Цьогоріч Міжнародний фестиваль сучасної музики «Контрасти» у Львові відбувається в екстремальних умовах. Пандемія коронавірусу, яка розділила життя кожного з нас на дві частини: «до» і «після», не оминула і цю культову акцію модерного мистецтва. Лунали скептичні голоси, що в цих умовах навряд чи вдасться провести масштабний фестиваль, як він сформувався впродовж чверті століття. Тим не менше contra spem spero – XXVI-і «Контрасти» урочисто розпочались.
Концерт-відкриття включав твори, які львівським слухачам були практично незнайомі, або принаймні знайомі в іншій версії. Після «Урочистих фанфар» Вінсента Козловського, написаних спеціально для фестивалю «Контрасти» минулого року, прозвучала Партита № 7 Мирослава Скорика. Вона написана в США на замовлення родини Кузишиних, приятелів композитора в 1999 р., і дотепно передає джазово-розкутий, ледь іронічний погляд геніального Маестро на американську музичну традицію. Сьома партита дуже добре знайома нашим меломанам як твір для камерного оркестру, у вчорашньому ж вечорі була виконана первинна версія для квінтету духових, – і виконана дуже коректно. Квінтет у складі Михайла Сосновського – флейта, Уляни Макєєвої – гобой, Дарії Кузьменко – кларнет, Андрія Ткачука – фагот, Назара Базіва – валторна, виконав цей твір.
Дуже цікавий, витончений рефлексивний митець Валентин Бібік чомусь до сьогодні залишається в тіні і надто рідко з’являється на українських концертних естрадах. Його «Сумна кантата» на вірші Тараса Шевченка для сопрано, фортепіано, арфи і перкусії, написана ще 40 років тому, у 1980 р., і сьогодні сприймається дуже свіжо і модерно. Ще в час абсолютного диктату соцреалізму і прямолінійно-«революційного» сприйняття поезії Шевченка Бібік зумів відчитати її у естетичних категоріях нової доби: з медитативною заглибленістю у ліричні послання тексту, незвичною тембральною колористикою і трактуванням барви сопрано у приглушених тонах. Солістка Ірина Стефанко та інструментальний ансамбль і прекрасно передали вишукані нюанси образу кантати.
Великою несподіванкою та навіть потрясінням стало виконання камерним складом Академічного симфонічного оркестру Львівської національної філармонії під орудою Сергія Хоровця «Камерної симфонії» Всеволода Задерацького. Написаний вже зрілим митцем в 1940 р., після того, як він перейшов сім кіл революційного і сталінського пекла, тричастинний цикл вражає багатозначністю образно-символічних алегорій, майстерністю композиторської техніки, бездоганною логікою розвитку форми. Графічність тембральної палітри – мідні духові і фортепіано – на мою думку, містила в собі певний прихований символ: фортепіано, як «інтелігентний» головний герой, що протистоїть «міді» з її алюзією на військові оркестри. Смисловим центром циклу сприймається друга частина: її тема немовби передбачає трагізм пасакалії – іспанського урочистого церемоніального походу, що в європейській музиці став символом страждання і смерті. Проте композитор вміщує її у вельми насичений інтонаційний контекст, в якому виринають то величні хоральні акорди, то щемлива лірика, близька до романтичного солоспіву, то сувора медитативна речитація. В деяких моментах, особливо у фінальній частині, В. Задерацький виразно передбачає гротескові постмодерні епізоди, які сучасний слухач звик пов’язувати зі стилем А. Шнітке.
Дуже сподіваюсь, що талановиті й оригінальні твори, які організатори Володимир Сивохіп та Богдан Сегін обрали для відкриття цього вкрай незвичного – хоч і XXVI-го! –фестивалю будуть частіше звучати в нашому музичному просторі, а в концертах «Контрастів» матимемо змогу відкривати шедеври української і світової музики минулого і сучасності.
Фото – Анастасія Іванова
Любов КИЯНОВСЬКА