Класична музика поряд: реклама та телебачення

На даний момент вкрай важко уявити побут сучасної людини без звучання різноманітної музики. Безліч пісень, акустичних композицій, які встигли прозвучати на концертних майданчиках, вправно знаходить своє «друге дихання», втілюючи новий сенс на різних медійних платформах. Музика звучить усюди! Телебачення – музика. Супермаркет – музика. Аеропорт – музика. Торговий центр – музика. Нічний клуб – музика. Спортивний зал – музика. Транспорт – музика. Перелік можна ще продовжувати справді довго, втім мене давно зацікавила одна важлива ніша, яка стосується звучання саме класичної музики у середовищі, що нас оточує.

Для більш конкретної картини варто відповісти на ряд запитань.

Чи можна інтегрувати класичну музику в різні сфери життя суспільства?

Як виявилося, абсолютно так. Класику доволі часто можемо почути із екранів телевізорів та моніторів комп’ютерів у фільмах та рекламах, трансльованих на вітчизняних каналах. Проте, не завжди з-поміж симбіозу візуальних ефектів і закличних речень відводиться увага шедеврам, які вже давно увійшли в скарбницю світової мистецької спадщини та справедливо отримали назву «класики».

Музика з балету “Лускунчик” П.Чайковського в рекламі компанії Rozetka:

Що саме можна почути на телебаченні? Як із плином часу та розвитком технологій змінилася шкала застосування класичної музики в сучасному середовищі, в тому числі українському побуті?

Яскравим прикладом для відповіді на ці питання може бути сфера реклами, яка являє собою особливий (до слова, порівняно молодий в Україні) феномен короткометражного ролика, де за короткий проміжок часу ми – потенційні або реальні покупці – мусимо дізнатися про рекламований продукт усе. Створення навіть недовгого відео є доволі трудомістким процесом. Уявімо – сюжети, стиснені до мікрочасових рамок, актори, анімовані герої або картинки, кольори, голоси, музика, спецефекти, багатство локацій, тексти або цілі пісні для озвучення основних переваг товарів, виголошення слогану та багато-багато інших деталей, залежних від фантазії, уявлень замовників, – все це повинно вилитися у таку ефектну та переконливу рекламу, яка запам’ятається надовго та сприятиме в подальшому процесу купівлі.

Останнім часом помітно збільшилася кількість прикладів застосування класичної музики у вітчизняних екранних медіа, тому що це незвично, цікаво, престижно. Її уривки або й цілі композиції (доволі часто у вигляді реміксів чи римейків виключно у царині тексту) одразу виділяються тим колоритом, подихом епох, проникливістю і, доволі часто, хітовістю (наприклад, згадаємо реклами інтернет-платформи Rozetka та супермаркета побутової техніки «Ельдорадо» із звучанням безсмертної «Хабанери» із опери «Кармен» Жоржа Бізе). Втім химерній «Хабанері» впродовж років складали компанію «Ранок» із сюїти «Пер Гюнт» Е. Гріга, Танець лицарів із балету «Ромео і Джульєтта» С. Прокоф’єва, «Танець Феї Драже» з балету «Лускунчик» П. Чайковського та ще багато інших фрагментів. Звертає на себе увагу також вибір творів, з яких вирізалися уривки для вищезгаданих українських реклам – це, переважно, крупні полотна опер, сюїт, балетів.

«Хабанера» із опери «Кармен» Жоржа Бізе у рекламному ролику компанії Eldorado:

Тепер залишмо на мить трохи осторонь масштабні серйозні опуси відомих композиторів-класиків (меси, опери, ораторії, сонати, симфонії, балади, цикли фуг і прелюдій тощо) та звернімо увагу на інших бік їх творчості, характерними рисами якого були зіставлення гри настроїв, містерні переходи світла і тіні, імітація звуків води, феєрверків, ярмарку, співів птахів тощо. Тут нам відкриється захоплюючий світ вишуканої, легкої, приємної, але не менш цінної музики, перелік жанрів якої не варто обмежувати лише танцями, ліричними замальовками, романсами, ноктюрнами, арабесками, прелюдіями, музичними моментами, інтермецо, казками, скерцо І тут хочеться запитати: власне, з якою метою написано стільки творів, що відкрили нам зовсім інші грані особистостей творців класичної музики? Важко знайти однозначну відповідь на таке питання.  Як бачимо, навіть самі композитори часто писали не лише під впливом настрою твори для власного виконання, але й на замовлення різних осіб та видавництв музику, що потім звучала під час бенкетів, урочистих трапез, домашнього музикування, святкувань тощо, притому висока художня вартість такої музики залишалася незмінною.

Прикладом фортепіанної мініатюри, яка стала частиною музичної лінії (поряд із піснями сучасних вітчизняних виконавців) фільму «Століття Якова», може слугувати одна із прелюдій Фридерика Шопена, а саме мі-мінор Op. 28, № 4. Доволі недовга в часі, прелюдія сповнена інтонаціями туги, можливо, безвиході, жалю, співзвучного із сюжетними лініями, у яких вона звучала. У кожного, звісно, виникнуть свої асоціації, але найголовніше завдання – вписати у контекст фільму, влити в сюжетну лінію музичні барви таким чином, щоб викликати відповідну реакцію у глядачів, – виконано.

Прелюдія мі-мінор Op. 28, № 4 Ф.Шопена у другій серії історичної драми “Століття Якова” (початок звучання – 16:02):

Повернімося в історію звучання музики в середовищі, відмінному від традиційних концертних залів, філармоній, академій, приватних музичних салонів та спеціалізованих музичних навчальних закладів. Музика навколишнього середовища, або як її на даний час прийнято називати у зарубіжних країнах – ambient music, знайшла свої витоки ще на початку ХХ століття (а це 1916 рік), коли французький композитор Ерік Саті писав так-звану «музику для меблів» (musique d’ameublement).

Brian Eno – Ambient 1: Music for Airports:

Кілька десятиріч згодом пролунали перші звуки «Музики для аеропортів» (1978), створеної британським композитором жанру електронної музики Браяном Іно. Десятиліття, які пройшли від перших звуків «Сушених ембріонів» (авторства вищезгаданого Е. Саті) до майже космічних звуків у аеропортах, які, згідно із задумом автора Іно, мали заспокоювати стривожену публіку під час довгого очікування літаків, промайнули в пошуках синтезу мелодій із класичних творів у пісні популярних виконавців (приміром, теми, взяті із Другого фортепіанного концерту С. Рахманінова, активно використовувалися в обробках американських композиторів, пісні яких згодом виконував Френк Сінатра). На фоні таких суттєвих змін у функціональному пристосуванні класичної музики виникає жанр «кросовера» (crossover) – загалом термін означає поєднання різних жанрів музики (в тому числі, класичної) в одну композицію.

Звідки ми дізнаємося назви композицій, які лунають у рекламах?

Наприклад, у ролику автомобільного виробника Nissan?

У справі обізнаності із творами та відкриттям нової для себе музики, особисто доводилося мати справу із людьми немузичних професій, які з великим зацікавленням ставилися до класичної музики, але з різних причин не знали назв творів, почутих ними із медіа. На мою думку, щире захоплення такими новими для них мотивами може зумовитися також своєрідною «близькістю до їх вух» класики, яка вже продовжує захоплювати простір повсякденного життя, багатством образів, гармонійністю, виділенням її з-поміж популярних жанрів, але, водночас, деякою анонімністю. І правда, чи часто можна пригадати або виловити із довгих титр екранів саме ті твори, які найбільше сподобалися? І чи завжди – окрім сайту youtube.com (чи деяких інших платформах та Інтернет-форумах), де можна побачити авторство або задати питання в коментарях – вказують автори вищезгаданих реклам на творців музики, яка звучить там?

Власникам смартфонів та планшетів доводиться легше – їм можуть прийти на допомогу такі програми, як TrackId чи Shazam. Головним фактором залишається бажання «запросити» класичну музику в своє життя, дізнатися авторство безсмертних опусів та ще раз прослухати (не лише в Інтернеті, а й на концертах) почуту музику, яка з кожним днем непомітно стає дедалі ближче для нас.

 

Юліана БУРДА

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *