“List z Kijowa” з кривавою маркою

Вчені прагнуть свободи. Свободи думки, слова, дій. Влада міняється, час йде,  а мета все ж лишається. І хоч кожен хоче бути птахою вільного польоту, сувора реальність постійно тягне на грішну землю. Однак бувають такі види пташок які радше помруть, аніж будуть співати у клітці неволі.

Галина Мокрєєва була саме такою свободолюбивою птахою. Вона, вихована в кращих музикознавчих традиціях київських  професорів, зокрема  Ф.І.Аерової, завжди прагла свободи і правди у своїй творчій та науковій діяльності.

Бути білою вороною життєво небезпечно. Особливо в такому традиційному суспільстві як Україна. Тільки-но ти вирізняєшся сміливістю поглядів, пошуком нового – ти ворог, чужак. І це в наш, демократичний час. У радянські часи все було ще гірше. Окрім суспільства, з його осудливим поглядом, на вченого тиснув тягар тоталітарної ідеології. Неможливо було займатися творчістю таких композиторів як Моріс Равель, Густав Малер і, таким нині українським композитором, як Ігор Стравінський. Адже це була музика «загниваючого Заходу» якою радянський музикознавець не мав права цікавитись. А Мокрєєва цікавилась. В консерваторії вона пише дипломну роботу, присвячену гармонії Моріса Равеля, а пізніше, в аспірантурі, досліджуватиме творчість Ігора Стравінського. Галина та її чоловік, диригент Ігор Блажков, обрали тернистий шлях “Стравінськоносців”. Вийшли на зв’язок із родиною композитора та отримували рідкісні записи і ноти, не зважаючи на залізну завісу Заходу. За таку антирадянщину їх тримали «під ковпаком» компетентні органи.

Ігор Блажков

Не боялася Галина Мокрєєва цікавитися і нонконформістською композиторською молоддю тогочасної України. Це нині маститі Леонід Грабовський, Валентин Сильвестров, Валерій Годзяцький – ті, що у 60-ті роки офіційно були визнані професійно непридатними формалістами.

Трагічним для Мокрєєвої був 1962 рік. 1 травня 1962 року у краківському двотижневику «Рух музичний» була опублікована її стаття «Лист з Києва», про роботи київської композиторської молоді. В ній музикознавець сміливо заявила про опуси, які контрасно виділилися «серед маси епігонських, мертвих та безпомічних творів». Що ж це за твори? Перш за все, фортепіанний квінтет Валентина Сильвестрова, де композитор явився публіці як юний додекафоніст. У подібній стильовій палітрі, як зазначає Мокрєєва, були написані новаторські твори Валерія Годзяцького, Леоніда Грабовського, Володимира Губи. Окремо музикознавець виділяє Віталія Пацеру, якого порівнює з Чарльзом Айвзом.

Позитивно оцінивши творчість талановитої молоді, Мокрєєва гостро критикує офіційно схвалені композиторські здобутки. Звичайно такого нападу на офіціоз пробачити їй не могли. Галина була звільнена з роботи у Київській спеціалізованій музичній школі, а її чоловік – з посади диригента Державного симфонічного оркестру. Таким чином влада «підтримувала свободу слова» у вітчизняному музикознавстві.

Галина Мокрєєва хоч і знала як ризикує, надсилаючи правдиву статтю у польський журнал, все ж таки була гостро вражена подібною реакцією. Наукові пошуки Галини були підтримані колегами з Ленінграду, які охоче прийняли її в своє наукове коло (давши змогу навчатися в аспірантурі і працювати викладачем теоретичних дисциплін). Втім, тішилась своїми науковими здобутками вона не довго. Вже у грудні 1968 року, у віці 32 років, вільна птаха поринула у небо.

2013 року, до 45-річчя з дня смерті Галини, її чоловік Ігор Блажков видав книгу: «Галина Мокрєєва. Статті, листи, спогади». У цю ж 50-ту річницю смерті видатної музикознавиці, ім’я якої неналежно забувається, хотілось би вшанувати її пам’ять. Конференція, концерт, вечір читань її праць – це мінімум який ми, більш вільне покоління музикознавців, можемо зробити для людини, яка до останнього дня щиро говорила музичну правду!

Джерела зображень: Головне зображення, Фото 1, Фото 2

Вероніка ЗІНЧЕНКО

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *