Приємно щоразу відкривати забуті імена талановитих українців, які привнесли щось прекрасне в цей світ. Композитор, піаніст і педагог Сергій Борткевич залишив після себе направду прекрасний спадок − свою музику.
Роки навчання і юності харків’янина Борткевича (1877 − 1952) припали на бурхливий період початку нового століття. Революційні настрої і студентські мітинги у Петербурзі, де навчався композитор, військова служба добровольцем у полку О.Невського, навчання у Лейпцизі та життя в Берліні увінчались поверненням Борткевича на батьківщину у розпал Першої світової війни, а потім арештом і остаточною еміграцією в Австрію. Через таку «неблагонадійну» біографію композитора, його ім’я надовго зникло з радянської преси, в той час як музика продовжувала звучати на кращих сценах Європи: у Відні, Празі, Будапешті.
Тільки з початку ХХІ ст. в Україні почався пошук, дослідження та виконання творів композитора. Завдяки ініціативі й ентузіазму талановитих українських музикантів Євгена Левкулича та Темура Якубова минулого року в Києві відбувся п’ятиденний фестиваль музики Борткевича, де представили багатогранність творчості митця, виконавши твори різних жанрів. Долучилися до участі й закордонні виконавці – Надєжда Влаєва з Болгарії, Павло Гінтов зі США, а також італієць Альфонсо Сольдано, який написав першу в світі монографію про композитора. Ще одним кроком до пізнання музики Сергія Борткевича стало ексклюзивне виконання усіх трьох концертів митця для фортепіано з оркестром 13 березня у Національній філармонії України. Сольні партії виконали піаністи Євген Левкулич, Альфонсо Сольдано та Павло Гінтов у супроводі Національного заслуженого академічного симфонічного оркестру України під керівництвом диригента Вікторії Жадько.
Цінність цієї події полягає не лише в тому, що фортепіанні концерти Борткевича для більшості слухачів були відкриттям, а і те, що Концерт №1 (сі-бемоль мажор, тв.16), створений понад сто років тому випереджує появу фортепіанних концертів В.Барвінського, В.Косенка, Л.Ревуцького та Б.Лятошинського, і є однією з перших ластівок цього жанру у музиці українських композиторів. Концерт №2 для лівої руки (мі-бемоль мажор, тв.28), присвячений піаністу П.Вітгенштейну, з’явився на сім років раніше, ніж відомий Концерт №2 для лівої руки (ре мажор) (присвячений цьому ж піаністу)видатного Моріса Равеля. Відомий латинський афоризм «Per aspera ad astra» («Крізь терни до зірок») − заголовок Концерту №3 (до мажор, тв.32) − не випадково став символічним епіграфом вечора, адже він консонує із задумами усіх трьох фортепіанних концертів. Серед багатства образів і настроїв цих творів, приналежних до епохи Романтизму, виділяються два. Перший втілює стан важких роздумів, тривоги, патетики, інший − це полярний полюс Краси і Любові, який переважає й уособлює позитивне світосприйняття композитора.
Неспішний вступ першої частини Концерту №1 відразу вводить слухачів в задумливий стан. Інтонація запитання у духових інструментів повисає в повітрі (нагадуючи симфонічні поеми Ф.Ліста) і надалі неодноразово повертається, змінюючись митями просвітлення, збудження і неспокою через лавину пасажів у партії фортепіано. Це все уособлює пошук відповідей на хвилюючі питання і, врешті, завершується віднайденням душевного миру. У другій частині Концерту активно розвивається сфера «роздумів і запитань». Це певна зупинка і переосмислення подій, хоча в ній присутня і драматика, і надмір почуттів. У третій частині поєдналась танцювальність і пісенність стихійного народного духу та глибока лірика першої частини Концерту. В цілому, у музиці цього натхненного твору відчувається сильний вплив стилю М.Глінки та П.Чайковського. А у виконавській манері Євгена Левкулича органічно поєднались блискуча віртуозність та ніжна м’якість звучання фортепіано.
Концерт №2 (для лівої руки, у транскрипції А.Сольдано для двох рук) розпочинається наступальним оркестровим вступом, який лунає наче грім серед ясного неба, наче грізний імператив. Відтак, його грозовий настрій поступово розхмарюється і відтіняється лірико-меланхолійною мелодією у партії фортепіано, яка повноводно «розливається» і в оркестрі. Але, як і в першому Концерті, тут переважає сфера умиротворених і чуттєвих образів, іноді нагадуючи мелодику «Вальсу квітів» із балету «Лускунчик» П.Чайковського і пейзажне звуконаслідування. Соліст Альфонсо Сольдано у своєму виконанні вразив темпераментністю вислову, артистичністю і віртуозністю гри.
Початок Концерту №3 (як і №1) через таємничий мотив-запитання в оркестрі нагадує вступ до симфонічної поеми Ф.Ліста «Прелюди». Загалом, музична мова, образність і технічна сторона цього концерту більш складна, ніж у попередніх, з чим чудово впорався соліст Павло Гінтов. У творі на новому витку утверджується основний меседж фортепіанних концертів Сергія Борткевича − “Крізь терни до зірок!” − який наприкінці Третього концерту увінчується могутнім передзвоном і одою Радості й Красі життя!
Головне фото: за роялем – Павло Гінтов
Автор фото – Володимир Осипенко
Юлія ШКРОМИДА