14 травня. Зала Київського театру опери і балету для дітей та юнацтва. #WeAre25#. Аншлаг. Початок концерту затримується в очікуванні запрошених гостей, тому є час згадати цікавинки з історії колективу, ювілей якого сьогодні відзначається.
Творчий шлях хору «Хрещатик» розпочався 9 квітня 1994 року, коли під керівництвом Лариси Бухонської відбувся його дебют на фестивалі «Музичні прем’єри сезону». За 25 років існування колектив пройшов неймовірний шлях: від аматорського до одного з провідних академічних хорів сучасної України, від співу в підвалі дитячого клубу «Гарт» до виступів на престижних сценах Києва та Європи.
Головними рисами «Хрещатика» завжди вважались безмежність технічних можливостей, широкий жанровий та стильовий діапазон. Кожен рік хор звучить на «Kyiv Music Fest», «Музичних прем’єрах сезону», «Пасхальній асамблеї», у філармонічних концертах та програмах з найкращими оркестрами й солістами України. За час існування хор виконав більше 4000 творів, понад чверть з яких – прем’єри…
…Світло гасне, диригент виходить на сцену. Звідкись, як завжди, звучить нав’язливий рінгтон Nokia… І тут – перші глядацькі smiles: рінгтон іронічно награє піаніст – «Шановні слухачі, вимкніть телефони, починаємо!»
Перше відділення – «Choіr Smilеs або класика жартома» – одразу занурило слухачів у драйвову звукову атмосферу. На сцені розгортався калейдоскоп сюжетних перипетій кохання та пригод двох мімів у супроводі жвавої буфонади хору. Вокал а-капела та сценічна дія в жанрі театралізованої хорової мініатюри – сміливе рішення для академічного хору, адже на ювілеях традиційних колективів такого не почуєш.
Академічний хоровий спів у звичному розумінні – вельми статичне явище, яке на сьогодні достатньо вичерпало свої можливості. Виняткових інтерпретацій або активних дій від виконавців на сцені вже ніхто не чекає. Одним з перших, хто відчув кризу хорового мистецтва, був Борис Певзнер, який в Росії ще у 2000-х починав зі створення авторських програм концертів, а далі, у пошуку нових форм звучання, дійшов до театралізованих виступів ансамблю солістів (на сьогоднішній день колектив відомий як «Хоровий театр Бориса Певзнера»). В Україні рух у новому напрямку розпочав хор «Хрещатик» ще під орудою Лариси Бухонської. Як художній керівник, вона інтенсивно впроваджувала концепцію тембрової драматургії, завдяки чому колектив почав помітно відрізнятися з-поміж інших. В останні десять років, коли «Хрещатик» очолили Павло Струць та гендиректор Андрій Воїнов, хор увійшов у фазу активного експерименту. Намагаючись впровадити нові форми виконання класичної музики, не епатуючи «академічно» налаштовану публіку, керманичі хору звернулись за допомогою до сучасних композиторів, а також залучили до співпраці режисерів-постановників і навіть хореографів.
Неповторну музичну атмосферу святкового концертного простору #WeAre25# створили хормейстер Наталія Бегма та композитори Євген Петриченко, Андрій Бондаренко, Олена Орлова, Вероніка Тормахова. Їхні авторські аранжування, які можна назвати кавер-версіями, змінюють усталену уяву щодо традиційного звучання всесвітньо відомих хітів, серед яких «Політ джмеля», «Турецьке рондо», «В печері Гірського короля», фрагменти з опер «Весілля Фігаро», «Севільський цирульник» тощо. Думаю, запропоновані аранжування сподобались не лише широкому загалу прихильників музики, але й вибагливим професіоналам. Відомі теми не просто утворювали попурі: вони часто перетиналися в контрапункті, плавно модулювали з однієї композиції до іншої у різних хорових пластах. В оригінальних тандемах прозвучали «Болеро» Равеля та грузинська «Суліко», «Циганська пісня» з опери «Кармен» і відома композиція рок-групи «Nirvana», «Алілуя» Генделя і «Марш переможців» з фільму «Зоряні війни». Знайомі теми змінювали свою жанрову природу, іронічно коментуючи сценічні ситуації.
Приємно вразив високий професійний рівень виконавців, адже дозволити собі виконувати настільки багатоплановий репертуар може не кожен хоровий колектив. Партитура «Choіr Smilеs», в основі якої близько тридцяти різних музичних тем, звучала майже годину й виконувалася на памʼять! Хористи фактично не мали можливості цепного дихання – партії виписані гранично диференційовано, кожен виконавець мав індивідуальну відповідальність і величезне навантаження на голосовий апарат. При тому, рух на сцені ніхто не відміняв!!!
Чорний dress code та бутафорський мінімум на сцені дозволили створити ефектність дії за рахунок тембрової драматургії голосів, міміки, виразних пластичних жестів. Безперечно, за цим стоїть напружена і ретельна репетиційна робота, в результаті якої все настільки відпрацьоване, що на виступі входить в «плоть і кров» артистів. У якісь моменти важко було зрозуміти, чи всі учасники дії – хористи? Адже вони виконували ролі мімів, танцювали румбу, співали біт бокс, читали реп… Сценічні ситуації доповнювались світлом, а маніпуляції з окремими яскравими елементами перетворювали те, що відбувалося, на комічну театральну гру. «Smilеs» крізь звуки був сприйнятий як музичний феєрверк ))).
Другий відділ «Choir Theater – найкраще» – емоційне вокальне шоу із блоків добірних хорових мініатюр: всесвітніх хітів-саундтреків «Stars a capella Battles», мотивів афро-американських спірічуелсів «Oh, Happy Day – Spirituals in Concert» та за мотивами українських народних пісень – «Намисто красних пісень».
Кожен із музичних блоків вразив чимось яскраво-індивідуальним. Battles (батли) саундтреків та хітів – глянцевим блиском тембрів і колоритністю гармонічних барв (у режисерській інтерпретації принцип імітаційного проведення тем у хоровій фактурі віддзеркалювався через аналогічний принцип імітаційного повторення рухів акторами). Дуже емоційно прозвучали спіричуелси (негритянські духовні гімни). Кожен з виконавців у необхідний час ставав солістом, створюючи яскравий образ, використовуючи всі можливі засоби голосу і жестів: притопування, хлопки надавали сценічній дії елемент імпровізаційності. Артистизм виконавців настільки захопив глядачів, що рано чи пізно на концерті посміхався кожен із присутніх.
Завершувало програму «Намисто українських пісень» (куди ж без них? пісня – душа народу…). Оригінальне аранжування народних пісень посилило гармонічну колоритність та загострило емоційність змісту. Не обійшлося і без жанрових трансформацій: від окремих включень джазу до акцентуації танцювального начала, від імітації хорового звучання народних пісень в академічній традиції до біт боксу.
Взагалі, на концерті панувала дивна емоційна атмосфера щастя й спорідненості. Вже у фіналі першого відділення прозвучало багато привітань від музичних діячів: композиторки Лесі Дичко, керівника хорової капели «Думка» Євгена Савчука, музикознавиці Лесі Олійник, засновниці колективу Лариси Бухонської – з найтеплішими словами та побажаннями. Емоцій море, враження яскраві, хіти застрягли в голові надовго. Тож майте на увазі: краще сто раз побачити та сто раз почути, ніж один раз прочитати. І нехай все буде Smilе!
Фото Андрій Воїнов
Світлана ПОСТОВОЙТОВА