Ukrainian Live Tour в Києві: перевідкриття української класики

«Золотий вересень» 1939 року приніс в Галичину зі сходу нові правила життя, нове розуміння світу, нову естетику, забравши при цьому все людяне, культурне, цивілізоване. З-поміж усього, одним з експропрійованих символів колишнього життя стала музика, її залюбки поглинуло лоно соцреалізму. У жовтні 2019 року, колись нуртуючу життям музику галицьких композиторів, намагались оживити на сході, перед столичною публікою.

15 жовтня мандрівний проект львівських культуртрегерів Тараса Демка та Івана Остаповича «Ukrainian Live Tour: Повернення української класики» нарешті дійшов до Києва. В малій залі Національної музичної академії України імені П. Чайковського прозвучали незнані раніше твори широко відомих і водночас мало виконуваних класиків української музики з Галичини.

Назва «повернення української класики» невипадкова. Більшість музики зі Західної України досі залишається невідомою, ба більше – екзотичною. Твори Людкевича, Барвінського, Нижанківського й досі не мають вагомої присутності в концертних програмах українських колективів. Більшість з творів залишаються скніти в архівах, а колись славні композитори змушені перебувати у статусі провінційних, галицьких, але не українських.

Причин такого забуття безліч, можна перераховувати їх у всіх трагічних півтонах, та корінною проблемою є радянський дискурс в ранжуванні музичних жанрів. Досі існує неписане розділення музики на серйозну (симфонічну, хорову) і менш серйозну – камерну. За таким поділом ховаються приписи тоталітарної іделогії, де камерна музика, як поле для рефлексій, експериментів з музичною мовою, сприймався як вишкір буржуазності, а тому така музика була мало придатна для виховання зразкового гвинтика системи з червоним вогником у серці. Присутність неколективного «я» табу в тоталітраній музиці. На жаль, у видозміненому варіанті, негласно ці постанови живі і досі, досить поглянути на програми останніх київських фестивалів.

На щастя, музику живого процесу, а не партійних постаментів ми почули в творах композиторів І. Воробкевича, С. Людкевича, В. Безкоровайного, Н. Нижанківського, З. Лиська, С. Людкевича, Б. Кудрика, Л. Мазепи, Б. Кудрика, В. Барвінського, Р. Сімовича, А. Кос-Анатольського у виконанні Миколи Гав’юка (скрипка), Богдани Неділько (віолончель), Дмитра Микитина (фортепіано). Радісно, що вони знову звучать –  хоч як музейні експонати, що дістали з далекого сховку.

В концерті звучала музика для фортепіанного тріо, соло фортепіано чи дуету скрипки з фортепіано. Інтимність лірики підкреслив один з організаторів проєкту, а також ведучий концерту Тарас Демко, закликаючи слухачів змоделювати в уяві ситуацію концерту в салоні, де кожен присутній слухає музику, бо може собі це дозволити – впиватись звуками, забути про негаразди зовнішнього світу, який тхне людським та кінським потом. Музиканти Микола Гав’юка (скрипка), Богдана Неділько (віолончель), Дмитро Микитин (фортепіано) належним чином виконали настанови, наповнивши залу витонченим квітковими парфумами, з нотками лаванди й кумарину. Тричастинна структура концерту, поділена на блоки творів, також нагадувала структуру аромату.  «Початкова нота», «нота серця» і «фінальна нота», з кожним наступним етапом набував обрисів і відчутності пласт невідомої раніше музики. Твори рухались в калейдоскопі емоцій та почуттів, різних жанрів та стилів. Великими кроками в невагомості було зручно плавно поринати в товщу музики, у її вир подій та почуттів, у світ, безповоротно втрачений.

Поділ концерту на блоки композицій авторів, мав і суто практичну вигоду. Не зупиняючись на кожному з творів/авторові окремо, слухач позбавлявся можливості прискіпливо й оціночно судити про композитора і твір окремо, натомість утворювалось враження панорамності цілого, багатогранності музичних процесів. І справді, серед творів навряд чи були з потенціалом твору-флагману цілої епохи чи композиторської школи, у них не було візіонерських прозрінь і вирішень філософських дилем. Музика галицьких композиторів показала єдність школи, орієнтовану на тренди західноєвропейської музики кінця ХIX-го – першої третини XX століття, де головним був пошук нового звучання, або шляхом винайдення ексклюзивного, або ж змішуванням вже відомого. Втім, така салонна подача матеріалу ледь не зіграла злий жарт з музикантами. Мала зала НМАУ – не найкращий концертний майданчик для представлення камерної музики, а надто з інтимним флером салонності, де мікроградації темпів та динаміки – основні складові такого типу музики. Саме цього часом не вистачало для повного довершенного плетива емоцій та настроїв.

Київський концерт проекту «Ukrainian Live Tour: Повернення української класики» – свою місію презентації художнього потенціалу музики західноукраїнських композиторів виконав. Залишається сподіватись, що з цим проєктом кардинально зміниться репертуарна ситуація місцевих колективів, концертні програми будуть оновлюватись, і «галицькі» композитори мігрують до категорії «українських», стануть осмисленими як музикологами, так і освіченою публікою.

Фото – facebook.com/ukrainianlives

Стас НЕВМЕРЖИЦЬКИЙ

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *