11 жовтня Академічний симфонічний оркестр Львівської національної філармонії разом з диригентом Теодором Кухаром представив неординарну та дискусійну, але однозначно мистецько вартісну програму «Лятошинський об’єднує» з творів українських композиторів ХХ-ХXI століть.
Євген Петриченко (*1976)
«Toy Concert» для симфонічного оркестру, 2019
Біля вхідних дверей Львівської національної філармонії підозріло багато дітей, – подумала авторка цього ревю, коли завернула за кут. Мабуть, діти – це зовсім не погано, тим більше на квитках вказаний оптимальний віковий ліміт, та й хіба в холодний жовтневий вечір на концерт симфонічної музики прийдуть малесенькі – тобто діти до семи років? Власне, на задньому ряду партеру сиділа мама з двома такими дітьми та у вечірньому світлі ошатної зали робила селфі на фоні вишукано оздоблених дверей. Один з хлопчиків плакав.
Аж ось, розпочався концерт – яскраве видиво звуків, сліпучі барви оркестру, тріскачки, калатала та інший “дитячий” арсенал інструментів задіявся в рух. Десь у залі і в унісон зі сценою (як за свистком) задзвонив модний рингтон, і, як уже звично, на дзвінок (під час концерту!) відповіли, поки малий хлопчина далі плакав. Зовсім не голосно, о ні.
Невичерпна уява композитора, що запросив увесь зал до світу дитинства та почепив на втомлені п’ятничні обличчя несподівано щирі посмішки, вимальовувала по-доброму хитрі візерунки з відгомоном відомих мелодій. Після старовинної катеринки прошуміло “гарріпоттерівське” зачарування та передало естафету всіляким дзвіночкам, дзвінкам та брязкальцям, що стали витанцьовувати свої вигадливі ритми. Хлопчик тим часом повзав між рядами.
Оркестранти стукали ногами по сцені, смичком по пюпітру і все це під акомпанемент дитячого плачу. Така “наруга” не була йому під силу. Але хіба так задумував автор? Врешті музиканти спустилися в зал – тоді різним, запрошеним на подію школярам дали постукати на знаних з дитинства інструментах.
«Іграшковий концерт» не залишив нікого байдужим. Справді, ця світова прем’єра була не іграшковим перформенсом, а суттєвим вкладом в нову українську музику. Твір відкривав у слухацьких серцях ті приховані таємні оазиси, що як ниточки пов’язують їх з планетами давнього та забутого світу дитинства. Водночас «Toy concert» був добрим, щирим, фантазійним та дозволяв кожному у залі залишатись чи ставати таким, яким він є. Без жодного докору чи дратування. Коли автор спускався зі сцени під натхненні, схвильовані оплески, хлопчик (символічно?) дитинно біг поперед нього.
Богдан Кривопуст (*1975)
«Антифони» для симфонічного оркестру (2015/2019)
Антифони київського композитора написані у 2015 році, виконані у цьому концерті під редакцією 2019 року. Як повідомляє автор, “твір побудований подібно до православного молебню. Використовується як цитатний матеріал, так і матеріал подібний до грецького, візантійського та грузинського наспіву”. У творчості Богдана Кривопуста опус виявляється утвердженням та синтезом ідеї, яка постала іще у «Псалмодії для оркестру та фортепіано» (2001), Молебню для труби та струнних (2008). Тож, як зауважила ведуча, «Антифони» є шляхом до написання великої “літургічної симфонії” чи “інструментальної літургії”?
Тут ідея діалогічності проявлена через протиставлення минулого і сучасного, традиції та її переосмислення. Втілення майстерності оркестрового письма та величної ідеї, втім, залишилося дещо неосягнутим – можливо, через особливість місця виконання, можливо, через інтерпретацію. Соло різних духових інструментів через порушений динамічний баланс не завжди отримувало гідну відповідь решти оркестру. Проте, твір прозвучав як продовження лінії релігійних міркувань композиторів на 25-их «Контрастах». І масштаб створеної думки вражав.
Богдан Сегін (*1976)
«Fantasia Galiciana» для 7-ми акордеонів та симфонічного оркестру (2017)
Останній у першому відділі твір львівського композитора побудований на мелодиці та жанровості пісні-шлягера «Ти з любові собі не жартуй». Це популярний фокстрот, який написаний близько 100 років тому в міжвоєнному Львові молодим львівським композитором Богданом Весоловським. У творі використано два оркестрові склади (невеликий оркестр з 7 акордеонів і неповний склад симфонічного оркестру без групи дерев’яних духових), між якими вибудовується діалог. Концертний зал Людкевича радо приймав Львівський ансамбль акордеоністів у складі Богдана Кожушка, Юрія Шуманського, Самуїла Голуба, Ярослава Олексіва, Івана Сумарука, Павла Гільченка та Романа Пунейка.
У формі такого багатогранного діалогу композитор передає інтуїтивне відчуття Львова 20-х – 30-х років минулого століття та бачення Львова дня сьогоднішнього. Перпендикуляри діалогів доходять і до Богдана Весоловського, і до міста Лева загалом. Зацікавлені відгуки молодих композиторів-учасників композиторських курсів з-за кордону свідчили: атмосферу бесіди чи танцю міста передати вдалось. І, безсумнівно, особлива якість міксу тембрів акордеона та оркестрової палітри зачарувала найвибагливішого слухача.
Варто зазначити, що, як і наприкінці попереднього твору, так і у «Fantasia Galiciana» відчувалась недомовленість, непевність у завершенні вислову з боку диригентського концепту. Однак, якщо заглянути у другий відділ, на думку спадало: “чи не тому, що ми усі іще чекаємо слова Того, хто об’єднує?” Відповідь надійшла незабаром.
Борис Лятошинський (1894-1968)
Симфонія №2 (1935-1936/1940)
Некоротко, але “сильно і страшно пише ця людина” – так, перефразовуючи Максима Горького, що цими словами характеризував Василя Стефаника, можна і потрібно (повсюди і завжди) віддавати непомильно вічну шану Генію українського симфонізму та музики ХХ століття Борису Лятошинському. Друга симфонія, що, як і її наступниця Третя, наштовхнулася на цинічну машину совкових репресій, заслуговує спеціальної уваги – для подальшого відродження у сучасників. Тому дуже знаково, що твір (і концерт загалом) диригував знаний американсько-український диригент Теодор Кухар, який у 1990-х роках познайомив увесь світ із музикою Лятошинського, здійснивши разом із Національним симфонічним оркестром України першокласні записи для лейблу NAXOS усіх п’яти симфоній композитора. За його словами, Друга симфонія змальовує «складну, ексцентричну реальність» та є «турбулентним, нервовим, сповненим болю, спалахів протесту» твором, який водночас дуже яскраво показує «любов композитора до життя і його ідеал артистичної й етичної відповідальності перед своїм народом».
Враження від симфонії настільки небаченого рівня затьмарювали всі негаразди, що супроводжували її сценічну долю. Настільки ж пам’ятним та особливим є виконання її в широченному географічному колі композиторського товариства «Контрастів» та диригентсько-виконавського непересічного бачення. Титанічність тематичного бачення, правдивість розмаху його розгортання І частини, найтонша сокровенність поряд з тембровою скарбницею ІІ-ої та смертоносна викривальність жахливої реальності у Фіналі – все це дано поєднати тільки Майстру. І об’єднати під цим знаменом всю українську музику після себе.
Тож, навіть якщо під час виконання твору, в най-най-найтихішому його місці у вас випадково голосно задзеленчить мобільний телефон – вам не треба буде соромитись та поспіхом вимикати звук, а тільки взяти на додаток іще яку-небудь шумовинку та підіграти на «Toy concert».
Якщо віра виявиться і всеохопною, і суперечливою – вам не потрібно буде триматись осторонь від дискусії, а стати в один ряд котроїсь групи у «Антифонах».
Якщо зв’язок минувшини та подих старого міста покличе вас своїми таємничими вібраціями – вам не можна буде йому опиратися, а тільки піддатись: слухаючи «Fantasia Galiciana».
Всі тут ми об’єднуємося – і як виконавці з брязкальцями у залі, і як «контрастні» елементи, що складають багатюще ціле, і як спадкоємці Бориса Лятошинського. За це і дяка.
Фото – Сергій Горобець
Дзвенислава САФ’ЯН