена драматургічна сітка, був з досконалістю вивірений музикантами та вписаний у загальний оркестровий рельєф опери. Диригент зумів продемонструвати гнучкість інструментальної фактури, наповнити її легким диханням, не втративши тембральної насиченості у звучанні.
Надзвичайно приємне враження залишила виконавиця ролі Мімі – Дар’я Литовченко. Образ головної героїні виглядав напрочуд гармонійно, наче точно підібраний за вказівками автора роману «Сцени із життя богеми» Анрі Мюрже, – «витончена, ніжна малютка». Саме витонченість та ніжність – характеристики, які хочеться застосувати як до зовнішності Мімі, так і до її вокальної партії. Д. Литовченко вдалось показати слухачам сутність пуччінівської мелодики: чуттєвий ліризм, продумане фразування у поєднанні з кришталево чистою інтонацією та плавністю звучання.
Як же прикро відзначити, що на тендітних дівочих плечах трималася вся оперна постановка. На жаль, з чоловічої сторони (Рудольф – Дмитро Фощанка) Мімі отримала мало допомоги. Звичайно, зіркова партія Рудольфа, яку виконували прославлені тенори світу, накладає на вокаліста серйозну відповідальність та емоційне навантаження. Утім, говорити про пуччінівську емоційність у виконанні Д. Фощанки доволі складно. Епізоди з «Богеми», які давно виконують роль індикатору виконавської майстерності вокаліста (арія Рудольфа з І дії, любовні дуети Рудольфа та Мімі з І і ІІІ дій) стали територією розташування найбільш слабких моментів постановки. Рудольфу явно бракувало такого очікуваного сентименталізму та м’якості звуку. Вухо різали часті акценти, непритаманна музиці Дж. Пуччіні мелодична рубленість і невиправдані крики там, де теплота любовних зізнань має зігрівати цілий зал.
Серед неочікуваних цікавинок вистави – незвичне для опери розташування оркестру в глибині сцени. З одного боку, режисер звільнив оркестрову яму для сценічної дії, чим розширив межі сцени та наблизив події до слухачів. З іншого, начебто вирішив серйозну проблему – бідність декорацій та акторської складової. Проте, вирішення одних питань породило інші – вокалістам доводилося прикладати максимум зусиль для того, щоб бути почутими. Відповідно, звук подекуди був форсованим, а тонкі динамічні нюанси партитури потонули у гущі оркестрового звучання.
Щодо театральної складової опери, вона воліє бути на вищому рівні. Якщо бідність декорацій можна з легкістю виправдати загальною концепцією опери, то нестача акторської майстерності залишається під питанням. Все ж є надзвичайно вдалі моменти у цій постановці, які хочеться особливо відзначити. Так, глибокий емоційний відгук отримав драматичний квартет із ІІІ дії (Рудольф, Мімі, Мюзетта, Марсель) та контрастне зіткнення епізоду безтурботних чоловічих забав у мансарді з приходом смертельно хворої Мімі (ІV дія). Здалось, що тільки у той час, виконавці дійсно, по-справжньому наповнювались емоціями, проживали реальне життя свого героя. А ми, як слухачі, відчували запал молодості, холод, стурбованість та страх.
По закінченні вистави, декілька риторичних питань ще довго не покидали:
- Невже створювати ілюзії руху на сцені може лише офіціант, який безкінечно майорить перед очима, перебігаючи з однієї куліси в іншу?
- Навіщо хору одягнутому у щось чорне і розташованому позаду оркестру, у виставі з класичним режисерським рішенням блискучі перуки та ковпаки з новорічного корпоративу? Відтворити дух Різдва у Латинському кварталі ХІХ століття?
Повернення «Богеми» до Києва – це надзвичайно приємна та радісна новина, але так хочеться, щоб наші театри нарешті почали жити у любові публіки та багатстві бажань, ідей і можливостей.
Фото – з Інтернет сторінки Київського муніципального театру опери та балету для дітей і юнацтва
Альона КУШНІРУК