«Лис Микита»: пошуки нових шляхів розвитку української опери чи шоу для публіки?

Настав час для інновацій українського оперного мистецтва. Вже не вперше Львівський оперний театр вражає глядачів своїми прем’єрами у рамках проекту «Український прорив». Тому не дивно, що анонс нової постановки зацікавив таку значну кількість публіки. Унікальність сюжету поеми «Лис Микита» Івана Франка полягає в тому, що вона є цікавою для глядачів різного віку. Та чи вдалося постановникам створити музичну виставу для сімейного перегляду?

У вуста персонажів відомої казки Іван Франко вклав зміст, який буде актуальним завжди. «Без протекції нікуди!», − скарги на владу та негаразди у суспільстві звучать і нині звідусіль, хоча «Лис Микита» написаний більше 100 років тому. Опера на такий сюжет зацікавить не тільки дорослих, а і дітей. Автор ідеї і режисер Василь Вовкун, композитор Іван Небесний разом з командою постановників вистави, мали перед собою одне з нелегких завдань – заінтригувати глядачів різних національностей, соціального статусу та навіть віку, що їм успішно вдалося.

Цей сюжет є досить неоднозначним для сприйняття, адже у літературному творі Франко піднімає далеко недитячі проблеми. У творі не має позитивних чи негативних персонажів, а за яскравими масками звірів – звичайні люди, зі своїми перевагами та недоліками. Актори вдало відтворили ці образи, зробивши їх зрозумілими та близькими для публіки. А ситуації в сюжеті зі з’ясуванням «хто та що у кого вкрав» безперечно весь час викликали асоціації із сьогоденням.

Актуальність – одна із найважливіших причин успіху вистави. Не менш важливим став і новаторський підхід до сценічного втілення сюжету – яскравий та неординарний.

Перше, що вражає в постановці – це декорації, сценографія та костюми. За допомогою 3D графіки (Світлана Рейніш та Юрій Костенко) вдалося створити надзвичайний ефект присутності у чарівному лісі, де і відбуваються усі події. Освітлення протягом опери допомагало створити фантастичну атмосферу та якнайкраще передати настрій кожної сцени. Наприклад, на зборах, де вирішувалася доля Лиса Микити і його приговорили до страти, освітлення виконане у червоних та чорних тонах, завдяки чому виникало моторошне відчуття страху і невпевненості.

Музику опери «Лис Микита» написав композитор Іван Небесний на замовлення Львівського національного театру опери та балету імені Соломії Крушельницької на честь 130-ліття публікації однойменної поеми Івана Франка.

Відзначимо, що до репертуару українських театрів входять, здебільшого, твори зарубіжних композиторів, а відсоток українських постановок є дуже незначним. Тому важливо, що «Лис Микита» − це сучасна українська опера, створена за поемою-казкою українського поета, поставлена і виконана українськими митцями. Отже, сценічними та музичними засобами (аж до використання автентичних музичних інструментів) створено новий національний мистецький артефакт.

Кожного разу звірі на суд скликаються за допомогою трембіти, прямо на сцені з’являються бандура, ліра та цимбали. У музичній мові опери відчутний еклектизм, вільний колаж стилів різних епох: від фольклорних наспівів («Весна прийшла») та арій lamentо («Сповідь Микити») до Sprechstimme та інтонацій з сучасної естрадної музики. Присутні в партитурі окремі алеаторні прийоми авангардної музики добре вписалися у загальну картину дійства і доповнили театральне шоу. Синтез музики і яскравого видовища публіка сприйняла із захопленням.

Особливістю окремих номерів стали часті повтори, простоті мелодії, які легко сприймаються і відразу запам’ятовуються. Окремі теми навіть виконували роль лейтмотивів. Однак, незважаючи на удавану легкість, виконавцям довелося докласти неабияких зусиль під час прем’єри. Особливо складним виявився той факт, що вокальні партії викладені переважно у речитативній манері, а деякі фрагменти нагадують Sprechstimme.

Цікавою знахідкою композитора виявилася індивідуалізація окремих вокальних партій, з метою передачі характеру того чи іншого звіра. У партіях кота Мурлики та Цапа застосовані імітації окремих вигуків, притаманних цим казковим персонажам. Партії Вовка Неситого, Ведмедя Бурлаки натомість були насичені звукозображальними ефектами. Лев – Король звірів, мав навіть свій власний лейтмотив – поважний та величний.

Лис Микита – тенор Віталій Роздайгора

Показовим в опері виявився образ Лиса Микити. У його вокальній партії переважають улесливі інтонації, однак він водночас вміє кмітливо підлаштуватися під будь-яку ситуацію: десь «підлеститися», а десь і покаятися. Відповідно змінюється і його музична мова. Тому з усіх персонажів його партія є найбільш вагома і різноманітна, що цілком вдалося втілити Віталію Роздайгорі завдяки прекрасній акторській грі та виразній міміці. Особливо варто відзначити чітку дикцію співака, попри значний об’єм тексту вистави.

Роль жіночого начала в опері невелика, відповідно і вокальні партії короткі. Серед виконавиць відзначимо Анну Носову (Лисиця) та Олесю Бубелу (Мавпа Фрузя), які яскраво проявили себе лише у ІІ дії. Великий успіх у публіки заслужив дует Лиса Микити та його дружини. Витончений ліризм вирізнив цей номер серед інших гумористичних або гротескних сцен опери.

Як і у будь-якій опері з соціальною проблематикою, велике значення відводиться хору. Він втілює народну думку, яка в опері представлена у сцені Ради звірів. І хоча думка народу завжди «співпадає» з думкою Царя (Лева), хор виконує активну роль, особливо у сцені суду над Микитою та у фіналі кожної з дій опери.

Для того, щоб краще розібратися в усіх музичних нюансах нової опери сучасного композитора, ми поспілкувалися з диригенткою постановки Іриною Стасишин:

Коли і як розпочався процес підготовки до втілення опери «Лис Микита»?

Ірина Стасишин: − Ідея створення опери «Лис Микита» належить Василю Вовкуну. Ще два роки тому він запропонував композиторові Івану Небесному взятися за роботу. Доволі багато часу пішло на написання лібрето та музики, а роботу над постановкою розпочали наприкінці вересня.

Ірина Стасишин

В зв’язку з чим була перенесена прем’єра ?

Ірина Стасишин: − Є декілька об’єктивних причин. У першу чергу – незавершеність музичного матеріалу. Ми з Іваном багато часу провели в переписках, дискусіях стосовно тональностей, діапазонів, які були не зовсім зручними для виконавців. У роботі диригента дуже важливими є сценічний досвід та знання особливостей інструментів та типів голосів. В Івана Небесного досвід зі сценічною практикою менший, тому він багато в чому радився зі мною стосовно вокалу. Були суперечності й щодо оркестровки, тому її частково довелося переробляти. Деякі моменти довелося переписувати і удосконалювати. Також драматургії бракувало взаємозв’язків між номерами і багато іншого,  щоб вистава набула цілісного вигляду. Музика, все ж таки, має бути підлаштована під драматургію. Те, що відбувається на сцені, повинно підкреслюватись музичним супроводом. На жаль, композитор не може передбачити все наперед, тим більше, що це перша спроба в цьому жанрі. В результаті вистава нагадує більше мюзикл, аніж оперу.

Як змінювалась ідея і цілісна концепція в процесі репетицій?

Ірина Стасишин: − Сама концепція не змінювалась, але змінювались шляхи її реалізації.

Скільки репетицій було проведено перед прем`єрою?

Ірина Стасишин: − Досить складно було знайти час для вивчення нового матеріалу. Тому, оркестрових репетицій було приблизно вісім, а сценічних репетицій від початку до кінця було дві чи три.

Чи виникали труднощі під час підготовки?

Ірина Стасишин: − Текст Франка є не легким для запам’ятовування, особливо це стосується партії Лиса. Постійні рефренні повтори на одну й ту саму мелодію зі зміненим текстом, давались вокалістам складно, адже було мало часу для того щоб, запам’ятати усю цю послідовність тексту.

Проблемою було не тільки обмеження часу для підготовки, але й відсутність конкретного бачення остаточного результату. При постановках опер Верді та Пуччіні можна орієнтуватись на вистави інших театрів світу. До підготовки «Лис Микита» відносились з обережністю, бо все нами створене будуть наслідувати в майбутньому. Процес змін та вдосконалення відбувався до самої прем’єри. Крім того, ми зіштовхнулись з деякими технічними труднощами, що пов’язані з конструкцією театру. Наприклад, в деяких точках сцени не завжди чутно спів солістів, тому ми не приховуємо те, що використовували технічні засоби для підсилення звуку.

Музика взаємодіяла з освітленням. Наскільки важко було досягнути такого синхронного ефекту?

Ірина Стасишин: − Для втілення цієї ідеї були запрошені професійні художники по світлу, які працювали під музику. Вони вдало передали відчуття акцентів, кульмінаційні точки.

Чи складно поєднати симфонічний оркестр та українські народні інструменти?

Ірина Стасишин: − Народні інструменти додають опері українського колориту. Найяскравішим інструментом стала трембіта як рушій важливих подій опери. До постановки також був задіяний дванадцятирічний бандурист. Попри відсутність досвіду акомпонування, він швидко знайшов контакт із солістами.

Чи підходить опера для сімейного перегляду?

Ірина Стасишин: − Діток до цієї опери бажано залучати з віку семи років, ще зовсім маленьких – ні! Світло, звукові за зовнішні ефекти по-різному впливають на дитячу психіку. Менші діти сприймають дійство як казку, а вже старші (віком 15 років) розуміють загострення соціальних аспектів, співвідношення добра та зла.

Окрім музики, варто також відзначити костюми та маски, які є індивідуальними для кожного з персонажів. Художниця по костюмах Ганна Іпатьєва зазначає, що вони були пошиті з використанням еко-хутра. Ці костюми прекрасно доповнювали оригінальні маски, створені Людмилою Табачковою та Анжелою Городиською.

Підбиваючи підсумки, з впевненістю можна констатувати, що постановка опери Івана Небесного «Лис Микита» продемонструвала оригінальний зразок сучасної української опери, близький до мюзиклу. Одним з найбільших плюсів постановки можна відзначити призначення для сімейного перегляду, адже у репертуарі театру не так багато вистав, які можуть зацікавити не лише дорослих, а і дітей. Доступність є важливим кроком до глядача, а також спецефекти, 3D графіка та освітлення – все це справило велике враження і забезпечило виставі великій успіх. Музика виявилася прикладною, розрахованою на підтримку основного концепту виставу як ефектного шоу, але національний колорит, використання народних інструментів, фольклорних алюзій у вокальних партіях виявили щире захоплення композитором етнографічними джерелами.

«Лис Микита» − яскравий зразок синтезу традицій і експерименту в музиці, яскравих костюмів, хореографії і найновішої сучасної театральної техніки. Львівська національна опера здійснила новаторський задум і дала поштовх для подальшого розвитку сучасній українській опері, достойній існувати на сценах українських оперних театрів.

Воронкевич Марія, Павлів Тетяна, Бурда Людмила

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *