Мистецтво ПЕРЕВТІЛЕННЯ: Концерт Наталії Степаняк у Львові

Як ви думаєте, який музичний інструмент має найбільшу цінність? Варіантів відповіді може бути дуже багато, проте найдорожчим є людський голос  – неповторне забарвлення голосу помножене на виконавську манеру та особистий шарм співака робить цей інструмент унікальним. Через об’єктивні фактори голос ніколи не зможе виграти конкуренції з багатьма інструментами, він все таки є універсальним способом розкрити задум автора також і  вербально, а не тільки через коди-символи музичної мови. Тріумфом вокалу можна назвати жанр опери. Досвідчені меломани можуть посперечатися: опера  – доволі складний синтетичний жанр, і сольний спів в ньому має лише одну з ролей. Дійсно, так і є. Але, давайте спробуємо послухати хоча б одну оперу без солістів? Ну як, цікаво? Не дарма ж відтоді, коли опера стала популярною, слухачі перш за все  приходили щоб одержати свою дозу насолоди від чергової вдало «взятої» ноти улюбленим солістом. Погляди людей змінювалися і поряд з оперою в царині академічної музики все більшої ваги набула камерно-вокальна музика. Кожна наступна епоха не могла ігнорувати виклики часу. Кожна наступна епоха вносила корективи. Кожна наступна епоха ставила свої завдання. Сучасному виконавцю недостатньо відтворювати естетичний код епохи, треба вміти перевтілюватись!

8 лютого на сцені Львівської обласної філармонії, молода співачка Наталія Степаняк демонструвала своє мистецтво перевтілюватись. Програма під назвою «Перевтілення» стала спокусливим запрошенням у світ музики Вольфґанґа Амадея Моцарта, Вінченцо Белліні, Джоакіно Россіні, Жюля Масне, Лео Деліба, Клода Дебюссі, Джузеппе Верді, Франца Легара, Імре Кальмана, Ріхарда Штрауса. Проект «Перевтілення» це запрошення за лаштунки одразу трьох жанрів вокальної музики: вокальної лірики, опери та оперети. Справді, Наталія Степаняк підготувала достатньо амбітну програму.

Цей концерт можна назвати львівським дебютом молодої виконавиці, попри те, що сольні концерти вокалісти у місті Лева вже були. Більше того, Наталія Степаняк вже має за плечима певний сценічний досвід (виступи як солістка чи у складі ансамблів в Австрії, Польщі, Німеччині, Бельгії, Франції, Італії, Іспанії). Цей концерт на сцені Львівської Філармонії, найкращій за акустикою на думку Наталії і перед найскладнішою публікою – рідною, –  мрія співачки. Звісно, Наталію у Львові знає достатньо широке коло людей, але нагадати вам хто вона – не завадить.

Сьогодні Наталія Степаняк, випускниця ЛССШІ ім.. Соломії Крушельницької (клас бандури Людмили Посікіри) та ЛНМА ім.. М.Лисенка ( клас вокалу Ігора Кушплера, згодом – Любов Качали), може похвалитися навчанням в MUK Privatuniversitat der Stadt Wien ( у Відні) як магістрантка за напрямами “Сольний спів” та “Оперний спів”. Студії в Австрії відчинили для неї двері на велику сцену: тільки у 2016 р.  як солістка Wiener Philharmoniker вона виконала партію Деспіни (з опери В.А.Моцарта «Так чинять усі») разом із цим оркестром на найбільших концертних сценах Австрії. Думаю, чимало молодих виконавців хотіли б спробувати свої сили на таких естрадах як:  Odeion Theater (Зальцбурґ), Brucknerhaus (Лінц), Musikverein (Грац),  Konzerthaus (Відень). У 2015 р. Наталії запропонували заспівати головну жіночу партію в опері «Lyon» молодого австралійського композитора Ніка Макробертса (Чехія, спільно з Janacek Philharonic). Варто сказати, що австрійські критики дуже добре відгукуються про Наталію, називають її «натур талантом»; захоплюються дотепністю, шармом та іронією співачки під час гри; відзначають незвичну  силу та водночас легкість її гарячого молодого сопрано. Зрештою переконатися чи спростувати ці всі компліменти мали можливість усі присутні, а ті, хто пропустив цю подію може почитати / послухати Наталію Степаняк на її особистому сайті за посиланням http://stepanyak.com/ua/.

У своїх інтерв’ю перед концертом (а треба визнати: піар-кампанія була зроблена зразково), Наталія Степаняк, обіцяла щось особливе, відмінне від того, до чого ми звикли. Ще до того як співачка вийшла на сцену, видно було, що заповідається те обіцяне «щось». На сцені сиротливо, наче знак запитання майоріло комп’ютерне крісло зі світлою оббивкою. Як контраст до нього ведуча Ольга Лозинська вийшла на сцену у стриманому чорному вбранні. Якщо чесно, після вступного слова ведучої, видалося, що буде перевтілення у хронології: така собі звукова машина часу від Моцарта до Штрауса. Але Наталія розпочала мандрівку саме  з творів останнього. Пролунали три композиції Р.Штрауса: Серенада,  Allerseelen (День всіх святих) та Hat gesagt—bleibt’s nicht dabei  (Сказав так, але буде інакше). Існують певні неписані правила хорошого тону в сценічні поведінці артиста під час виконання камерної музики: вишукана вечірня сукня, таємниче поблискування прикрас, м’яке приглушене світло, майже непорушна постать виконавця. На таких концертах завжди знаєш – після кивка соліста, акомпаніатор почне грати. Але Наталія Степаняк не просто заспівала ці твори, вона їх «зіграла», як маленьку оперу, як лаконічну історію, в якій рівно стільки слів, скільки треба, аби виразити той згусток емоцій, який в цей опус вклав автор.

Використовуючи не так вже й багато засобів, Наталя втілила сценічно кожен з них. Не було застиглої, зосередженої постаті співака. Була артистка, яка грала на сцені, але й співала якнайкраще, як тільки могла. Звучний, добре поставлений голос, доволі вміла вокальна техніка та вміння підпорядкувати засоби для правдивого розкриття стилю епохи та особливостей «пера» автора, не залишили зал байдужим. Можливо, в деяких моментах перевтілення було занадто емоційним, але видно було, що кожен крок  – не спонтанність, а продумана частина інтерпретації. Акомпанувала Наталії,  піаністка Мар’яна Самотос, яка традиційно одержує нагороди як «кращий концертмейстер». Складалося враження, що вони співпрацюють дуже давно, настільки органічно виконавці звучали разом.

У другій половині першого відділу на осуд публіки була виставлена тріада романсів з танцювальними ритмами: болеро Джоакіно Россіні l’invito (Запрошення) та Les filles de Cadix (Дівчата Кадісу) Лео Деліба. Атмосферу святкової танцювальності  запрошення до танцю Россіні та примхливої кокетливості пісні дівчат з Кадісу розбавили Fantoches (Маріонетки) французького імпресіоніста Клода Дебюссі. Ця мініатюра на перший погляд також танцювальна, навіть напів-пісенна. Проте повзучі інтонації у супроводі та напів-декламаційна, примхлива, іноді навіть нелогічна мелодія видає підтекст: за простодушним «ля-ля-ля» ховається щось фасмантагоричне, з не зовсім доброзичливим відтінком. Всі твори Н.Степаняк виконала добре. Було все: і пританцьовування, і спів лежачи і багато інших цікавинок. Як на мене, «чуттєвість» в творі Деліба зашкалювала. Героїні романсу композитора – кокетливі юнки, але не пристрасні «майже Кармен». Звісно, кожен виконавець має право на власне бачення, але думаю якби Наталія скористалася своїм даром звучати невагомо та водночас заповнювати простір звуком – твір Деліба від цього тільки б виграв. Перший відділ концерту заявив: Наталія Степаняк співачка, яка знає що хоче сказати і як це зробити. Вміє бути переконливою і вести за собою, не боїться сцени. Вона з тих виконавців, кого мало слухати – треба також і бачити.

 

В другому відділі врешті відбулося те, що заповіла на початку концерту ведуча: слухачі поринули у світ опери. Наталія позиціонує себе як оперна співачка, а зараз крок за кроком прямує до оперної кар’єри: в її репертуарі вже є партія Сервілії з опери Моцарта “Милосердя Тіто”;  партія Деспіни  – опера В.А.Моцарта “Так чинять всі”;  Папагени із опери Моцарта “Чарівна флейта”. Тож не дивно, що для свого сольного концерту вона обрала дві арії Моцарта: арію Сюзанни з безсмертного «Весілля Фіґаро» та Деспіни з «Так чинять усі». Наталія свідомо обрала дві контрастні арії: ліричну Сюзанни та вишукану і витончену арію винахідливої Деспіни (такого собі Фіґаро у спідниці). Це вкотре дало можливість перевтілитися самій виконавиці і продемонструвати яким різним буває Моцарт. Цього разу у супроводі Симфонічного оркестру під батутою молодої і перспективної диригенти, якій не безпідставно пророкують велике майбутнє – Ірини Вакуліної, Наталія Степаняк показала наскільки добре звучить у класичних оперних партіях, хоч критики вбачають її майбутнє у царині італійського бель канто. Після короткого «ліричного» відступу  – увертюри до опери «Дон Жуан», яка звучала направду довершено, до концерту долучився тенор Львівської філармонії, учасник тепер уже відомої вокальної  формації – Назар Тацишин. Теплоти та сердечності до атмосфери вечора додали «Застольна пісня» з опери Джузеппе Верді «Травіата» (улюбленої опери Наталії) і популярний дует Анни та Данила з оперети «Весела вдова» Імре Кальмана. Вдалим завершенням стала вихідна арія Сільви з «Королеви чардашу» Франца Легара. Ефектна та темпераментна, ця арія надзвичайно личить виконавиці. Хотілося б побачити «Королеву чардашу» з Наталією Степаняк у головній ролі.  На біс прозвучала пісня «Ой я дівчина Полтавка» з опери «Наталка Полтавка» Миколи Лисенка – і не випадково, адже саме роль Наталки, ще студенткою ЛНМА ім. Лисенка Наталія Степаняк співала у Львові у 2013 році.

Не все було ідеально, але перевтілення були не награними і цікавими. Наталія Степаняк довела: їй під силу глибока і лаконічна, повна символічного змісту камерно-вокальна лірика, віртуозні романси оперних композиторів-романтиків, вона цікава співачка і актриса в жанрі оперети та й опера для неї цілком досяжна. Думаю, з часом для Наталії Степаняк відкриється мистецтво «грати» більше голосом (як це просто феноменально робить Павло Гунька), хоч її свіжа і не скута найменшою тінню страху сцени гра є такою доречною в оперних чи опереткових епізодах, їй варто ще навчитися «лімітувати» родзинки при виконанні камерно-вокальних творів. Це точно допоможе «закріпити успіх», а сила впливу на слухача/глядача таких продуманих дрібниць в подібних міні-операх, якими є романси, тільки зросте. Підозрюю, що зі всіх вокальних вечорів на сцені Львівської Філармонії, а їх у першій половині лютого відбулося три (концерт йорданської зірки Зейни Бахроум, львів’янки і окраси Київського театру оперети Соломії Приймак та «Перевтілення» Наталії Степаняк), саме цей завдяки оригінальності задуму публіці запам’ятається найбільше!

Тетяна Фішер

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *