Опера на LvivMozArt. За покликом Моцартівської флейти

Історія взаємин Львова та «Чарівної флейти» достатньо тривала. Прем’єра відбулася в 1792 році, через рік після першовиконання у Відні. 225 років тому львів’яни познайомилися з найдосконалішою з німецьких опер, на думку Ріхарда Вагнера, і потім періодично поверталися до неї. Після резонансної прем’єри в 2013 р. – ця єдина німецькомовна опера в репертуарі Львівського національного академічного театру опери та балету імені Соломії Крушельницької досі користується популярністю.

Фестиваль  LvivMozArt був би неповним без постановки однієї з найпопулярніших у світі опер Вольфганга Амадея Моцарта. 23 серпня організатори запросили слухачів до зали Львівської опери на «Чарівну флейту». Оперу на лібрето масона Емануеля Шиканедера (і першого виконавця ролі Папагено) виконали оркестр солісти, хор та оркестр Львівського національного академічного театру опери та балету імені Соломії Крушельницької. Партію Цариці Ночі виконала гостя з Києва – Ольга Дядів, якій випала честь дебютувати у цій ролі під куполом Оперного театру ім. Дж. Верді в італійському місті Трієст.

Ольга Дядів

Після знаку Мирона Юсиповича прозвучали акорди увертюри – ці виважені, сповнені внутрішньої доблесті співзвуччя в одній музичній фразі передають всю основну суть твору. Після вступної фрази починається стрімка фуґа, що дає слухачам зрозуміти: їх чекає комічна опера. Оркестр у оперних постановках, зазвичай, «дістає на горіхи». Цього разу все було інакше. Хоч на початку, коли перші такти теми фуги і витончені форшлаги прозвучали змазано, склалося враження, що і цього разу не все пройде гладко. Не без огріхів проминули обидві дії, але в загальному гра оркестру була задовільною.

Твір розпочинається із експозиції образу головного героя – принца Таміно. Згідно з ідеями зороастризму людина може і повинна боротися за справедливість, а не покірно чекати поки Всесвіт сам примирить добро і зло. Саме Таміно є тим героєм, в особі якого реалізовується ця ідея. Тільки так можна осягнути таємницю вічного світла, доторкнутися до абсолюту добра. Шлях до світла Сонця правди Таміно розпочинає при сяйві зір у царстві Цариці ночі. Опера розкривається схвильованими репліками Таміно, який намагається врятуватися від страшного змія. У низці комічних ансамблевих номерів та діалогів відбувається експозиція образів трьох Дам (фей Цариці Ночі) та птахолова Папагено. «Чарівна флейта» – енциклопедія-посібник ансамблів. Легкий для сприйняття, прозорий і музично-досконалий ансамбль трьох Дам вповні розкриває кокетливий образ вірних фей Цариці Ночі. Однак у цій виставі дами скидалися на цілком земних ображених … домогосподарок. Забракло легкості і невимушеності співу, що допомогло б переконати слухачів, що перед нами не лише Дами, а й феї.

Як цілком романтичний герой, лицар що готовий іти на порятунок принцеси з портрету постає  Таміно. Василь Садовський, знайомий львівській публіці як виконавець головних ролей здебільшого у операх романтиків та веристів, звучав переконливо.  Проте, значно яскравіше та правдоподібніше у своїй ролі постав перед публікою Папагено (Петро Радейко). Практично всі музичні номери цього героя мають куплетну форму і вирішені у кращих традиціях австрійської побутової пісеньки. Вдаючись до такого прийому, Моцарт підкреслює поверхневість життєвих ідеалів Папагено і підсилює образ його антипода Таміно. Проте, саме партії Папагено запам’ятовуються чи не найлегше. Приємний баритон, чистота виконання, впевнена і невимушена гра  Петра Радейка завоювали симпатії глядачів з моменту його появи на сцені. Саме цей герой почув найгучніші «браво» після закінчення вистави. Можливо, вирішення ролі Папагени було чисто режисерською ідеєю, та Папагена в особі Вероніки Коломіщевої була зіграна дещо перебільшено. Та мушу визнати, таке перебільшення вдало увиразнило контраст між Папагеною потворною бабусею і граційною Папагіною-юнкою.

Події опери розвиваються стрімко. За перші пів години Моцарт також експонує образ Цариці ночі. Вона постає холодною і неприступною, хоч і намагається сподобатися Таміно і постати перед ним як скривджена мати. Її віртуозна арія, яку Моцарт писав для легенди свого часу Жозефи Хофер, не може не переконати у правдивості. Ольга Дядів чудово впоралася з вихідною арією і змусила глядачів поринути у передчуття знаменитої арії-помсти з другої дії. Ольга Дядів повністю впоралася з цією без сумніву найскладнішою арією для колоратурного сопрано. Навіть славнозвісне «фа», яке часто нівелює будь-які плани виконавиць одержати цю роль, не стало для неї каменем спотикання.

Образ по-дівочому наївної ніжної Паміни вдало втілила Людмила Осташ. Її легке і чисте сопрано, техніка співу дуже пасують моцартівським персонажам. Також варто підкреслити її акторську майстерність, що відіграла не останню роль у розкритті характеру героїні, яка  з волі обставин повинна відрізнити правду від брехні, зробити вибір між любов’ю до матері та істиною. Чиста і прекрасна Паміна є відображенням аlter ego Таміно, його стимулом осягнути Мудрість, його нагородою. Перейнявшись «благими думками» врятувати Паміну, Таміно проходить випробування «благими словами та ділами» і врешті рятує кохану. Їхнє прагнення поєднатися під світлом сонця Мудрості переборює і підступи Моностатоса (Андрій Савка), розсіює темряву злоби Цариці Ночі – подолані посланці зла врешті-решт зникають з їхньої дійсності.

Доволі просто в музичному плані розкривається образ Зарастро. В основі всіх його партій семантичний ряд закладений темою вступу з увертюри. Однак ця роль потребує виконавця з потужним і глибоким басом. Зарастро – верховний жрець Храму Мудрості і голос його має сприйматися як основа основ, сама мудрість, що звучить. Голос Юрія Трицецького цього разу так не звучав. Не на користь образу Зарастро зіграло незначне, хоч і не тривале та все ж ритмічне розходження на початку другої дії.

Поблажливий критик сказав би, що якість виконання була цілком співмірною нашим львівським можливостям. Так, «Чарівна флейта» в цілому залишила гарне враження і арія Цариці Ночі ще довго не стихала в свідомості. Але й особливо не вразила. Якщо вписати постановку в палітру подій фестивалю LvivMozArt, то побачимо, що за силою мистецького впливу постановка опери Моцарта (яка, до слова, є в репертуарі виконавців чотири (!) роки) поступилася низці інших проектів в межах фестивалю. А так бути не повинно. Бо ми знаємо і віримо, що творча група Львівського національного академічного театру опери та балету імені Соломії Крушельницької може і повинна досягнути якісно вищого щабля виконавської майстерності.

Фото – Ірина Середа, із офіційного сайту LvivMozArt

Тетяна РИБАКІВНА

Один коментар до “Опера на LvivMozArt. За покликом Моцартівської флейти

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *