Покличте «Вія»! Балет-опера Віталія Губаренка

В історії Одеського національного театру опери та балету було дві постановки опери-балету «Вій» Віталія Губаренка. Прем’єра твору, створена подружнім тандемом (лібрето написала Марина Черкашина-Губаренко спільно з Левом Михайловим), була здійснена в Одесі у 1984 році (музичний керівник та диригент – Б.Афанасьєв, режисер-постановник А.Почиковський). Ця прем’єра була поставлена в ювілейну, 175 річницю від народження головного натхненника – Миколи Гоголя. Ще в радянський час «Вій» Губаренка мав шалений успіх та був поставлений на сцені Одеської опери більше 200 разів.

           До гоголівських сюжетів музикант звертався кілька разів: це «Майська ніч» (симфонія-балет за повістю М. Гоголя, 1988), опера-балет «Вій» (за повістю М. Гоголя, 1980, перша постановка – 1984) та один з останніх творів, які написав Віталій Губаренко перед смертю, – хореографічні сцени за однойменною повістю М.Гоголя “Вій” у 2000 році.

У 2014 році Оперний театр Одеси знову відкрив для публіки оперу-балет «Вій», наситивши його новими кольорами та вражаючими спецефектами. Режисером та постановником балету вистави став відомий балетмейстер Георгій Ковтун, який з’єднав обидва твори Губаренка за гоголівським сюжетом в єдиній сценічній концепції. Ось чому, цю оперу-балет варто назвати швидше балетом-оперою. Такої думки дотримується, зокрема, автор лібрето та дружина композитора, мистецтвознавець Марина Черкашина-Губаренко. Оновлену постановку приурочили до 205-ї річниці з дня народження Миколи Гоголя, 80-ї річниці з дня народження Віталія Губаренка та ще однієї знакової події – 30-ї річниці першої постановки «Вія» на сцені Одеської опери. Ось такі ювілейні імпульси інспірували виставу, заради якої варто відвідати Одесу.

В давній міфологічній традиції України Вій або Ний – знаний персонаж слов’янської демонології, підземне божество, що завжди лякало людей. Та мудрість наших предків, попри їх віру у вищі сили та надприродних істот, заклала в їх уяві переконання про ймовірний захист як від руйнівних природних явищ, так і від демонічних сил – варто лише знати закони захисту. Так і у випадку зі страхітливим Вієм, якого в західній Україні ще величали Шолудивим Буньом, що убивав людей і все живе, дивлячись в очі. Зрештою, його вії та довгі брови начебто мали захищати від наглої смерті, та зустріч з цією міфічною істотою жахала, від однієї думки про нього стигла кров. Українець Микола Гоголь у своїй творчості частенько звертався до давньої дохристиянської міфології, вплітаючи її в сучасний йому плин життя і звичаї. Тож недаремно подав образ Вія в об’ємній панорамі щоденного життя, виписавши звичаї бурсаків, старшини (Сотника) та селян, багатших та бідніших українців, поєднавши релігійні та світські мотиви. Тож дохристиянська міфологія в його повісті тісно переплітається з християнською містикою, із звичаєвістю та любовно виписаним побутом.

Віталій Губаренко вельми оригінально прочитав гоголівський сюжет в естетиці кінця ХХ ст.: насамперед, він «оживив» персонаж Гоголя у пролозі, та відразу наповнив оперу «темрявою», в буквальному розумінні – такою темрявою, в якій розчиняється здоровий глузд і на авансцену свідомості виходить страх. Гоголь, у свою чергу, виконував роль не просто пасивного спостерігача подій, а своїм балетом плів тонке мереживо сюжету фантасмагорії, де усі образи, плоди його уяви, воскресали і він, себто Митець, відправляв їх у світ живих.

Варто відзначити талановиту режисерську роботу, яка розкриває зазначені вище аспекти гоголівської повісті: похмурої магії, християнської містики, побутової складової. Декорації та костюми героїв строго витримані в традиційному українському стилі середини XVIII – початку ХІХ століття. Було у цьому візуальному ряді щось водночас простонародне і казкове, міфічне, що розкривало знану дослідникам любов письменника до містифікації.

Жанр опери-балету розділив персонажів на вокальну та танцювальну групи: Гоголь, Панночка, донька сотника Шептуна розкривали сутність своїх образів у пластиці танцю. Натомість Хома, Піп, Сотник характеризуються вокально, при чому композитор знаходить дуже точну пропорцію між сучасною музичною мовою та інтонаційним словником епохи, в яку відбуваються події. До прикладу, Піп поєднує у своїй вокальній манері елементи православної церковної проповіді – натомість в оркестровому супроводі підкреслена дисонантність, що повертає слухача у сучасні художні реалії.

1 дія складається із 3-ох картин: у першій Гоголь вривається в життя своїх героїв, у сім’ю Сотника, в якого народилась незвична донька, красою якої милуються геть усі. У цій картині відбувається умовне “знайомство” Микити і Хоми із Панночкою. І саме у цій картині, після любовних ігор, Панночка вбиває Микиту. Свідком цього вбивства стає донька сотника Шептуна.

Яскрава масова сцена ярмарку у другій картині зображала народні веселощі, які так любив реальний Гоголь, де сміх, танці та торгівля, переплелись та злились в єдино-гоголівський образ «Сорочинського ярмарку». В образі Бубличниці, яка зваблює чоловіків та чомусь сама не може встояти перед Хомою, можна знайти подібність до Солохи із «Ночі перед Різдвом» із «Вечорів на хуторі поблизу Диканьки». Яскраві масові сцени, галасливі, переплетені з танцювальними номерами, серед яких центральним є гопак. Бої на шаблюках та козацькими списами під бій ударних та гомін ярмарку – усе це наповнювало сцену сміхом, гамом та створювало сильний емоційно-образний контакт з публікою. Цікаво, що у цій картині у партії оркестру був використаний фрагмент із побічної партії увертюри до опери «Тарас Бульба» Миколи Лисенка. На початку виникає лише віддалена алюзія до лисенкової теми, проте після кожного наступного проведення спільні мелодичні обриси стають все виразнішими: композитор немов умисне нагадує про козацьку славну добу, якою захоплювався Гоголь, у цьому вирі гоголівських персонажів.

Третя картина із вбивством Панночкою юної доньки сотника Шептуна була наповнена скорботою та стражданням, почуттями, що терзали протягом всього недовгого життя самого Гоголя. Адже його вигадані герої, як пояснює режисер постановки  Олександру Самоїле, знаходять свою долю, всупереч його бажанням, бажанням Митця.

В смисловому плані кульмінаційною є остання, четверта картина 1 дії, де зустріч Хоми з Панночкою закінчується смертю останньої. Містифікаторський ряд опери продовжує розширювати свої рамки, наповнюватись шалом нечисті. Труна, на якій заносять Гоголя, ніби тріумфатора чи короля цієї казки, стає ще одним символом дійства. Адже вона призначена вже не для Митця, а для персонажів, яких він вигадав, вона стала вмістилищем страху, що виривається із темряви та приголомшує публіку. Наприкінці 1 дії сцена наповнюється людом, що тримають в руках свічки. Вони йдуть до домовини, в якій лежатиме Панночка, а між ними з’являється нечисть – міфічні звірі, істоти, які лякають своїм зовнішнім виглядом. Але страх не потрапляє в очі, він пробирається далі, поселяється в самих закутках людської душі. Церковними дзвонами, які проте не приносять просвітлення, а навпаки, згущують похмуру атмосферу, закінчується 1 дія.

2 дія сповнена жаху і безнадії у передчутті  трагічної розв’язки. Музичне полотно і дія на сцені поєднані в експресіоністичне дійство, яке немов проходить через кожного із слухачів, нанизуючи безліч тривожних думок. Кульмінація осягається крок за кроком, поволі, майже непомітно, але в цій невідворотній поступальності справляє враження фатальної безвиході. Перша та друга картини об’єднуються єдиним емоційно-сюжетним «вузлом» – приреченістю Хоми, якого шукає Сотник для відспівування своєї мертвої доньки-відьми. Третя картина, на противагу до попередніх, являє собою надто яскраве дивовижне видовище. Музичний супровід танцю Панночки в труні нагадує східні мотиви: дещо екзотичною містикою сповнені рухи, мелодика, голосіння хору, костюм. Всі засоби виразності переконливо ілюструють слова: – «Повінчалася ти, дочко, не з нареченим знатним і багатим, а з холодом могильним». Сама сцена відспівування справляє враження не лише моторошною символікою сценічного дійства, але й суто музичними ефектами, зосередженими в партії оркестру. Губаренко майстерно вплітає звукову символіку в партитуру балету-опери: більшість інтонацій-алюзій – знайомі, природні та не залишають сумніву у їх трагічній емоційній спрямованості. Церковні дзвони, плачі, які в народі є частим атрибутом похоронної процесії – увесь цей комплекс, разом із візуальною картиною українського побуту, традицій та вірувань, буквально «втягає» слухача-глядача в свою безодню. І не відпускає, пробуджуючи гостру цікавість до сценічного вирішення фіналу – інтрига, розв’язку якої добре знаєш з дитинства, коли вперше читаєш «Вія», проте в кожній наступній художній версії все одно очікується з колосальним напруженням – як у знаменитому радянському фільмі жахів, легендарному «Вії» 1967 року (режисер К.Єршов, композитор К.Хачатурян), адже найцікавіше і водночас найстрашніше – хто ж це, Вій, яким він постане на цей раз?

Композитор і постановники одеської вистави дуже вправно і художньо переконливо підводять до того моменту, який готувався всім попереднім ходом подій. Фраза “Покличте Вія!” лунає моторошно, лячно, жахливо голосно, страшно… І коли після цього окрику, що відлунням розноситься довкола, величезна фігура Вія повертається, і з іншого боку з’являється… постать, монумент, пам’ятник, образ Гоголя – раптом розумієш усе. Гоголь сам став тим Вієм. А може він і був тим Вієм? Бо Вій не відпускав не лише Хому і звів його в могилу. Так само він все життя переслідував самого Гоголя, зсередини руйнуючи його психіку і тіло. Композитор і постановники знайшли напрочуд сильний і вражаючий «меседж», через синтетичне дійство, де дію слова неймовірно посилює музична інтонація, сценічна дія, танець, декорація, – донесли цю ідею до сучасного слухача.

Якщо якийсь український твір та його сучасна постановка і могли би претендувати на символ «національного експресіонізму», то це, без сумніву, «Вій» – балет-опера Віталія Губаренка у постановці Одеського національного академічного театру опери і балету.

Фото – Кирило Стоянов, зі сайту Одеського національного академічного театру опери та балету 

Ольга ЛОЗИНСЬКА

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *