Творчість українського композитора Мирослава Скорика знають усі українці. І навіть якщо не згадають імені автора, без сумніву, впізнають звучання його славнозвісної «Мелодії». Але окрім неї, Скорик – автор величезної кількості творів класичної та естрадної музики. Ми обрали для вас 10 творів композитора, про які точно варто дізнатися.
Гуцульський триптих
На початку 60-х років відомий режисер Сергій Параджанов приїхав до Львова, щоби знайти композитора, який напише музику до його нового кінофільму «Тіні забутих предків», за однойменною повістю Михайла Коцюбинського. Завітавши на радіо та прослухавши музику кількох митців, він обрав з-поміж усіх наймолодшого – 25-річного композитора Мирослава Скорика.
Як згодом згадував сам автор, при зустрічі режисер йому сказав: «Я хочу, чтобы вы написали для меня гениальную музыку!» Спочатку Мирослав Михайлович відмовився від такої пропозиції, однак згодом все ж зважився на цей крок! Результатом співпраці та знайомства із багатогранною музичною культурою жителів карпатського регіону стала геніальна музика до кінофільму, наповнена звуками гірських струмків, тисячолітніх лісів, вітрів, що «мандрують» від гори до гори, тембрами дримб, трембіт, флояр, сопілок-денцівок, а також народних голосінь… У ній простежуються дві драматургічні магістральні лінії сюжету повісті: тема любові та смерті.
Ця робота була надзвичайно важливою для автора, тож через деякий час композитор сформував із найяскравіших епізодів музики до кінофільму «Гуцульський триптих» для оркестру (1965). Складається він із трьох частин: «Дитинство», «Іван та Марічка» та «Смерть Івана». Твір став своєрідним поштовхом до створення ряду композицій (наприклад, «Бурлеска» і «Коломийка» для фортепіано, Концерт для скрипки з оркестром №1 та ін.). Значну роль у творах цих років відіграють народнопісенні елементи, а дещо згодом такий спосіб їх трактування отримає назву «нової фольклорної хвилі».
Карпатський концерт
Без сумніву, вершиною т.зв. «неофольклорного» періоду творчості композитора є Карпатський концерт для оркестру (1972). На думку Любові Кияновської, композиція дотепно і майстерно поєднала «терпкий аромат гуцульських наспівів з гостросучасними ритмами джазу і розкішними оркестровими барвами».
Твір складається із чотирьох частин. У першій і третій переважає імпровізаційний характер, вони сповнені атмосферою споглядальності та просторовості. Вони є своєрідним узагальненим образом гуцульського звукового колориту завдяки надзвичайно барвистому звукопису. Неодноразово окремі мелодичні звороти створюють алюзії до награвань на трембітах. Натомість парні частини є більш масштабними за розмірами. У них панує танцювальність, вони розгортаються більш стрімко та ціленаправлено. Відчуваються зв’язки із жанрами коломийки та аркану.
До сьогодні Карпатський концерт є одним із найбільш виконуваних творів з доробку майстра. Він звучав у багатьох країнах Європи та Америки.
Опера «Мойсей»
Мабуть найбільш масштабним твором композитора є опера «Мойсей» за однойменною поемою Івана Франка, створена до 100-річчя Львівської опери. Це не вперше композитор звернувся до творчості Франка: ще його дипломною роботою з композиції у Львівській консерваторії була кантата «Весна» на слова поета, згодом він створив балет «Каменярі», кілька романсів. Знову звернутися до творчості поета – і саме до поеми «Мойсей», як розповідав Мирослав Скорик, вирішив через давню мрію свого батька.
Прем’єра опери відбулася у червні 2001 року під орудою самого автора. Кілька прем’єрних вистав опери відбувалися під час перебування у Львові Папи Римського Івана Павла ІІ, і Святіший Отець благословив композитора та увесь творчий колектив. Ватикан навіть частково спонсорував постановку цього знакового для української музичної культури твору.
Опера «Мойсей» на дві дії з прологом і епілогом або, за висловом дослідників, сценічна притча, синтезувала як і провідні ідеї Франкового твору – інтерпретацію біблійного сюжету та алегорії самоусвідомлення української нації, так і оригінальне музичне втілення – традицій національної музики та сучасної стильової мови Мирослава Скорика. Неодноразово опера виконувалася у різних містах України, а також на гастролях у Польщі.
Балет «Повернення Баттерфляй»
Балет «Повернення Баттерфляй» мав тривалу історію від написання до першої постановки. У першій авторській редакції балет мав назву «Соломія Крушельницька», і був завершений автором ще у 1992 році. Та прем’єра балету на сцені Львівської опери відбулася лише 2006 року, отримавши нову авторську редакцію та назву «Повернення Баттерфляй». Досі ця вистава йде лише на львівській сцені.
В основі сюжету – історія про те, як Соломія Крушельницька врятувала після фіаско оперу «Мадам Баттерфляй» Джакомо Пуччіні, виконавши головну партію Чіо-Чіо-сан, на що не наважувалися інші виконавиці. Ця партія стала знаковою для всесвітньої кар’єри української співачки, яка виконала її 100 разів. Та не лише ця історія втілена у балеті мовою танцю. Психологічний контраст втілює історія сестри Соломії – Нусі, яка заради кохання пожертвувала кар’єрою співачки, що для самої Соломії – відданої мистецтву та сцені – було неприпустимим. Для композитора Мирослава Скорика ця історія є не просто канвою сюжету: це оповідь, що безпосередньо стосується його родини – Соломія та Ганна Крушельницькі були рідними сестрами його бабусі Олени.
Музика «Повернення Баттерфляй» поєднує відомі мелодії з опер Пуччіні в опрацюванні композитора та авторські теми самого Скорика. Балетмейстер-постановник вистави – Сергій Наєнко, художник-постановник – Тадей Риндзак, художниця костюмів Оксана Зінченко, диригент – Михайло Дутчак.
Концерт для віолончелі з оркестром №1
Свій перший віолончельний концерт Скорик представив публіці у 1983 році. Згодом, у 1985-му, саме за цю композицію митець отримав престижну нагороду – Шевченківську премію.
Концерт втілює ще одну грань дарування митця завдяки лірико-драматичній та у деяких моментах конфліктній образності. Митець переосмислює романтичний жанр «концерту-монологу» та «концертної поеми», адже твір є одночастинним, а практично увесь його тематизм формується із єдиного інтонаційного ядра.
Концерти для скрипки з оркестром
Творчому перу Мирослава Скорика належить 10 скрипкових концертів. Їх об’єднує часовий проміжок у пів століття: Скрипковий концерт №1 митець створив ще у 1969 році, а прем’єра останнього відбулася у 2019-му. Присвятив композитор його відомому скрипалеві Маркові Комоньку, у виконанні якого й відбулись прем’єрні концерти в різних містах України.
Скрипкові концерти композитора без сумніву можна назвати енциклопедією стилістики, образності та художнього втілення жанру. Кожен зразок – це унікальний та багатогранний світ! Усі вони активно виконуються музикантами різних генерацій у всьому світі.
Пропонуємо до прослуховування Концерт для скрипки з оркестром №2 (1990) у виконанні Богдани Півненко.
Партита для фортепіано
Партити у творчості композитора займають значне місце, втілюючи необарокові тенденції. 7 партит Мирослава Скорика написані для різних складів: для струнного, камерного, симфонічного оркестрів і для духового квінтету. З них для фортепіано є лише П’ята – партита з авторською ремаркою «У стилі ретро».
Партита складається з 5-ти частин: «Прелюдія», «Вальс», «Хор», «Арія», «Фінал». Попри те, що і саме жанр партити, і більшість частин цього твору відносять нас до музики доби Бароко, все ж автор не наслідує музику попередніх віків, а втілює свій індивідуальний витончено-іронічний погляд сучасника на далекі часи, цінності, історичні події. А знаменита «Арія» із цієї Партити може навіть позмагатися за популярністю у піаністів-виконавців із відомою «Мелодією».
Бурлеска
Індивідуальне сприйняття синкопованої ритміки карпатського регіону, іспанської танцювальної музики, елементів блюзу та джазу, трансформуються в музиці Мирослава Скорика у цікаві оригінальні п’єси.
Бурлеска написана Мирославом Скориком у студентські роки і присвячена студенці-піаністці Надії Близнюк. Сповнена іронії, гротеску вона відображає пошуки та активність молодої людини, з прикінцевим питанням “кво вадіс?”.
Ми не дарма обрали саме цей відеоприклад, щоб показати, що музика Скорика долає кордони, океани і континенти:
Транскрипції
Очевидно, не існує композитора, на якого не мала б впливу «чужа» музика, адже кожен митець вбирає звукове середовище свого часу, вирізняючи для себе улюблені твори, напрямки, виконавців. Та не кожен композитор визнає: – «Ось це моя улюблена музика!», – та ще й продемонструє її широкому загалові. Постать та стиль Мирослава Скорика настільки своєрідні, що він не боїться порівнянь, й сміло розповідає світу про свою любов до творів інших композиторів і навіть популярних «хітів». Щоб дізнатися, що ж так любить слухати митець, не потрібно було просити доступу до його домашньої фонотеки. Варто лише поцікавитися жанром транскрипції в його творчості, де понад 60 творів – це обробки улюблених мелодій, як і класичної, так і популярної музики, яку композитор ще з студентських років любив виконувати та продовжував навіть у поважному віці брати участь як соліст у джазових концертних програмах із власних творів.
Умовно транскрипції можна поділити на три групи: перша – це обробки музики українських композиторів, друга – транскрипції «класичних» творів інших авторів, й третя – звернення митця до мелодій і ритмів популярної музики та джазу. Таким чином, композитор здійснив транскрипції, парафрази та аранжування на композиції «Отче наш» Максима Березовського і мелодії Джорджа Гершвіна, переклади творів Фридерика Шопена та Макса Бруха, популярних пісень групи «Бітлз», танго Астора П’яццоли та джазові стандарти Дейва Брубека тощо.
Пісня «Намалюй мені ніч»
Свого часу молодий Мирослав Скорик був відомим автором естрадних творів: на початку 1960-их рр. він заснував у Львові ансамбль «Веселі скрипки», що виконував джаз, твіст, популярні пісні, що «ламали» офіціозні штампи радянських масових пісень. Одна із найвідоміших пісень – «Намалюй мені ніч» на слова Миколи Петренка, з того часу стала надзвичайно популярною – її виконували від Софії Ротару до Тіни Кароль.
Мелодія
Коротко і лаконічно – «Мелодія». Та насправді, вона кожним без винятку українцем сприймається як Духовний гімн, виконується у найурочистіших і найтрагічніших моментах нашого народу. Цікаво, що авторських аранжувань самого Скорика цього твору для різних складів є понад 14.
Ця проста мелодія закарбувалася у пам’яті нації ледь як не народна пісня, автора якої вже й пригадаєш, але передається вона з покоління в покоління як найбільший мистецьких та культурний скарб.
«Мелодія» Мирослава Скорика – ніжна, сердечна, болісна та незабутня…
Стефанія ОЛІЙНИК, Наталя МЕНДЮК