Українське турне польської капели

В той час як Україна цілеспрямовано і неухильно рухається в Європу, Європа сама приїжджає в Україну, відчиняє навстіж двері у Костелі св. Олександра і запрошує усіх на культурний діалог: «Ось, послухайте». А почути можна було Хор Cappella Corale Varsaviana під керівництвом диригента Романа Реваковича у вечір 29 червня.

Після гастролей капели у Бресті та Мінську, Київ став третьою точкою на карті закордонного турне колективу і початком концертної подорожі Україною, адже наступними пунктами призначення артистів стали Житомир, Хмельницький і Львів. Така увага до України є приємним бонусом для наших слухачів, але, очевидно, невипадкова, оскільки диригент колективу Роман Ревакович − українець за походженням, і, вирісши в Польщі в українській сім’ї, сумістив у собі знання двох мов, двох історій, двох культур. А наприкінці виступу капели у Києві пан Ревакович оголосив основну місію своєї теперішньої творчої  діяльності − «будувати польсько-українські музичні мости», сподіваючись, що вони переростуть усі інші мости − соціальні, політичні, економічні…

І справді, у світі неоднозначних, часто натягнутих міжнародних відносин, напрочуд актуальним видаються не тільки дипломатичні, а й культурні «переговори», в даному випадку − культурне знайомство з країною-сусідом. Позаяк у програмі концерту імена композиторів − талановитих і непересічних постатей європейської музики − невідомі або маловідомі українському слухачеві, як і їхня творчість. Саме в такому музичному знайомстві полягає незмінна і незамінна цінність цього проекту. Організатором турне став фонд Pro Musica Viva, не без допомоги коштів  Міністра Культури і Національної Спадщини Республіки Польща, а також за сприяння Польського Інституту у Києві.

Помітно, що Роман Ревакович не лише коректор концертної програми і гастрольного напрямку колективу. Його гіпнотичний шарм та дещо стихійний (!) темперамент не вщухає і на сцені. Спостерігаючи за його імпульсивною манерою диригування, наочно можна побачити, що регент − це музикант, а хор − його інструмент, який так чуйно реагує на найменший порух свого чародія.

Програма концерту нагадала екскурс до музики польських костелів різних століть − починаючи з XVI-XVII і аж до сучасності, а також представила розмаїту жанрово-стильову палітру музики a cappella. Тут знаходимо і твори періоду розквіту Речі Посполитої. В цей час творив Вацлав з Шамотул при дворі у Кракові і Вільно, в результаті чого виникли його латинські мотети. Один із них − In Te Domine speravi («На Тебе, Господи, уповаю») − і виконала Cappella Corale Varsaviana. Просвітлений, енергійний тонус мотету задав пружний перебіг голосів та імітаційні перегуки в багатоголоссі.

Пізніше, в період Реформації, з’явились псалми Вацлава з Шамотул, з яких прозвучало два на концерті: «Христе,  дню нашої ясності» імовірного авторства відомого поета Миколая Рея та «Вже смеркає» на слова Анджея Тшецєського. Перший псалом сповнений пісенної мелодійності, хоча й не меншої поліфонічної «холоднуватості», а другий − насичує ще глибшою зосередженістю, рефлексією.

Мелодії на псалтир польський (у перекладі поета Яна Кохановського) ще одного митця XVI століття Миколая Ґомулки − це яскраві зразки польської ренесансної музики і поезії. Чотири частини нескладних «мелодій» куплетної форми, виконані хоровою капелою, презентують різні настрої молитви: просвітлена «Богові я довіряю», радісна «Плескаймо руками», скорботна «Плач праведний» і похідна «Несіть похвалу, могутні».

Яскравим репрезентантом польської музики бароко став Ґжеґож Ґорчицький (XVII ст.). В його Великодній месі тонко сплелися  постренесансна поліфонія, і, характерні бароко чергування соло і тріо з хором. Перший блок програми увінчав Sanctus (Свят) Бартоша Ковальського, представника молодшої генерації композиторів ХХ століття. З цього моменту звучали твори композиторів різних поколінь саме цього часу. Твір розпочався з колючого унісону «Sanctus!» і надалі стрімко розгортався за інерцією − повз акустичні ефекти ехо, через ніжність «Gloria», ласкаве прохання «Benedictus» та зачудовані вигуки «Osanna!» − аж до початкової ствердної точки «Sanctus».

«Літургія подячна» Юліуша Луцюка, композитора другої половини ХХ століття, оригінально поєднує григоріанську монодію та сучасну гармонію, що можна було почути в частинах «Вірую», «Свят, свят», «Агнцю Божий», насичених ефемерними, неземними співзвуччями, які переливались немов грані багатокутника. У «Lacrimosa» («Плачевний цей день») Бартоша Ковальського із сонорного вступу зароджується наступальна тема Дня Гніву, яка, з настирливим повторенням одного мотиву на тривожному пульсі та з поступовим «розростанням» голосів, нагадує динамічну музику до кінофільму.

«Псалом 150. Алилуя. Хваліте Господа» Юзефа Свідера відтінив «сусідні» композиції прославним характером. Ще одним подарунком стало виконання двох композицій знаного митця першої половини ХХ століття Фелікса Нововєйського − це обробка скорботної «Stabat Mater» та світлосяйний «Christe Rex» («Христос Цар»).

«Totus Tuus» («Увесь Твій») відомого композитора Генрика Миколая Ґурецького, присвячений Папі Івану Павлу ІІ, який ввіряє себе Небесній Матері. Розпочинаючись гучним закликом «Марія!», мотет завершується однойменним приглушеним покликом…

Цікаво, що обрамили концерт капели дві прем’єри. Це «Canticum Solemnis» («Урочиста пісня») білоруського митця Дзмітри Либіна та «Sanctus» («Свят») українського автора, нашого сучасника Богдана Сегіна, який багато в чому теж нагадує динамічну музику до кінофільму. А на останок, артисти Cappella Corale Varsaviana потішили особливо солодким для вух твором: «Благослови, душе моя, Господа» Кирила Стеценка.

Беручи приклад з наших талановитих сусідів, можемо упевнитися: маємо не лише лагодити численні видимі мости, вести всякого роду дипломатичні переговори, розвивати дискусії, але й також − не забувати зводити ті мости, які не потребують жодного перекладу.

Фото – Andrzej Świetlik

Юлія ШКРОМИДА

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *