В рамках Міжнародного фестивалю сучасної музики «Контрасти» 14 жовтня у Львові відбувся авторський концерт Володимира Зубицького. Ім`я талановитого композитора, який на даний час живе в Італії, міцно увійшло в українську музичну історію сьогодення. А бурхливі оплески свідчили про те, що твори митця щоразу знаходять шлях до сердець відданої публіки.
Ще в 1985 році написання Камерної симфонії №3 пам`яті Б. Лятошинського ознаменувало індивідуальну зрілість, тяжіння до складних, драматичних образів та оригінальних композиційних пошуків. Власне Симфонією і відкрився вечір. Оркестр «Віртуози Львова» на чолі з Сергієм Бурком зуміли втілили цілісну концепцію масштабного тричастинного циклу.
Програма концерту була побудована таким чином, що дозволила і недостатньо знайомому з творчістю Зубицького слухачеві ознайомитися з кількома її гранями. Про вічне – з пошаною, про особисте – відверто. Сокровенні обриси душі Митця в Камерній симфонії №3 змінились гумористичною панорамою улюбленого Россіні. Запальним характером, хвацьким і виразним виконанням вразив автор, адже звучав Концерт для акордеона та струнного оркестру «Rossiniana». Надзвичайно відомі теми італійця майстерно переплітались, дотепно чергувались і губились у вихорі неймовірної енергії та яскравої особистості виконавця-композитора.
В другому відділі концерту слухачі торкнулись іще однієї іпостасі В. Зубицького. Бонусом, не зазначеним в програмі, виявились дві п`єси для баяну з «Болгарського зошита». Світлим тихим острівцем серед такого різномаїття жанрів прозвучав «Ліричний вальс» ор.1. Як багато це значило: спогади дитинства, вальс в парку, який, за словами композитора, танцювали дружини загиблих після Другої Світової війни офіцерів з їхніми живими друзями-інвалідами. Як сильно і голосно це твердило: талант – це дар зверху, який проростає з першого плідного зерна, який захоплює простір довкола і який його визначає. В наш час дуже важливо пам`ятати, що попри звичні радощі, буденність, є трагічне – і воно нас стосується.
Музика Концерту №2 для скрипки та оркестру «Бувай, друже!» (Chao, Muchacho!) – абсолютно чудове завершення концерту. Злива аплодисментів гриміла уже під час виконання останніх тактів. Ефектна і віртуозна солістка Богдана Півненко і Зубицький-диригент (обоє в стильних капелюхах) переконали – ще не час для прощань, а свято Музики, свято Життя не закінчується…
Дзвенислава САФ’ЯН