Випадковість – явище, яке стало причиною народження багатьох прекрасностей. Вона також стала причиною мого знайомства із двома сестрами Гандлер: вони – солістки камерного концерту «Тональність ностальгія» у Палаці Потоцьких у рамках LvivMozArt.
Я вже готувався непомітно проникнути до заповненої вщент камерної зали, проте вже на половині шляху мене було поінформовано: «Ти будеш перевертмейстером! (особлива професія помічника музиканта, який вправно перевертає сторінки під час гри)». – «Чудово!», – подумалося мені, – «завжди цікаво поспостерігати за професіоналами із близького ракурсу, помічати їх непомітні для глядацького ока «таємні прийоми», відчувати їх енергію найкраще».
Ще не встигнувши перевірити свою пам’ять на обізнаність у виконавському складі, двоє дівчат зайшли у ту ж, сусідню концертній залу, де я намагався пригадати, як їх звати. Одній із них сказали: «Це ваш перевертмейстер». «Отже, це піаністка…», – ще не додумалося мені, як піаністка підійшла і представилася «I am Anna», а я назвав своє ім’я. Інтернет-резюме із сайту LvivMozArt вже було непотрібне…
Доки читець зачитувався моцартівськими листами, ми вже встигли познайомитися та обмінятися декількома жартами, щоб трішки розрядити очікування перед концертуванням:
«Чи довго ви знайомі?», – запитав Анну, – «все життя, ми – сестри», – відповіла Анна. «Дійсно!», – пригадав. Анна була бадьорою та усміхненою, радо підтримуючи будь-яку тему. Одночасно коли Лаура (скрипалька) була зосереджена та сконцентрована на репертуарі. «Чи потрібно буде тобі перегортати ноти також?», – запитую у Лаури. «Ні!», – усміхнулася вона, – «дякую».
«Читач дочитав…», – помітив я, і ось ми вже серйозно готуємося до виконання першого твору. Інструкції було дано, останні погляди та жести… це була соната для скрипки з фортепіано Франца Ксавера Моцарта op. 15. Незважаючи на великі зусилля Оксани Линів привернути увагу до постаті Франца Ксавера, у випадку цієї сонати для привернення до неї уваги треба багато зусиль. «Ми поставили твори у порядку їх цікавості від найменшого», – розповідала Анна, – «перша соната для тебе видасться трішки нудною». Чесно кажучи, вона таки була нудна, проте її клаптики носили у собі геніальні засоби вираження музичної думки, які дівчата постаралися на славу підкреслити. Так, соната мала надто багато повторів, а також надто багато пасажів. Вона була гіперчутлива, ніби як романтична, проте написана у канонах класичних.
Виходячи після першого твору, я ще був здивований наскільки добре Анна та Лаура були зіграні. Дівчата ніби створили власну мову жестів та нотних значків, які допомагали ставати одним цілим. «Ви є дуже чудовим дуетом, розкриєте ваш секрет?!», – на емоціях у перерві запитую. «Просто потрібно ніколи не зупинятися думати, ніколи не припиняти слухати, шукати і відкривати твоє особливе звучання, яке буде робити тебе щасливим. Завжди старайся знайти свої межі, а потім пройти свої горизонти. Ніколи не дозволяй своїм думкам говорити, що це ідеально», – відповіла і продовжила Анна, – «наші батьки обоє за професією інженери, які не мають нічого спільного із німецькою музичною навчальною системою. Спочатку ми із сестрою співали разом. Пізніше ми співали вже у дитячому хорі Баварської опери», – говорила Анна, – «а також виграли престижний конкурс молодих співаків у Баварії», – приєдналася до розмови Лаура, – «тоді ми вперше зустрілися із видатними відомими митцями: вокалістами та акторами».
Друга соната Франца Ксавера Моцарта op. 19 для скрипки з фортепіано дійсно була цікавіша за першу. Дівчата, виконуючи дві ці сонати, були дуже різними: одна – Анна – була дуже відкрита у розмові, проте під час виконання сфокусована як ніколи на кожному порухові, впевнена у кожній ноті, інша – Лаура – скромна у спілкуванні, проте розкута та вільна під час гри на скрипці, вона випромінювала легкість…
«Наші перші уроки скрипки та фортепіано були у віці п’яти років більше для веселощів та цікавості. Із часом наші батьки помітили наш запал та бажання займатися скрипкою та фортепіано все більше і більше, тому вони почали шукати кращих вчителів. І цей пошук виявився дуже складним та тривалим – ти повинен бути дуже наполегливим, працьовитим та чесним із самим собою, щоб тобі пощастило зустріти людей, які зможуть змінити твоє життя і надихнути тебе незважаючи на ліміти..», – відповідала Анна, втамовуючи мою цікавість. «Хто ж став такими людьми для тебе?», – продовжував запитувати, доки читець листи продовжував зачитувати, – «Захар Брон, Павло Ґілінов, Інґрід Флітер, а також такою людиною для мене є Оксана Линів! Ці люди є ключовими фігурами у нашому розвитку, тому що вони вибрали музику без ніяких компромісів», – розказала Анна.
«Тобі найбільше сподобається третій твір», – сказала Лаура. Вона виконала Варіації на оригінальну тему op.15 Генріка Венявського. Скрипка Джованні Паоло Маджині звучала надзвичайно у її руках. Часом не можна було зловити миттєві штрихові та аплікатурні зміни молодої скрипальки. Ще перед виходом ми розмовляли про репертуар, та вподобання. «В загальному, ми слухаємо дуже багато різної музики і хочемо накопичити максимальну кількість знань», – говорила Лаура.- «Проте, ми насолоджуємося творами Йоганнема Брамса і Астора П’яцолли, а все тому, що моя прабабуся була родом з Угорщини, а моя мама родом із Колумбії. Саме зараз ми тільки що почали відкривати різні стилі і тому ми дуже вдячні пізнати Франца Ксавера Моцарта під час LvivMozArt. Його музика близька для нас, бо ми ж любимо співати…» – розповідали сестри.
Але концерт ще не закінчився. Виконавиці вирішили подякувати за такі гучні аплодисменти публіки ще одним твором, який вони підготували про запас. Це був перекладений для дуету Угорський танець №1 Брамса, яким сестри поставили чудову крапку концерту.
Розмовляючи опісля, я поцікавився: «Чи думали ви коли небудь про кар’єри солісток? Що таїться у ваших майбутніх планах?». «Звичайно, нам потрібно розвивати наші навички та репертуар як соло виконавиць – це основа для всього», – діляться сестри Гандлер, – «Лаура буде скоро брати участь у конкурсі скрипалів в Китаї, для прикладу. Говорячи в загальному, нашими цілями є всіляко розвивати та розширювати свою музичну мову, а також намагатися знайти наше власне звучання. Тому ми практикуємо за фортепіано, скрипкою, а також диригуємо із старанністю та любов’ю».
Так, Анна є ще й до того чудовою диригенткою, асистентуючи деякий час Оксані Линів. Вона вже створила свій власний оркестр та здобула перемоги на конкурсах.
«Я стала музикантом завдяки багатьом геніальним особистостям, які вплинули на мене. Коли мені було 16 я знала – я буду диригентом. Бернстайн – спостерігаючи за ним, слухаючи та аналізуючи те, що я здатна була зрозуміти, я була вражена енергією, яку він міг створити. Я дійсно люблю те, що можу продукувати у музиці…», – поділилася на прощання Анна.
Вже за мить сестри поспішали на Гала-концерт фестивалю, що от-от розпочинався. Це було сміливе трактування піаністичного Франца Ксавера, у сонатах якого Анна та Лаура показали буквально розмови у всіх їх контрастах, закодовані у музичній тканині. А в моїх думках ще довго розплутувалися веселі розмови та чудова музика, яку вони на концерті створили…
Фото надані Анною Гандлер та організаторами фестивалю LvivMozArt
Петро ЖЕРУХА