Андрій Бенюк: «Голос – це тонкий інструмент…»

Робота оперного співака далеко не проста, а часом – навіть пов’язана з ризиком для життя! Про курйози на оперній сцені та професійні звички розповів соліст Львівської національної опери, лауреат міжнародних конкурсів баритон Андрій Бенюк.

– Чому Ви обрали кар’єру оперного співака?

Андрій Бенюк: – Я б сказав, що не я обрав, а мене обрала оперна кар’єра. Бо я вчився в культосвітньому училищі по класу акордеона  у Львові, і в нас був предмет диригування. Диригувати я любив, а от там треба було диригувати і співати. Для мене спів – це була катастрофа. Я фальшував, мені то не йшло ніяк, і я навіть не сподівався, що я стану оперним співаком. Так що скоріше мене оперна кар’єра обрала, а не я її.

– Цікава історія! А яка Ваша улюблена партія, з тих що Ви виконуєте, і чому?

Андрій Бенюк: – Якщо з української класики – це партія Миколи з опери «Наталка Полтавка». Це своє, рідне, доступне, зрозуміле! Я б сказав, що це «український Фігаро» – Микола. Якщо взяти зі світової класики, то це партія графа ді Луна з опери «Трубадур», Ренато з «Бал-маскараду», Амонасро з опери «Аїда». Тому, що ці партії гарно лягають на голос, для мене вони видаються більш доступними.

– А улюблені опери у репертуарі театру маєте?

Андрій Бенюк: – Якщо взяти з української класики, то це знову ж таки «Наталка Полтавка» та «Запорожець за Дунаєм», «Украдене щастя». Цікаві теми, своє воно, рідне… З іноземних – так само багато, не можу сказати, що я тільки люблю ту, а іншу – вже ні. Ну звичайно, вердіївські опери мені подобаються!Вагнерівські, наприклад – зараз в нас йде постановка Вагнера – якось мені Вагнер поки що не по душі. Я його так не сприймаю.

– Розкажіть цікаву історію з театральних буднів.

Андрій Бенюк: – Цікаву історію? Навіть важко згадати. Була така смішна історія, дитяча опера «Чарівне кресало», я там виступав в ролі Солдата, зараз вже ця опера не йде. І там є дуб. Коли я перелажу через дупло дуба, і тут машиністи піднімають цей дуб вгору. Якось я зачепився і мене за ногу підняло вверх. Це був наче такий трюк, але все нормально закінчилося. Така цікава і смішна історія.

– Що важливо особисто Вам передати слухачам своєю творчістю?

Андрій Бенюк: – Своєю творчістю хочу донести до людей, до глядача життєві історії людські, а також історичні події, які відбувалися. Хочеться передати максимально майстерно голосом і  акторською грою.

В оперному співі, загалом. головне, щоби голос майстерно звучав, щоб можна було передати через майстерність голосу про все те, що я співаю. Щоб людям було доступно. Коли співаєш доброю вокальною школою, тоді глядача ти хвилюєш, твій голос хвилює людину.

– Тоді, яким чином Ви працюєте над роллю?

Андрій Бенюк: – Спочатку вивчаю нотний матеріал, ноти і слова, а тоді вже як майже вивчив напамять, тоді вже працюю над роллю, над образом; шліфую, постійно шліфую, щось додаю нове – фарби в голос. Кожної вистави стараюся щось нове вкласти.

– Що Ви можете порадити молодим співакам?

Андрій Бенюк: – Молодим співакам я би порадив, щоб вони обережно ставилися до свого голосу, адже його треба берегти, бо це тонкий інструмент. Ми самі, можна сказати, «ходячі інструменти». Не хапатися одразу за великі партії, все треба поступово. І постійно вдосконалювати вокальну школу, не зупинятися! Це як у спортсменів. Інколи так буває, співаю – по собі знаю – все йде добре, добре; три дні не поспівав – ніби те саме все робиш, а воно вже кудись втекло. Як в спорті – постійно треба тренуватися. Постійно чогось вчитися. Вокал – це така штука, що потрібно постійно чогось нового вчитися. І на кожній партії – по собі знаю – вокально ростеш.

– Яке Ваше життєве кредо?

Андрій Бенюк: – В мене так – помолився, як Бог дасть, так і співаю. Інколи буває, на сцену виходиш, перед тим так чуєш, настроївся ніби добре, ну зараз покажу! А як треба співати – виходжу, відкриваю рот – щось не те, не та техніка. А буває так виходиш – “Ой, як я зараз буду співати? Навіть не знаю” – відкриваєш рот, а голос ллється, і таке враження, що не я співаю, а за мене хтось співає.

– Розкажіть про Ваші гастролі.

Андрій Бенюк: – Гастролював із оперним театром в Польщі: у партії Фігаро з опери «Севільський цирульник», «Любовний напій», я співав там партію Белькоре, з оперою «Мойсей» – це сучасна опера Мирослава Скорика. Та й по Україні ми також з «Мойсеєм» їздили.

Крім Польщі були приватні гастролі: ми співали літургію у храмах. Колись їздив ще, був звіт України в Росії, це був культурний обмін, то ми їздили в Москву, то в Кремлі співав. Ще тоді покійний Дмитро Гнатюк співав, і естрадні співаки були – Зінкевич, то було дуже цікаво.

Фото надані Андрієм Бенюком

Розмовляла Катерина ТУМАНОВА

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *