«Якщо мета велична як свобода, юрба завжди стає народом»: рок-опера «Біла ворона» у проекції на сьогодення

Творчий тандем поета Юрія Рибчинського та композитора Геннадія Татарченка існує вже понад чверть століття. Їхнє дітище – рок-опера «Біла ворона» – не лише не втратило свого початкового бойового запалу, а напроти, щоразу переосмислювалося відповідно до злободенних історичних подій. Свобода втілюється в метафоричному образі дерева, зрошеного кров’ю, що у проекції на нинішні реалії підтверджує пророчу енергію української «Ворони».

Рок-опера – це музично-драматичний жанр, що став результатом жанрово-стильового синтезу. Цей своєрідний гібрид академічного й естрадного напрямів сформувався у творчості англійських композиторів кінця 60-х років ХХ століття. Фундатором рок-опери вважається гітарист Піт Таунсенд – лідер рок-гурту The Who, який у 1969 році випустив альбом «Tommy», позначений єдністю рок-музики та академічної опери. Невдовзі під знаменом рок-опери, світ почув «Волосся» Г. Макдермота (1967), «Порятунок» Т. Ліна (1969), «Ісус Христос – суперзірка» Е. Уеббера (1971). Естетиці цього музичного різновиду властиве поєднання ознак сучасної популярної музичної культури з надбаннями європейської професійної композиторської практики. Засадничим для обох є звернення до біблійних та історичних сюжетів з обов’язковим порушенням глибоких філософських проблем. Попри те, що музична драматургія рок-опери містить специфічні властивості звукового вирішення, вона часто послуговується власне оперними принципами організації музичного матеріалу. Це прослідковується в номерній структурі побудови композиції, використанні арій, монологів, хорових сцен тощо.

Розвиток цього жанру в Україні не стояв осторонь світових тенденцій, проте його асиміляція на ґрунті національної музичної культури зумовила ряд особливостей. Ознаками національної рок-опери є панівна роль неофольклорної лінії. Тип трактування жанру крізь призму національного зустрічається у творах «Енеїда» та «Ярослав Мудрий» Сергія Бедусенка. Композитору вдалося синтезувати інтонаційну основу українського фольклору з ритмічними та гармонічними особливостями рок- і поп-музики. Стильова еклектика Г. Татарченка в рок-опері «Містер Сковорода» вирізняється тяжінням не до концертно-альбомного, а до театрального типу жанру. У процесі синтезу залучений широкий спектр музичних і стильових засобів.

Варто зауважити, що актуальність музичної мови, придатність аранжування до вимог сучасних стандартів є важливими початками у визначенні художньої вартості твору в жанрі рок-опери. Застосування композиторами електронних синтетичних тембрів призводить або до поступової втрати якості звучання, пов’язаної з невпинним розвитком звукових технологій, або до постійного поліпшення тексту (оновлене інструментування, аранжування тощо). Цю думку підтверджує історія постановок рок-опери «Біла ворона», що в історичному дискурсі простягається з періоду горбачовської перебудови.

«Біла ворона» – оперна народна драма, втілена засобами джаз-, поп- і хард-року. В її основу покладено драматичну поему про життя і трагічну загибель легендарної французької завойовниці Жанни д’Арк. Орлеанська Діва зуміла вщент переломити хід Столітньої війни, очоливши французький народ і привівши його до перемоги. Однак, зведений нею на трон король Франції Карл VII, зрадив її та віддав на поталу ворогам. 30 травня 1431 року Жанна була спалена живцем на вогнищі в Руані «за єресь, відьомство та носіння чоловічого одягу». Ім’я дівчини стало справжнім символом жаги до свободи й самопожертви заради любові до Батьківщини.

Поетичний текст Ю. Рибчинського має глибоко емоційний характер, властивий жанру рок-опери. Лібрето сповнене значною кількістю художніх засобів – філософських узагальнень, аналогій, алегорій тощо. Музичне вирішення вистави з максимальною точністю розкриває драматичні події лібрето. Тут Г. Татарченко висвітлив основні риси свого індивідуального композиторського почерку. Його світосприйняття зосереджене на двох іпостасях – інтелектуальному трактуванні рок-музики та академічних постмодерних прагненнях до синкретизму, подолання меж між кітчем й інтелектуальним мистецтвом. Техніка монтажу, використання алюзій до класичних зразків, постійна зміна виразових засобів – все це властиве творчості митця. За визначенням композитора, домінантою його творчого бачення в опері «Біла ворона» є принцип «стильової еклектики».

Опера має номерну структуру. Кожен з її компонентів збагачений характерними ритмоінтонаційними зворотами, властивими сучасній поп-музиці та джазу водночас. Музична драматургія твору насичена розгалуженою системою лейтмотивів (лейтмотив свободи, лейтмотив Жанни, лейтмотив народу «Слава, Жанно» тощо). У вокальних партіях героїв відчутне пісенне начало, що межує з елементами декламації. Центральне місце у драматургії рок-опери, яке заразом виконує роль філософського узагальнення, відведено двом номерам – «Свободі» з І дії та «Білій вороні» з ІІ дії. Їх вирізняє маршова ритмічна основа, досягнена остинато ударних, чітка артикуляція та декламаційний характер мелодичної лінії. Жанровий аспект твору позначений використанням естрадних стилів. Рок-н-рол допомагає розкриттю образу королівського двору, блюз, соул, поп-рок – притаманні образу головної героїні. Масові сцени композитор вирішує, послуговуючись традиціями французької народної музики. Також тут можна говорити й про сонорні ефекти, зокрема застосування лейттембру. Акустичні духові інструменти, зокрема гобой, саксофон, зосереджені навколо образу Жанни; електрогітара та ударні (литаври, барабан) пов’язані з образом ворогів, або ж з переломними моментами опери. Драматичний фінал супроводжують мелодичні ремінісценції (інтонації з дуету головних героїв з І дії, головні лейтмотиви опери), який композитор втілює засобами поліфонії, поліфактури.

Прем’єра «Білої ворони» відбулася у Львові напередодні проголошення Україною незалежності й увінчалася неабияким успіхом. 1989 рік знаменував появу першої української рок-опери, а відтак і естрадних шлягерів у виконанні співаків популярної музики того часу – В. Леонтьєва, Т. Гвердцителі, О. Малініна, М. Караченцова, В. Білоножко та інших. Пісні стали настільки відомими, що виникла необхідність у записі платівки, яка в радянські часи розпаду, багатьма заслуховувалася «до дір».

Сценічна доля рок-опери

2015 рік розділив історію постановок рок-опери на до та після. Досі твір ставився тричі – на сцені Полтавського театру, в Криму та на сцені Театру ім. Івана Франка, де після прем’єри у 1991 році йшла з регулярними аншлагами впродовж 12 років і мала успіх у Німеччині, Польщі, Австрії.

Київська прем’єра «Білої ворони» знаменувала початок відліку нової епохи в історії України – добу Незалежності. Постановка Сергія Данченка, що відбулася 16 березня 1991 року, залишилася в історичній ретроспективі взірцем патріотичного музичного дійства. Історія кохання головних героїв у рубіконі середньовічного сюжету втілила позачасові мотиви. Орлеанська діва власним прикладом і подвигом перетворила «народність» у націю.

Після подій Помаранчевої революції, у 2005 році вистава була відновлена на сцені театру Російської драми ім. Лесі Українки в новому грандіозному звучанні. Слова Ю. Рибчинського знайшли своє втілення в політичних настроях українців, які, згуртувавшись на Майдані, демонстрували всьому світові нову українську націю. Режисером постановки й автором ідеї виступив Анатолій Хостікоєв. Хоча спільного між двома постановками було чимало, що радше стосувалося характеристик головних героїв, все ж творче вирішення 2005 року було новаторським. Окрім акторів і танцівників до вистави було залучено й професійних каскадерів. Також режисер не обмежував молодих артистів у можливості експерименту. Все дійство було перейняте алегоріями. Після кожної фрази підсвідомо напрошувалися паралелі з тодішніми реаліями. В цьому контексті композитор Г. Татарченко зазначав: «Головна сюжетна лінія – зради у всіх іпостасях. Сильним було й політичне спрямування, недарма на виставі мене посадили поруч з Катериною Ющенко. А взагалі, цей твір про всіх нас». Саме йому належить переаранжування рок-опери на більш сучасний лад. Композитор інтегрував звучання народного мелосу в загальноєвропейський контекст, поєднавши фольклор з поп-музикою, роком і джазом.

Наступні три постановки «Білої ворони», зокрема у драматичних театрах Рівного (2015) та Миколаєва (2017), а також на сцені Національної оперети України (2019), знаменували третє відродження рок-опери. Якщо раніше Орлеанська діва втілювала саме Свободу і перемогу над усім темним, то нова «Ворона» символізує еру заворушень і розбрату, всередині якої ще досі тліє надія українського народу.

Постановником трьох сценічних дійств став талановитий український режисер театру та кіно Максим Голенко у співавторстві з провідним солістом балету Національної оперети, актором і балетмейстером Максимом Булгаковим. Їх трактування середньовічного сюжету висловлене в постмодерністській манері й вирізняється демократичністю. Війна постає як безглуздий балаган, доповнений камуфляжем і пістрявим концертним вбранням в поєднанні з військовими обладунками. Сцена стала втіленням реального полігону для військових випробувань, де важливим учасником подій є живий оркестр. Режисер свідомо відмовляється від фонограм і відтепер «Біла ворона» звучить наживо. Музика Г. Татарченка трансформується з формату «рок-опери» у стихію «народна опера» й теж набуває метафоричного характеру. З цього приводу, влучно зауважив відомий театральний критик, мистецький оглядач Олег Вергеліс: «Кожен суб’єкт у різночинній сценічній містерії – окрема струна в пекельному «оркестрі». Долю Жанни люди перетворили на тортури, що природно не може викликати інших асоціацій».

Не зважаючи на спільне режисерське вирішення, всі три вистави відрізняються один від одного зміщенням драматичних акцентів: якщо в Рівненській постановці протагоністом став образ Диявола, а в Миколаївській – образ Жанни, то в останній постановці Національної оперети головною рушійною силою є народ. В сучасній політичній атмосфері це дуже показово, адже ми знову стоїмо на роздоріжжі, знову теми «Ворони» торкаються патріотичних почуттів кожного непересічного громадянина. «Почути голос Божий і покласти край війні» – актуально як для французів XV століття, так і для українців новітньої доби. Щоденні повідомлення про «двохсотих» із фронту, «чорні п’ятниці» жахають своєю назвою. На тлі злободенних політичних і соціально-економічних процесів, що відбуваються на просторах України, рок-опера «Біла ворона» є одним із найпотужніших механізмів патріотичного виховання, пробудження національної свідомості. Авторам «Ворони» вдалося створити воістину безсмертне полотно, яке неабияк спонукає до роздумів про циклічність історичного процесу та вагомість в ньому національної ідентичності.

Аліна ЄРУСАЛИМЕЦЬ

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *