LvivMozArt-2019. Частина 1: Музика і література

Близько двадцяти подій Третього Міжнароного фестивалю LvivMozArt, що відбувся впродовж 3-11 серпня 2019 року, відвідали автори Moderato. І вражень нам вистачає точно не на одну рецензію! У першій із циклу статті розповідаємо про наскрізну тему цьогорічного фестивалю LvivMozArt – «Музика і література», яка об’єднала камерні та найбільш масштабні концерти, виставку, симпозіум та інші події.  

Слова кохання

«Щойно засірів новий день, я вийшов і відчув правдиве полегшення, адже на кілька кроків наблизився до Тебе, мого єдиного щастя. Зупинився під Твоїм вікном, палко вдивляючись, і мені здалось, що я чую, як Ти зітхаєш! Але чимраз більше людей з’являлось на вулиці; я подав Тобі умовлений знак, і ти визирнула, ще раз – мені на втіху – дозволила насолодитися Твоїми чудовими рисами. Я не міг відірвати погляду, і щойно ти заховалась, одразу ж здогадався: ти хочеш написати мені ще кілька слів. Я сів і почав обмірковувати надійний спосіб доправити тобі мою записку. Але нічого не придумав. Підтягнути її на мотузці занадто впадало б у вічі. Засмучений через мої невиправдані сподівання, я підвів погляд до тебе, а ти вже стояла біля вікна, тримаючи в руках твою любу, любісіньку записочку. Сердечно дякую, кохана душі моєї, ніколи не відпущу її від себе, завжди шукатиму і знаходитиму в ній втіху…»

(З листа-запису в подорожньому щоденнику Франца Ксавера Моцарта до

Жозефіни Бароні Кавалькабо, 18 травня 1819 року) 

Те, що описано в листі-посланні (кроки, погляди, зітхання, а згодом – кілька річна розлука закоханих) відбувалося у середмісті Львова рівно 200 років тому… Молодший син світового генія музики Вольфганга Амадея Моцарта – Франц Ксавер був домашнім вчителем у знатних родинах Галичини, а потім – Львова, обдарованим піаністом, композитором, організатором музичного життя. З цією місцевістю та з містом Лева доля пов’язала його на 30 років; доля ж навіки прив’язала його до жінки, яка стала Музою, його опорою та коханням до кінця життя. Жозефіна Бароні Кавалькабо була дружиною губернаторського радника, саме її дітей Франц Ксавер навчав музики і сподівався, що отримавши світову славу після майже 3-річних гастролей Європою, зможе повернутися до Львова і офіційно запропонувати їй стати його дружиною. Хто знає, якби тоді найпалкіше бажання Франца Ксавера здійснилося б, можливо нащадки Моцарта і досі б жили у Львові?… (Та, на жаль, обидва сини Вольфганга Амадея так і не були одружені й не мали дітей).

Цей лист-запис у щоденнику був першим, який він написав їй, вирушивши на тривалі європейські гастролі. Та прагнення його не здійснилися: критики і надалі бачили в ньому «сина славетного батька» і він не реалізував кар’єру, на яку сподівався.

Палкій історії кохання, постаті та творчості Франца Ксавера, і, зрештою, діяльності останнього представника музичної династії Моцартів у Львові присвячений Міжнародний фестиваль класичної музики LvivMozArt, заснований у 2017 році.

Третій за рахунком LvivMozArt, що відбувся у серпні 2019-го, акцентував увагу не тільки на музиці, але й на слові, а поєднання музики і літератури було обрано наскрізною темою фестивалю.

Щодо листів-послань Франца Ксавера Моцарта до Жозефіни – їх існує велика кількість. Досі видані німецькою, продовжують перекладатися українською, і з ініціативи фестивалю, сподіваємося, невдовзі будуть видані. Тоді, саме через слово, ми дізнаємося більше про Франца Ксавера Моцарта, його почуття, музику, гастрольні подорожі та повернення до Львова. А доки вловлюємо його думки та мрії завдяки створеній ним музиці (адже більша частина його творів була написана саме у Львові).

Зокрема, на закритті цьогорічного фестивалю прозвучала Кантата «Перший весняний день» для солістів, хору та оркестру, яка була створена Францом Ксавером Моцартом для спільного виконання тогочасною львівською елітою, яка збиралися у домі меценатки Жозефіни Бароні Кавалькабо, яка також була чудовою співачкою. Композитор присвятив кантату дружині імператора Кароліні Авґусті, яка прийняла цей дарунок, що дозволило Моцартові натхненно писати видавцеві у Лейпциг:

«Я дуже щасливий, що імператриця прийняла присвяту моєї кантати, і я буду мати велику радість, якщо і Ви приймете найкращу дитину моєї музи».

У цьому творі Франц Ксавер звертається до тексту письменника-аматора зі Львова Йозефа Татцауера. Це одночастинна композиція, що за структурою складається з хорових, сольних, ансамблевих номерів солістів та речитативів, має прославний та святковий характер. Особливо запам’ятовується та торкає початковий та прикінцевий хор, що обрамляє структуру твору, з яскравими – наче пташиними – перекличками у супроводі оркестру:

Весни утішливий провісник,

річного цвіту перший день;

Прийди! Прийди!

Спустись з небес блакитних,

до нас в блаженну мить лишень!

(Переклад українською –

Галина Котовські та Ольга Сидор)

Слухачі фестивалю мали нагоду почути цей твір вже двічі: на відкритті Першого фестивалю у 2017 році та закритті фестивалю LvivMozArt-2019; цьогорічними виконавцями твору стали Сусанна Чахоян (сопрано), Ірина Житинська (мецо-сопрано), Назар Тацишин (тенор), Сергій Магера (бас), Львівська академічна чоловіча хорова капела «Дударик», Молодіжний симфонічний оркестр України під орудою Оксани Линів.

Немає відомостей, чи виконувався цей твір десь у світі, окрім Львова – після його створення і виконання під керівництвом Франца Ксавера (ймовірно, 1825 року) та на фестивалях LvivMozArt 2017, 2019 років. Диригентка, співзасновниця та арт-директорка фестивалю Оксана Линів, стверджує, що виконання цього твору у вересні 2019 року на відкритті концертного сезону Залу музичного товариства у австрійському м. Ґрац (Musikverein Graz) стане західноєвропейською прем’єрою Кантати.

А відвідувачі фестивалю LvivMozArt-2019 могли не тільки почути Кантату «Перший весняний день», але й побачити прижиттєве видання цього твору, а саме фортепіанного клавіру, який вийшов друком у Відні 1829 р. Рідкісне видання було представлене на щорічній виставці до фестивалю, яка традиційно відбувається у Палаці Потоцьких, про що детальніше розповімо далі.

 

Слова науки

«Господь у своїй великій доброті до такої недостойної людини як я, наділив моїх дітей таким обдаруванням…, що я завжди буду готовий пожертвувати всім заради їх освіти».

Леопольд Моцарт

Зазвичай, про Леопольда Моцарта (1719-1787) знають небагато: батько Вольфганга Амадея та його старшої сестри Марії Анни, суворий педагог своїх дітей, який зміг виявити їх обдарування та старанною щоденною працею розвинути їх вміння, до такого рівня, що їх вважали одними з кращих виконавців Європи.

Та сам Леопольд був відмінним музикантом і педагогом, зробив чудову кар’єру і вважався блискучим педагогом скрипкової майстерності. Європейську славу мав його підручник з гри на скрипці, який перевидавався багатьма мовами, а вперше був виданий у рік народження його славетного сина – 1756 році.

Саме Леопольду Моцарту (до 300-ліття з дня його народження) була присвячена виставка, яка з-за підтримки «Фундації Моцартеум Зальцбурґ» відбулася на фестивалі LvivMozArt-2019. Відвідувачі виставки (що триває до 1 вересня 2019 року) можуть більше дізнатися про родоначальника музичної династії Моцартів – Леопольда (його предки були ремісниками, батько – палітурник) як про музиканта – менеджера – людину. Центральним експонатом став його трактат «Спроба ґрунтовного підручника гри на скрипці» та його прижиттєві видання та перевидання німецькою, голландською, французькою мовами. Таким чином, на той час як його діти тільки робили перші кроки, а потім – «перші кроки» в музиці, слова Леопольда як педагога мали велику вагу і всеєвропейський розголос. Згодом, він увесь свій час присвятив розвитку здібностей та талантів своїх дітей, їх освіті (а діти Моцарта ніколи не ходили до школи! – всі дисципліни викладав їм Леопольд), а коли Вольфганг Амадей досяг 12-літнього віку, його батько навіть перестав писати власні музичні композиції.

Ще однією центральною темою виставки, в контексті взаємозв’язку музики і літератури, став музичний жанр, де ці мистецтва тісно переплетені – пісня. Пісні на слова тогочасних поетів (улюблених, популярних, місцевих) писали усі три представники музичної династії Моцартів: Леопольд – Вольфганг Амадей – його син Франц Ксавер. Представлені фотокопії пісень та розгорнута інформація про пісенну творчість усіх трьох Моцартів складала уявлення про поетичні та літературні смаки композиторів. Детальніше ця тема обговорювалася і на Науковому симпозіумі (який також щорічно відбувається в рамках фестивалю) науковцями, музикознавцями та літературознавцями з України, Австрії, Польщі, Німеччини.

А ось музика усіх трьох представників родини Моцартів прозвучала на концерті-лекції «Моцарт – зв’язок поколінь», однак в ракурсі виконання була скрипкова творчість трьох Моцартів. У виконані скрипалів Андрія Мурзи, Леоніда Дацюка та піаністки Дарії Атаманенко прозвучали Дует для двох скрипок (вправа із згаданого підручника) Леопольда Моцарта та дві скрипкові Сонати – Вольфганга Амадея та його сина Франца Ксавера.

Шкода, що у продовження тематики фестивалю, все-таки не відбулося саме вокального концерту, де б прозвучали моцартівські пісні (переважно виконують арії з опер Вольфганга Амадея; його пісні, а тим більше Леопольда та Франца Ксавера – є взагалі terra incognita для українського слухача). До слова, творів Моцартів цього року на LvivMozArt-2019 звучало справді зовсім не багато.

 

Слова пам’яті

«Нехай буде Його велике ім’я благословенним,

Назавжди і до віку,

Благословенне, і возвеличене, і прославлене,

Піднесене, і оспіване, і шановане…».

Зі Симфонії №3 «Кадіш» Л. Бернстайна

Найбільш масштабною подією фестивалю LvivMozArt-2019 став концерт, що відбувся біля руїн синагоги у містечку Броди на Львівщині: це місце, ця подія стала перехрестям музики, слова, пам’яті та історії багатьох націй, багатьох постатей, що так чи інакше продовжують вплив на наше сьогодення.

Тематика фестивалю – музика і, тут з акцентом на – література, піднесла ще одну постать, яку варто було музикою та словом вшанувати цього року. Йдеться про Йозефа Рота (1894-1939) – видатного австрійського письменника ХХ століття, що народився і виріс у містечку Броди на Львівщині в єврейській родині. На 2019 рік припадає подвійний ювілей письменника – 125 років від народження та 80 років після смерті.

Саме у цю синагогу, що руїнами стоїть втиснена між житловими будинками і яка стала сценою для головної події фестивалю, ходив із родиною Йозеф Рот на межі ХІХ та ХХ століть, в останні роки існування Австро-Угорської імперії, туга за якою – втраченою назавжди батьківщиною – стала наскрізною темою, настроєм його творчості та світогляді.

Диригентка Оксана Линів, співзасновниця та арт-директорка фестивалю, також народилася у Бродах в 1978 році і, мабуть, давно мала задум провести концерт фестивалю в її рідному місті. Цього року все зійшлося: ювілейні дати Йозефа Рота, яким присвячено чимало подій в Австрії та котрі майже не згадуються в Україні, привернули увагу до її рідного міста, і рідного міста письменника. Привернули увагу до спільних міжнаціональних і міжкультурних зв’язків, де українські території – Броди – Львів – Галичина – Західна Україна – стали місцем, які в минулому були батьківщиною і для сина славетного австрійського композитора, і для видатного письменника, вихідця з єврейської родини, і для родини іншого славетного американського композитора Леонарда Бернстайна, які емігрували в США з міста Рівне на початку ХХ століття, і для… цей перелік можна продовжувати. Пам’яті та спільній історії був присвячений «Концерт пам’яті Йозефа Рота» в Бродах.

Першочергово «Концертів пам’яті» на фестивалі було задумано два. Першим мав відбутися концерт скрипаля Валерія Соколова, що у складі струнного ансамблю, виконував твори пов’язані тематикою війни та Голокосту. Зрештою, цей концерт відбувся, але не у якості «прелюдії», а вже опісля бродівського концерту в приміщенні Органного залу Львова. Прозвучали твори Ервіна Шульгофа, чеського композитора єврейського походження, що загинув у нацистському концтаборі, та Дмитра Шостаковича.

Музика Шульгофа – Дует для скрипки та віолончелі та струнний Секстет – мало знана українському слухачеві, творила атмосферу відголосу тих подій, про які говорять пошепки, й змушувала слухачів часто затамовувати дихання. Модерна, експресивна, разом з тим часто звучала в тихій динаміці, яка наче огортала завдяки акустичним параметрам Залу (в минулому – костелу св. Марії Магдалини). Натомість відомий Струнний квартет №8 Шостаковича з присвятою жертвам фашизму і війни, став емоційною кульмінацією, адже за присвятою-реквіємом людству, Шостакович (зважаючи на листи композитора та спогади сучасників) писав реквієм по смерті самому собі, використавши цитати з багатьох своїх творів та «музичний шифр» своїх ініціалів D.SCH (D. SCHostakovich; d = ре, s = es = мі-бемоль, c = до, h = сі), який є наскрізною темою кількох частин цього твору.

Цей камерний, емоційний і глибокий концерт створили блискучі українські виконавці – Валерій Соколов, Софія Грабовська, Максим Грінченко (скрипка), Зенон Дашак (альт), Олексій Шадрін та Артем Полуденний (віолончель).

«Концерт пам’яті Йозефа Рота» в Бродах був абсолютно іншим – масштабним і за ідеєю, і за виконавськими силами. До львівських колективів, таких як оркестр «INSO-Львів» та Чоловіча хорова капела «Дударик» (керівник – Дмитро Кацал), які є постійними, базовими на фестивалі, диригентка Оксана Линів запросила зірок світової сцени – скрипаля, композитора та співака Абраама Броди (який розповів нам про своє частково лемківське походження), сопрано з Південно-Африканської Республіки Пумезу Мацікізу та швейцарську акторку Сунні Мелез.

Вражала сцена, яка заглиблювалася в руїни синагоги, вражало світло та візуальний ряд, вражала музика, нерозривно пов’язана зі словом.

Подарунком для Оксани Линів став виступ, який відкривав цей пам’ятний концерт – під керівництвом її батька Ярослава Линіва бродівський хор «Боян» (серед хористів була і мама Оксани) виконав відомий на теренах Галичини наприкінці ХІХ століття солоспів  «Родимий краю» Віктора Матюка.

Духовна композиція для хору та оркестру «Kyrie eleison» сучасної львівської композиторки Богдани Фроляк створила атмосферу далеку від масштабності та помпезності, а навпаки – тиху молитву-самозглиблення.

Дві композиції Абраама Броди (одна із них – написана спеціально до фестивалю) стали сучасною – на межі популяної музики та класики – інтермедією концерту. Разом з тим, ця музика не контрастувала із загальною концепцію, передовсім через використання єврейських мотивів в музиці, та й образу самого Абраама Броди як соліста – дещо відстороненого, самозаглибленого.

Симфонія «Кадіш» Леонарда Берстайна – стала кульмінаційним втіленням ідеї синергії музики та літератури. Тут важко виділити ключову роль серед елементів цього тору – надзвичайно магнетичної партії читця, що передає зміст та Слово (адже кадіш – це єврейська молитва), «музичного слова» у партії хору та сопрано та супроводу симфонічного оркестру. Виконання цього твору у такому складі та контексті стало вагомою подією в музичному культурному житті України.

Далі буде…

Фото фестивалю LvivMozArt, Олег Панов, Руслан Литвин

Стефанія ОЛІЙНИК