Диригент Ярослав Шемет: секрети успіху

2 лютого у Львівській філармонії прозвучить концертна програма «Opera Gala». Солістка та авторка проекту Наталія Степаняк виконає твори зарубіжних та українських композиторів у супроводі оркестру «INSO-Львів». Атмосферу італійської опери та віденської оперети відтворять під керівництвом україно-польського диригента Ярослава Шемета, якого журнал «Фокус» визнав наймолодшим професійним диригентом.

Хоча Ярославу Шемету тільки 23 роки, він вже співпрацював з багатьма зарубіжними оркестрами та солістами в Австрії, Німеччині, Польщі, Україні та Чехії, сформував три власні колективи. Брав участь у різноманітних фестивалях – LvivMozArt, Познанська музична весна. Широкій аудиторії в Україні музикант став відомим після спільного виступу на львівському Leopolis Jazz Fest-2018 групи шведського віолончеліста Ларса Даніельссона з оркестром INSO-Львів, диригувати яким довірили саме Ярославу Шемету. Організатори давно мріяли, аби хедлайнер фестивалю зіграв спільний концерт із українськими музикантами.

Напередодні концерту Moderato дізнався у молодого диригента рецепт такого успішного шляху і враження від навчання в різних країнах. Тепер ми точно знаємо, чиї зламані диригентські палички можуть в перспективі обігнати біткоїн по вартості 🙂

– Ви почали відвідувати музичну школу в 3,5 роки. Це дуже рано, відповідно, щось мало викликати таку цікавість до музичного мистецтва. Розкажіть, яка музика оточувала Вас в дитинстві?

Ярослав Шемет: – Я народився у містечку Мерефа, поблизу Харкова. Це невелике поселення, тож академічну музику там чути не доводилося, а на міських масових гуляннях звучала тогочасна естрадна попса. Але мене оточувала переважно народна українська музична культура, бо я часто залишався з бабусею, яка любила українські традиції, творчість Шевченка, Лесі Українки. Вона співала багато народних пісень. Коли ми з мамою переїжджали, то забрали з собою і зберегли бабусині пісенники. Вступ до музичної школи, з розповідей мами, був моєю дитячою забаганкою.

– У Вашій родині були професійні музиканти?

Ярослав Шемет: – Професійно ніхто не займався, мама закінчила тільки музичну школу. Я ріс без батька, вже потім знайшов його, коли мені було 17 років. Цікаво, що дівоче прізвище бабусі – Ревуцька. Вона розписала наше генеалогічне дерево, починаючи з кінця 18 століття, на жаль, воно загубилося. Бабуся розповідала, що ми маємо певні родинні зв’язки з відомим композитором Ревуцьким, але не можу зараз це впевнено підтвердити.

Фото – Олександр Панасюк

– На якому інструменті почали грати в школі?

Ярослав Шемет: – Вивчав основи гри на фортепіано у викладача Вікторії Кудінової, також займався вокалом та сольфеджіо. Мама вела такий собі «Щоденник молодих мам», де записувала мої перші слова та інші дитячі успіхи. І там занотована навіть дитяча пісня, яку я сам придумав і під носа собі наспівував. Але я трохи скептично відношусь до цих своїх ранніх досягнень, адже в кожній дитині є талант, головне – спрямувати його в правильне русло.

– На одному з конкурсів Вас почув диригент харківського хору десятирічки і запросив вступити до закладу. Які саме дисципліни стали найбільш важливими?

Ярослав Шемет: – Під час вступу я обрав факультет хорового диригування, де отримав хорошу базу завдяки моїм викладачам – Володимиру Кутлуєву та Олексію Кошману, який мене тоді й почув на конкурсі. Фортепіано у нас було спеціалізованим інструментом. Мені пощастило потрапити до неймовірно талановитої викладачки – Ольги Сухобрусової,  яка дуже сильно підняла мій рівень і згодом я почав брати участь у фортепіанних конкурсах. Також навчався факультативно композиції у Віктора Мужчиля.

– Складається враження, що в кожному місті, де Ви надовго зупинялися –  збирали оркестр. В період навчання в харківській десятирічці Ви створили оркестр «Effecto», в Познані –  оркестр «Musique Moderne» та «Polish Symphony Orchestra». Розкажіть, що ставало поштовхом для заснування колективів та про їх репертуар.

Ярослав Шемет: – Потреба була не тільки моя внутрішня, особиста, а й зовнішня: і в десятирічці, і в Познанській академії під час мого навчання не було таких колективів. Для мене це трохи загадка, але люди завжди йшли за мною, так сталося в обох випадках. В Харкові ми грали твори здебільшого класичного періоду. Також я писав тоді власні композиції для колективу, це дуже допомогло в розумінні форми, я пізнав оркестр зсередини.

Створення «Musique Moderne» в Познані стало черговим викликом для мене, адже я тоді фактично не знав польської мови. Репертуар складався переважно з творів XX-XIX століття, польського авангарду та сучасної музики, яку важко окреслити єдиним визначенням.

Колектив «Polish Symphony Orchestra» я створив за зразком оркестру «I, Culture Orchestra» і його метою вже була гастрольна діяльність і популяризація академічної музики. Тож репертуар складався із відомих шедеврів світової класики.

Фото – Олександр Панасюк

– В Україні існує проблема недостатньої підготовки виконавців в музичних академіях до виконання саме сучасних музичних творів.  Яка ситуація з цим в Польщі?

Ярослав Шемет: – Загальне поняття щодо всіх новітніх композиторських технік, форм, штрихів артикуляції ми мали, але багато працювали й самі. Хочу звернути увагу на те, що композитори, які займаються саме сучасною музикою, іноді теж не знають, що пишуть. Для прикладу, в харківській консерваторії випускник композиторського факультету мав навчитися робити музичні репродукції, умовно кажучи «малювати Ботічеллі». Вони мали освоїти базу – класичні форми, основи композиції, знати, що таке класичний та пізньоромантичний оркестри. Тут навпаки – композиторів одразу кидають в «глибоку воду», тому деяких є навіть проблеми з поняттям форми. Вони думають, все, що може зіграти комп’ютерна програма, якою вони користуються, може виконати й оркестр. При цьому не враховуються особливості кожного інструменту, зручності виконання партій, застосовують якісь мультиформи, які вони самі для себе придумали. Підсумовуючи скажу, що західним музикантам, зокрема тим з якими стикався я, не вистачає основи, бази. В них немає, наприклад, бригадного посібника який все пояснить.

– Як Ви потрапили до Познані? Чому вирішили прийняти таке рішення?

Ярослав Шемет: – Тому що я закохався у професора! Коли я закінчував десятирічку, то розумів, що не зможу залишатися тут в Харкові та й в Україні загалом. Був трохи розчарований підходом до мистецтва, ситуацією, яка панувала відносно молодих диригентів. Я люблю кидати виклик самому собі. Саморозвиток – це для мене головне у житті. Тож я написав декілька листів до професорів у Польщі й поїхав на консультації, це був березень 2013 року. Приїхавши в Познанську академію музики імені Падеревського до Варчислава Кунца я зрозумів, що це саме той професор, якого я шукав, диригент-оперник. Він теж досить рано почав, став художнім керівником та головним режисером оперного театру в 25 років. Не буду приховувати, що мене завжди цікавила саме опера.

Зараз є така проблема в Західній Європі, зокрема, в Польщі, що диригенти вступаючи на перший курс, знають суто схему, яку  вивчають на сольфеджіо. Раніше це мала бути тільки друга вища освіта, а зараз немає жодних підготовчих курсів. Про це можна довго говорити, бо є проблема в системі, диригентський факультет перестав бути елітарним напрямком. Тобто я був добре технічно підготовлений в Харкові. Тому шукав такого професора, який мене навчить: що таке фраза, як співпрацювати з вокалістами з психологічної точки зору, пояснить мені, що таке взагалі «оперна кухня». Професор сказав мені: в симфонічному диригуванні у вас одна проблема – оркестр, а в оперному їх одразу п’ять – оркестр, солісти, хор, балет і найголовніша (!) режисер.

– Впродовж одного року Ви були стипендіатом програми Еразмус в Університеті музики та виконавських мистецтв у Відні. Розкажіть про цей період.

Ярослав Шемет: – Це мрія дитинства –  потрапити в столицю музики. Там неперевершена атмосфера, ти маєш можливість ходити тими ж вулицями, якими прогулювалися Бетховен чи Моцарт. У Відні система навчання на диригентській кафедрі «Institut für Musikleitung» побудована так: симфоністи, хоровики, оперники та корепетитори вчаться разом впродовж перших двох років. А потім ти можеш обрати якісь окремі напрямки або залишити всі. Проте ця кафедра, суто на мій погляд, занадто розрекламована, тут також є свої проблеми.

Мені дуже пощастило з професором по оперному диригуванню – Конрадом Ляйтнером. Він все життя прослужив у Віденській опері, працював з Карлом Бьомом, Караяном і Клайбером. На першому уроці він обурився, що я прийшов з порожніми руками. Відправив мене до бібліотеки й загадав розібрати кілька сцен з «Чарівної флейти» Моцарта. Я вивчив їх. Прийшов вдруге, задоволений виконаною роботою, а професор попросив зіграти епізод, який не входив до мого домашнього завдання: «Ви маєте знати ВЕСЬ клавір!». Наступного разу я прийшов, вивчивши клавір повністю, впевнено сів за рояль, але професор поставив на пюпітр «Весілля Фігаро»! Потрібно було знати всі опери Моцарта! Тож у Відні я сформував поняття стилю австрійської музики, віденського вальсу, напрацював хорошу базу по творчості Моцарта, за чим, власне, і їхав. Після закінчення річної програми я вирішив повернутися до Познані в магістратуру.

Опера “Шукачі перлів” Ж.Бізе (Фото – Кшиштоф Мистковський)

– Після захисту своєї магістерської роботи Ви отримали пропозицію викладати в Познанській консерваторії. Якою ж була тема роботи?

Ярослав Шемет: – Тема стосувалася диригентської техніки, зокрема оперної. В роботу я помістив згадки про свої заняття в Харкові з викладачами Кутлуєвим та Кошманом. Кутлуєв, на жаль, помер і не встиг написати книгу. Також переклав на польську вибрані фрагменти з книг Іллі Мусіна. Для них це все було абсолютно новим, справило сильне враження. Тож мене запросили викладати, хоча на диригентському відділенні це, здається, перший такий випадок. Зараз я викладаю читку партитур в 13-ти студентів та ставлю техніку диригування студентам першого та другого року навчання. Видавництво консерваторії планує надрукувати цю роботу, адже в Україні є достатньо літератури на цю тему, правда в основному російськомовної, а от в Польщі – фактично нема.

– У програмі, яку Ви виконаєте 2 лютого в Львові багато оперних арій, дуетів. На початку 2018 року Ви стали диригентом-постановником опери «Шукачі перлів» Ж. Бізе в Балтійській опері в Гданську. Взагалі, останні роки Ви все більше працюєте саме в оперному жанрі. Чи були дійсними слова Вашого професора, що головна проблема диригента в опері – це режисер? 

Ярослав Шемет: – В мене проблем не виникло. Зараз трохи змінилися принципи. Раніше, наприклад, Караян все робив сам, був одночасно і режисером, і диригентом, і богом для всіх. Тоді існувало поняття диригента-тирана, але ці часи вже пройшли, зараз все вирішує тільки командна робота, вона є найважливішою. Якщо готують прем’єру, то диригент, режисер і сценограф сідають за один стіл і проговорюють свої напрацювання.  Особисто мені щастило з режисерами, в них за плечима була ґрунтовна музична освіта, глибоке розуміння музичної мови.

Були плани поставити в Гданську ще «Севільського цирульника» Россіні, оркестру дуже сподобалося зі мною працювати. Я провів всю підготовчу роботу з партитурою, підібрав солістів, але змінилося керівництво театру, мене почали шантажувати. Не хочу зупинятися на цьому моменті, вирішити ситуацію мені допоміг мій агент.

В Одесі я був запрошений диригентом на виставу «Кармен» Бізе, співпрацею всі були задоволені. От зараз мене запросили вдруге – 17 лютого диригуватиму «Мадам Баттерфляй» Пуччіні. Постановка приурочена до 115-річчя з дати першого виконання твору, яке відбулося  саме в цей день 17 лютого в Мілані в 1904 року. Як говорив мій професор: «Якщо тебе один раз запросили до Берлінської філармонії – це нічого не означає. Якщо запрошують вдруге, то можливо ти забув свій капелюх. А от якщо запросять втретє, значить інституції дійсно сподобалося з тобою працювати».

Опера “Кармен” Ж. Бізе. Фото – Юрій Литвиненко

– Хочу згадати спільний виступу з групою Ларса Даніельссона, адже це принципово інша музика. Я була на тій події. Впродовж концерту чергувалися імпровізаційні частини за участі групи Даніельссона та оркестрові з прописаною партитурою. Імпровізація – річ завжди непередбачувана. Чи складно було комунікувати в такій музиці?

Ярослав Шемет: – В подібній музиці принцип побудови виступу дещо нагадує барочну форму –  чергування епізодів tutti та solo. Або ми знаємо скільки тактів триватиме імпровізація, або в піснях я знаю послідовність соло, ми ловимо погляди і я розумію, що через 4 такти має вступити оркестр, це треба вміти відчувати. Я сам колись грав джазові стандарти. Ми спіймали одну хвилю і Ларс Даніельссон запропонував мені продовжити співпрацю. В грудні цього року ми будемо записувати спільно диск з тією програмою, яка була зіграна у Львові та деякими новими творами у Гетеборзі, в Швеції.

– Можете перерахувати, які ще проекти у Вас вже заплановані на найближчий час?

Ярослав Шемет: – З найближчих виступів: з оркестром «Hamburg Neue Philharmonie» зіграю концерт у Ельбській філармонії в Гамбурзі. Також працюю в Граці, ось в грудні отримав пропозицію співпраці з Познанською філармонією, в лютому диригуватиму в Одеській опері. Кілька проектів буде з оркестром INSO-Львів, тому що я там запрошений диригент, знову LvivMozArt, в травні виступ на фестивалі «Українська Весна» в Познані. В червні концерти з «Sepia Ensemble», це один з кращих ансамблів сучасної музики в Польщі.

Вражає! Ви молодий, існують певні стереотипи щодо цього. Вам легко ввійти в довіру колективу чи доводилося завойовувати авторитет?

Ярослав Шемет: – З мого особистого досвіду я дійшов висновку – якщо ти компетентний, то не важливо скільки тобі років. Тебе сприймуть. Наприклад, зараз в театрі в Гданську я забув про свій вік, не відчував жодних комплексів пов’язаних з цим. Хоча працювати доводилося поруч з людьми, які значно старші й вже поставили сотні прем’єр. Диригент – не пуп Землі. В фільмі «Мистецтво диригування», один з героїв говорить, що стоячи перед оркестрантами він має переконати їх, що знає більше, ніж вони всі. І тільки тоді його почнуть поважати. Я не притримуюся таких поглядів, це навіть трохи смішно. Адже я не візьму тромбон і не зіграю на ньому краще, ніж музикант переді мною, не скажу в якій позиції йому краще виконати соло Tuba Mirum з «Реквієму» В.А. Моцарта. Кожен виконує свою функцію.

Фото – Олександр Панасюк

– Які Ваші принципи в роботі з музикантами?

Ярослав Шемет: – На першій репетиції я даю можливість оркестрантам та вокалістам показати що вони можуть виразити в творі. Потім прагну розкрити композиторський задум, але при цьому виконавцям не даю прямих вказівок, а намагаюся підштовхнути людину, направити, щоб музикант це сам відкрив.

Партитура складається з кількох шарів. Спершу я опрацьовую суто технічний, аналізую форму тощо. Потім починаємо заглиблюватись, щоб зрозуміти філософію цієї партитури, закладені в ній ідеї. І це все приводить нас саме до емоційної складової. Що таке музика Пуччіні без емоцій? Навіть у сучасній музиці яка вважається більш логічною та «сухою», то намагаюся вловити певну емоцію. Відтінки в музиці я намагаюсь передати виконавцям більше не словом, а руками, жестами, мімікою. Між диригентом та виконавцем виникає та енергія, яка потім виникне між виконавцем та дядечком, котрий сидітиме в третьому ряді партеру. Після репетицій фізично втомлююся.

– Як Ви відновлюється після репетицій?

Ярослав Шемет: – Останні два роки і часу особливо немає відновлюватися. Переважно вивчаю нові партитури або читаю книги, я ж хворий (сміється – ред.). Як я вже згадував, це самовдосконалення. От зараз читаю «Життя Россіні» Стендаля, «Тосканіні» Гарві Закса, «Земномор’я» Урсули де Гуін.

– Мені цікаво, чи пам’ятаєте Ви свою першу диригентську паличку?

Ярослав Шемет: – Так, пам’ятаю! Я отримав її в 13 років, лежить у мене вдома перемотана скотчем. Я дуже часто ламав палички, був неврівноваженою дитиною. Одного разу купив собі карбонову досить міцну паличку, з карбону виготовляють деталі для літаків. На репетиції я так невдало стукнув по пульту, що в паличці змістився центр тяжіння. Вона вислизнула з рук і падаючи зачепила двох музикантів! Взагалі я зламав дуже багато паличок. Мої друзі потім їх забирають собі і жартують, що через якийсь час вони їх продадуть.

– Наостанок дещо фантазійне питання. Вам запропонували полетіти у незвіданий простір, на своєрідний Солярис, і дозволили взяти з собою три музичні партитури, які б пов’язували і нагадували про життя на Землі. Що б Ви взяли?

Ярослав Шемет: – Складне питання. Чому так мало? … Прихопив би «Турандот», «Богему» Пуччіні, «Весну Священну» Стравінського.

Головне фото – Олександр Панасюк

Розмовляла Галина ДУБ

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *