Композитор Річард Камерон-Вульф про саунд-арт та історичну музику

У листопаді 2019 року до України завітав американський композитор та піаніст Річард Камерон-Вульф. Його музика прозвучала у двох концертах «Паралелі. Парадигми. Парадокси» 7 листопада у Києві та «Річард & Со в Схід ОПЕРА» 11 листопада у Харкові за участі Sed Contra Ensemble, Kharkiv Guitar Quartet. Також 15 листопада відбулася неймовірно цікава творча зустріч у Національній музичній академії України ім. П. І. Чайковського (в рамках Творчої майстерні інтерпретації сучасної музики Оксани Ринденко), що надихнула на продовження діалогу з композитором у форматі інтерв’ю.

Original English version: Composer Richard Cameron-Wolfe about sound art and historical music

– Ви не вперше в Україні. Скільки разів Вам доводилося бути тут і які ваші враження від України?

Річард Камерон-Вульф: − Мій перший візит в Україну був у 2012 році. Але ще до того у 1989 я бував у Східній Європі в рамках програми радянсько-американського обміну музикантів. Директором програми зі сторони Радянського союзу був Григорій Корчмар, композитор із Санкт-Петербургу. Тоді ж у Москві жив інший композитор – Сергій Жуков, який народився у Житомирі, і там організував фестиваль сучасної музики у 2012 році. Особисто для мене (після більш, ніж сімох візитів) Україна стала моїм другим домом.

– В одному з Ваших інтерв’ю ви сказали, що знайшли тут сім’ю. Яку сім’ю ви мали на увазі?

Річард Камерон-Вульф: − Сім’ю великої кількості музикантів, сучасних танцівників, їх друзів та студентів, звичайно.

– Музику яких українських композиторів Ви знаєте? Можливо, старшого покоління.

Річард Камерон-Вульф: − Зі старшого покоління дуже добре знаю Ревуцького, Лятошинського.

А з молодої генерації? Можливо, когось Ви знаєте особисто?

Річард Камерон-Вульф: − Леоніда Грабовського. Він живе у Нью-Йорку, ми час від часу бачимось. Володимира Рунчака також знаю. З ще молодших назву Андрія Мерхеля, Сергія Леонтьєва, Сергія Вілку, Аллу Загайкевич, Вікторію Польову, Людмилу Юріну, Сергія Пілютикова, Кармеллу Цепколенко, наприклад.

– Як ви ставитеся до їх музики?

Річард Камерон-Вульф: − Бути композитором означає бути частиною міжнародної спільноти творчих музикантів. Тому коли я слухаю музику і вона «говорить Правду», я глибоко поважаю цього композитора незалежно від стилю.

– У Вас декілька проектів в Україні. Що Ви можете сказати про українське виконавство?

Річард Камерон-Вульф: − Дійсно чудовим є те, як відбувся розвиток рівня та якості виконання, що походить із традицій академічної підготовки. Сьогодні існує більше, ніж одна генерація після Радянського періоду, музиканти якої хочуть пробувати що завгодно, віднаходити нові техніки гри для виконання міжнародної сучасної музики.

– Як Ви оцінюєте рівень виконавства в Україні?

Річард Камерон-Вульф: − Дуже високо.

– Як у Європі чи Америці?

Річард Камерон-Вульф: − Складно сказати. Там, де я живу (у Нью-Мексико), немає великої кількості класичних музикантів. Тому я порівняв би з Нью-Йорком, де прожив 27 років. Сьогодні музиканти, особливо ті, котрі хочуть грати сучасну музику, ведуть надзвичайно складу боротьбу за виживання. Бо ці дуже добрі музиканти, які розуміються на сучасній музиці, не заробляють гідно та не мають часу на репетиції, адже є робота з частковою зайнятістю, можливо студенти тощо.

Фото – Катерина Вашталова

– Як музикантам вижити у протистоянні класичної та сучасної музики?

Річард Камерон-Вульф: − Ви знаєте, оркестранти в США зараз у дуже скрутній ситуації. З року в рік оркестри втрачають роботу, так само як і в оперні театрах все більше зменшуються сезони. Тож виживання відбувається здебільшого за рахунок викладання: приватні уроки чи уроки у школі, коледжі, або університеті. У капіталістичному (навіть ультракапіталістичному) середовищі, такому як у США, квитки на концерти оркестрової музики надзвичайно дорогі, а в оперу ще більші. Тож яка альтернатива існує для людей, які цікавляться сучасною музикою? YouTube. Саме там сьогодні більшість людей слухають нову музику.

– Але ж як щодо живого виконання? Воно передає вібрації, які недоступні в YouTube чи на інших Інтернет-платформах.

Річард Камерон-Вульф: − Це так. Але сьогодні у Нью-Йорку більшість музикантів живуть далеко від Мангетену, тому що оренда будинків надзвичайно дорога. Так само за дуже високу ціну музикантам здаються малі концертні майданчики. І ти не можеш сподіватися на те, що слухачі сплатять за це. Та часто людей на сцені більше, ніж людей у залі!

– Як ми можемо створити нову слухацьку аудиторію зі старої, яка не перестає слухати Брамса (про якого ви згадували на лекції)? Та чи повинні ми?

Річард Камерон-Вульф: − Я гадаю, що це питання на часі вже протягом довгого періоду. Нещодавно я читав статтю про якогось заможного чоловіка чи бізнесмена, який подарував школі повний набір інструментів, для дітей. Їм дали інструменти, пояснили техніку, як грати, але не ЩО «краще» грати (тобто, не історичні стилі). І ось що вийшло – нова музика!

– Аматорська?

Річард Камерон-Вульф: − Так, звісно. Цим дітям приблизно від 7-ми до 10-ти років. Інша ж ситуація була в моєму дитинстві, коли ми мали музичні заняття у школі. У 12-13 років ми грали у симфонічному оркестрі. Цього немає зараз. Державна освіта у США поступово виключає мистецтво з навчальних програм.

– Але ж рівень викладання музики у загальноосвітніх школах дуже високий, чи не так?

Річард Камерон-Вульф: − Можливо лише у п’яти чи шести великих містах можна знайти державні школи, що пропонують інтенсивну якісну передвузівську музичну програму, зокрема, Нью-Йорк, Чикаго, Бостон, Сент-Луіз, Філадельфія, Лос-Анджелес. Але майже всюди музична освіта надається у коледжах та університетах, консерваторіях. І більшість з них мають так звані підготовчі програми для молоді. Тож там, де у державних школах не викладається музика, вона є в університетах.

– Як Ви вважаєте, чи є аматорська музика загрозою для нової музики?

Річард Камерон-Вульф: − Ви говорите до аматора. Я не вважаю себе професіональним композитором.

– Але ж Ви навчалися композиції, займалися із Ксенакісом?

Річард Камерон-Вульф: − Так. Я маю на увазі, якщо слово «професіонал» означає, що я маю професію – добре, багато років я був професором в університеті. Але професійний композитор…? (Заробляти на оренду композицією? Ні). Я надаю перевагу визначенню «аматор». Якби я писав музику до фільмів, я б отримував багато грошей. Але я не маю таланту до створення комерційної музики.

– Чи може музика бути мистецтвом, якщо вона є комерційною?

Річард Камерон-Вульф: −  Що ж, розумієте, комерційна музика є успішною тоді, коли складається із певного набору формул. (Звичайно, в популярній музиці є також і багато новаторів). Але існують очікування, викликані комерцією, які поп-зірки повинні виправдовувати для того, щоб бути успішним. Тому ця, ця і ця музика Бродвею повинна мати успіх.

– І це справжнє мистецтво?

Річард Камерон-Вульф: −  Це інший різновид мистецтва. Я не хочу думати, чи це високе мистецтво, чи низьке мистецтво. Щодо деяких кінокомпозиторів, я також можу сказати, що вони говорять Правду. Поп-зірки – вони також говорять Правду. Я згадую Нору Джонс, вона стала дуже-дуже популярною, але після двох альбомів музична індустрія стала просувати когось іншого. Приблизно 20 років назад я написав статтю у журнал, що мала назву «Наступна Нора Джонс», про те, як зазвичай музична індустрія використовує виконавця протягом певного часового періоду або задля двох альбомів. А потім дуже часто виконавець має мінімальну відповідальність за музику, хоча маючи більше підтримки, залишається обов’язок «робити вигляд» поп-зірки.

Фото з Facebook користувача Vasyl Shevchenko (з концерту у Києві)

– Як Ви можете залишатися осторонь комерції та говорити свою Правду?

Річард Камерон-Вульф: − Я не знаю іншого шляху, аніж говорити Правду. Я завжди хотів написати поп-пісню, тому що в мене серед друзів є поп-співаки, і вони не перестають просити: «О, Річард, напиши мені щось!». «Я б написав, але певно, що це не допоможе твоїй кар’єрі».

– Повертаючись до сучасної музики, ми бачимо, що сьогодні композитори створюють щось на кшталт нового синтезу, поєднуючи електроакустичну музику, театральну музику, відео-арт тощо?

Річард Камерон-Вульф: − Я гадаю, що на початку (у Єгипті, Стародавній Греції, у світі культури Майя, наприклад) виконавські види мистецтва були єдині. Але потім вони якось вони розділилися (можливо, з комерційної причини?). Та якщо ви маєте окреме визначення для поезії, окреме для музики, окреме для танцю, окреме для драми… сам факт називання чогось в будь-якому разі ізолює це. На краще, чи на гірше, але Вагнер придумав слово Gesamtkunstwerk, об’єднаний художній твір. І він відповідав за кожний елемент. Він створював і поезію, і лібрето, і музику. Він навіть допоміг із конструюванням ідеального театру для своїх музиних драм у Байройті.

Але знову ж таки, я був дуже обачним у класі професорки Ринденко у критикуванні університетської моделі освіти. До прикладу, якщо ми знаходимося у Державному Університеті, де я викладав багато років: я займався із музикантами у цій будівлі, із хореографами в інший, там з поетами, там зі студентами візуальних мистецтв, а там знаходиться будівля драматургів, де я писав музику до постановок. І програма для кожного припускала лише два вільних «вікна» за чотири роки, щоб навчатися іншому мистецтву. Чому?

Якщо ми читаємо біографію будь-якого композитора, хто були його друзями? Поети, художники, танцівники. Художня спільнота не поділяється на категорії. Для того, щоб виправити цю ізоляцію, давайте хоча б почнемо з музичних виконавців та композиторів. Давайте об’єднаємо їх! Композитор просить виконавця: «Покажи, що ти можеш», виконавець відповідає: «А що ти хочеш почути?», композитор пропонує, як це можливо зробити – к о л а б о р а ц і я. Цього немає серед вчителів композиції та виконавства. Скрипаль скаже: «Ти маєш грати Венявського, це – твоя модернова музика» або «Виконання цієї сучасної музики може зашкодити твоїй техніці». Я не розумію цього. Тож я думаю, що справжній прогрес для життєво необхідного майбутнього виконавських мистецтв залежить від колаборацій студентів один з одним.

Як я вже сказав у класі професорки Ринденко, історично склалося так, що люди завжди слухали нову музику: у період Ренесансу, так само і у Бароко, класичній епосі. У романтичну епоху почав виникати інтерес до музики минулих епох, однак загалом, дуже «романтизований». І сьогодні музика нашого часу певно, що поза програмою. (Але навіть чудовий Музей Мистецтва Метрополітен у Нью-Йорку – хранитель історичного мистецтва – має відділ сучасного мистецтва). Та більшість концертів, які ми називаємо академічними класичними концертами, є історичними (XVIII, XIX століття). Тож перший меседж для виконавців: «Що на рахунок вашого часу?». Карл Юнг висловив припущення, що художники не керуються в першу чергу власним его, вони віддзеркалюють культурні цінності свого часу («колективне несвідоме»). Навіть Вагнер з його суперего все ж відображав німецьку культуру XIX століття. Можливо, підсвідома частина творчого процесу для композитора, котрий пише сучасну музику, несе відповідальність за весь дисонанс, всю складність, що точно відображає дисонантну складну реальність сучасного суспільства.

Афіша концерту у Києві

– Ваші мікро-опери це також свого роду Gesamtkustwerk?

Річард Камерон-Вульф: − За реалізацією – звісно. Нам потрібний простір, нам потрібно щось, що людям потрібно бачити. Зазвичай, я залишаю це виконавцям. Виконавці роблять з цього театр. І театр за моїм визначенням – це «об’єднане мистецьке дійство».

– Як Ви вважаєте, ми живемо у час оперної кризи?

Річард Камерон-Вульф: − Що ж, в США, зрештою, це так. Економічно. Якщо я запитаю десять своїх американських друзів-композиторів: «Чи написав ти двогодинну оперу?», можливо один скаже: «Так, але вона не була поставлена» чи «була поставлена студентами оперної студії в Університеті, де я викладав». Оперні театри в США не хочуть ризикувати із виконанням сучасної музики, тому що дуже дорого зібрати всі компоненти разом. Поза тим, навіть ультраконсервативна Метрополітен-опера в Нью-Йорку сьогодні нарешті ставить оперу Філіпа Гласса. Але це ж Філіп Глас, котрий ставився на сцені 50 років тому! А Нью-Йорк досі шокований: «Дивно, що це пролежало 50 років!».

– Чи знаєте Ви NOVA OPERA? Це український проект Іллі Разумейко та Романа Григоріва.

Річард Камерон-Вульф: − Так, я бачив дещо у Facebook. Дуже цікаво, як на мене.

– Ці композитори говорять про оперну кризу та шукають нові шляхи для оновлення оперного жанру. Можливо Ваші мікро-опери – один із шляхів (зробити оперу меншою)?

Річард Камерон-Вульф: − Коли я все ще викладав у Державному університеті в Нью-Йорку, це надало можливість моїм студентам-композиторам сказати: «Так, я також можу написати оперу! Вона триває лише 7 хвилин, але це справжня опера. І у трьох актах!». Тому що коли ти думаєш про «оперу», розумієш: «Я повинен написати щось на дві чи три години… Забудь!». Симфонія… 80 музикантів… Хто пише симфонії зараз? І чому ні? Бо оркестри не хочуть ризикувати. Тож я кажу про відображення нашого часу, нашої теперішньої епохи. Багато людей віддають перевагу сховатися у історичному репертуарі, оскільки це – спроба втечі від сьогодення у ідеалізоване минуле, такі собі «золоті часи». Люди, які дійсно впадають в екстаз поринаючи у світ Пасторальної симфонії Бетовена, наприклад… Звісно, це прекрасна музика. (Але також, на початку ХХ століття, Ральф ван Уільямс написав прекрасну «пасторальну музику»). І я знаю сучасних композиторів, хто пише музику «природи». Але вона зветься так тому, що складається зі звуків, які наслідують те, що ти дійсно чуєш на природі. Я ніколи, гуляючи лісом, не чув щось схоже на Бетовена.

– Ви говорите про «музику». Але на лекції у класі професорки Ринденко Ви говорили про «саунд арт» як альтернативу назві «музика». В чому різниця?

Річард Камерон-Вульф: − Це найбільш загальний спосіб називати всю музику нашого часу «сучасним саунд артом», або «мистецтвом, що створене зі звуків». Таким чином зникає обмеження у тому, щоб казати сучасна «класична» музика, бо ми безпосередньо асоціюємо це із класичною епохою. Навіть термін «сучасна» музика може бути будь-чим: це вже історична музика.

– Чи не хочете Ви відокремити академічну сучасну музику від іншої сучасної музики (поп, рок тощо)?

Річард Камерон-Вульф: − Ви знаєте, ми досягли такого етапу зараз, де немає одного провідного стилю. Є індивідуальні стилі і можлива зміна стилю від твору до твору в одного композитора. Але я гадаю, що ми все ще залежимо більшою мірою від виконавців, які навчені історичної академічної традиції. Але ж вона розширилася! Практика нових і майбутніх музичної мови та техніки певно, що повинна відбуватися, насамперед, не в консерваторіях, а під час колаборацій на кшталт тих, які я називав раніше: від композиторів та музикантів, які досліджують та експериментують разом.

– В одному з інтерв’ю ви сказали, що «музика налаштовує світ». Що Ви мали на увазі?

Річард Камерон-Вульф: − Налаштовувати світ не значить відкидати хаос і складність. Щоб пояснити «налаштування світу» треба сказати: «Це не хаос. Подивись на всі ці взаємозв’язки. Ця музика показує тобі реальні відношення між елементиами, які здавалися хаотичними. Подивись: у цій складності, це — патерн». І розуміння цих патернів робить життя у світі хаосу та складності простішим. (Це людська природа: шукати і знаходити «порядок у хаосі»).

– Музика допомагає із цим?

Річард Камерон-Вульф: − Якщо ти хочеш втекти від сучасного Київського соціуму, все, що тобі потрібно – це піти погуляти у ліс. Тобі не потрібен Струнний квартет з собою. Якщо ти десь у горах біля стада овець – все, що тобі потрібно, це можливо маленька флейта. Цього досить.

– Ви згадували про «мантру», написали твір «Kyrie». Кожен має свою власну «релігію». Який Ваш погляд, світосприйняття щодо цього?

Річард Камерон-Вульф: − Один погляд на світ, який є найбільш близьким для мене, це – суфізм. Про суфізм я дізнався через вчення Хазрат Інайят Хана, книгу «Основна єдність усіх релігій». Насправді, різні релігії починаються здаватися мені однаковими базовими думками у різному пакуванні. Вся історія людства базується на конфліктах між релігійними поглядами. Як на мене, це не має сенсу.

Афіша лекції композитора у Києві

– Бліц-питання: Ви піаніст та композитор чи композитор та піаніст?

Річард Камерон-Вульф: − Я був піаністом, котрий писав музику, а зараз я композитор, який час від часу грає.

– Назвіть три свої улюблені книги.

Річард Камерон-Вульф: − Зараз я читаю книгу, яка скоріш за все стане однією з моїх улюблених. Це новела «Орфей» Річарда Пауерса. Я сподіваюся, що її незабаром перекладуть для українських читачів. Вона буде особливо важливою для музикантів. Друга – «Гра у бісер» Германа Гессе. Третя – фантастична новела Девіда Ліндсі «Мандрівка до Арктура».

– Назвіть три своїх улюблених режисера.

Річард Камерон-Вульф: − Федеріко Фелліні, Джим Джармуш, Луїс Бунюель.

– Назвіть декілька ваших улюблених художників.

Річард Камерон-Вульф: − Роберт Костка. Він художник, але я вважаю його одним з моїх вчителів з композиції – універсальний мистецьких наставник. Нещодавно, я відкрив для себе творчість датського художника-символіста на ім’я Ян Тороп.

– Назвіть три своїх улюблених композитора від Середньовіччя до ХІХ сторіччя.

Річард Камерон-Вульф: − Машо, Джезуальдо, а після — дуже багато.

– Назвіть три ваших улюблених композитора ХХ-ХХІ століття.

Річард Камерон-Вульф: − Як композитор, я не можу відповісти на це питання. Якби я був слухачем чи тільки виконавцем, я б мав фаворитів. Але як член спільноти композиторів цього часу, я повторю те, що я сказав декілька хвилин тому: ті композитори, чия Правда говорить до мене.

– Якими якостями має володіти сучасний композитор? П’ять рис, наприклад.

Річард Камерон-Вульф: − Свобода самовираження. Свобода експериментувати. Свобода помилятися. Свобода зупинитися писати музику назавжди, якщо це не приносить тобі радість. І можливо щось на кшталт того, що сказав Джон Кейдж. Хтось запитав: «Тож як ти відповідаєш тим людям, які ненавидять твою музику?». І той відповів: «Все добре, якщо вони відштовхують мою музику, але я не люблю, коли вони штовхають мене».

– Що б Ви порадили молодим композиторам, виконавцям та музикознавцям?

Річард Камерон-Вульф: − Комунікувати один з одним. Ділитися ідеями. Кожну неділю, коли я був студентом Університету ми збиралися на зустрічі під назвою «Фіаско», котру відвідували студенти з різних мистецьких сфер (навіть психології та теоретичної фізики). Коли люди діляться ідеями та творчими процесами, вони діляться мужністю та отримують її у відповідь.

Головне фото – Медіагрупа «Накипіло» (з концерту у Харкові)

Вдячність за допомогу у спілкуванні з композитором Катерині Вашталовій

Єлизавета СІРЕНКО

2 коментарі до “Композитор Річард Камерон-Вульф про саунд-арт та історичну музику

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *