Концерт створює рамки, salon – умови

Наповнений по вінця глобальним симфонізмом Львів шукає і знаходить місця, де з музикою можна усамітнитися без зайвого галасу. Тепер, коли про місцезнаходження головних львівських музичних осередків дізналася загальна більшість, а слух із масштабних оркестрових мазків почав вимальовувати відтінки, виникнення салонів стає безповоротнім та надважливим. 

Ще донедавна «протосалонні» спалахи постійно заповнювали центральні вулиці Львова. Зазвичай характер їх був стихійним. ЛМНА імені М. Лисенка та різні зацікавлені певною мірою у приміщенні організатори регулярно влаштовують концерти камерної музики у різних музеях та галереях: у Львівському національному літературно-меморіальному музеї імені І. Франка, у Інституті народознавства НАН України, у Національному музеї (два останній на пр. Свободи), у Музично-меморіальному музеї імені С. Крушельницької, а також у львівських галереях. Відвідувавши такі «салони», виникає думка, що їхня мета кардинально змінилася з відкривання та поціновування делікатності, ґрації, майстерності та тихої інтелектуальності у музиці до створення «сітки» стандартизованих концертів із часто добре непідготовленими виконавцями.  Отже, такі концерти віднині не варто називати «салонними» – вони повинні носити статус хоч би «камерно-інструментальних».

Незважаючи на те, що наявність великого різноманіття концертів повинна справляти позитивний ефект, однак потрібно чітко зрозуміти що таке салонний концерт, і не обманювати надію багатьох відвідати саме такий. Салон передбачає діалог між виконавцем та слухачем, який є недопустимим на концерті. Формат концерту передбачає бар’єр, по один бік якого виконавець, ідеально освітлений, який сконцентрований на внутрішніх почуттях, що за бар’єр не виходять, створюючи ізольований смисловий купол, а по інший – слухачі, які у тіні виконавських ліхтарів чатують, щоб ті ж почуття вловити, постійно спостерігаючи.

Салон – це надзвичайно комфортна атмосфера, де немає майже ніяких бар’єрів ні між слухачами, ні між виконавцем та слухачем. Виконавець веде діалог із слухачем, який цілком може у нього включитися. У салоні немає ведучого чи тісних «фракових манер», музичний салон веде музикант, словом чи музикою. Вся краса салону в усамітненні, у відсутності публічності та мандражу. Одночасно коли концерт створює певні рамки для слухання музики – салон створює умови.

Саме таким був концерт піаністки Анфіси Бобильової 7 квітня на сцені театру імені Лесі Українки, який організувала концерт агенція Collegium Musicum. Хоча захід не мав достатнього відлуння у львівських інформаційних порталах, проте його на правду можна було назвати салоном Анфіси Бобильової. Чому? Найперше, салон відбувався лише на сцені театру, де стільці для слухачів обрамляли рояль, який розміщувався по центру сцени. Світло падало лише на піаністку, створюючи, можливо, ефект концертів Ф. Ліста у французьких салонах. Анфіса виконувала чудово продуману програму, простукавши клавішами логічну музично-смислову лінію: Моцарт, Ліст, Рахманінов, Равель, Лятошинський. Перед кожним твором звучав монолог піаністки про композитора, епоху, твір та його особливості. Таким чином виконавиця підкреслила грою чудові виконавські здібності та ерудицію, що цілком аргументувало власне цікаве трактування деяких моментів у творах. У такі моменти ловиш себе на думці, щоб кожен соліст на будь-якій сцені пророблював таку ж роботу, практичну та теоретичну. У такий спосіб він вдосконалюватиметься на шляху до синкретичного музиканта, який знатиме не тільки гратиме, а й розумітиме.

Але справжнім відкриттям салонного музикування став концерт українсько-американського піаніста Павла Гінтова 23 травня у Львівській національній галереї мистецтв імені Б. Возницького на вулиці В. Стефаника, також організований Collegium Musicum. Салон Павла Гінтова вразив не тільки присутністю вищеописаної атмосфери: піаніст виконував твори українського композитора Сергія Борткевича, за популяризацію творчості якого музикант потужно взявся.

«Я вважаю, що портери С. Борткевича повинні висіти у навчальних закладах, у його честь повинні називати освітні установи. Він один із найвизначніших фортепіанних українських композиторів», – Павло Гінтов.

У перерві між творами С. Борткевича, які піаніст виконував на спеціально привезеному Collegium musicun антикварному кабінетному роялі «Franz Wirth», що тепер є як музичною, так і естетичною окрасою галереї, Павло ділився своїми поглядами про музику композитора, деталі біографічних відомостей, розказував те, про що дізнався, досліджуючи та виконуючи його твори. Слова піаніста змушують задуматися кожного:

«… Мене переслідують дві думки: перша – це було жахливе життя, але він вижив, він займався улюбленою справою, концертував, друга – а скільки було тих, хто не вижив? Кого зламали? Хто досі загублений?…».

Тому салон отримав ще одну особливу характеристику – П. Гінтов провів чудову музичну лекцію, де всі присутні отримали максимальний запас інформації про вагомого українця, наповнившись музичною інформацією, яка фіксує всю пам’ять про Сергія Борткевича.

«Після революційних подій на Майдані я вирішив записати диск із музикою українських композиторів. Я знайшов твір «Українські наспіви» ще невідомого для мене композитора. Це твір, який познайомив мене із С. Борткевичем, і в той момент я запалився ідеєю записати диск виключно із його творів…».

Музичний салон «Віртуозна скрипкова музика» наступний вагомий проект салонної музики від Collegium musicum, який наповнив музиною вечір 11 червня. Формат бездіалоговий, і, можливо, від цього ефект концерту став домінуючим, однак основні салонні принципи збереглися: камерна атмосфера Львівської національної галереї мистецтв імені Б. Возницького, особливі твори із цікавим післясмаком, комфортність, зумовлена відсутністю людської перенасиченості, таким чином – приємна тиша.

Цього разу виконавців було аж троє: двоє скрипалів Роман Гратило та Дарія Числякова, а також піаністка Олена Аливаєва. Програмка салонного концерту ще до його початку стала візиткою якості та очікуваної збалансованості: концерт поділено на два відділи, кожен із яких сформований за музичним зростанням, від відносно незначного твору соло (Паганіні Каприс №24 та Мільштейн «Паганіана») через скрипкову сонату (Огюста де Беріо та Ежена Ізаї) до дуетів (де Беріо «Великий дует» та Сарасате дует «Наварра»); скрипалі регулярно мінялися, тому концерт розкрив потенціал кожного як соло виконавця, так і його роботу у команді; репертуар було збалансовано навіть частотою виконання творів: від мало виконуваних до одних із найвиконуваніших) – браво тим, хто створив настільки досконалу систему для найкращого сприйняття доступного репертуару!

Даний музичний салон варто відзначити неймовірно високим рівнем виконання музикантів. Це саме той момент, коли обговорення концерту ведеться на рівні визначення кульмінаційних змін, запитаннях щодо відмінності у редакціях та цікавість до трактування певних моментів у виконавців. Так, технічно музика звучала на вагомо вищому рівні ніж зазвичай – навіть незвично: впевнені соло та синкретично зіграні дуети балують публіку, однак така планка для середньостатистичного львівського концерту надто висока.

Не забуваймо також про відкриття музичного салону Дзеркальної зали у Львівській опері, де звучать витончені вокальні твори. Це також нова сфера музичної салонної львівської музики – камерна атмосфера, наповнена романсами, піснями та аріями із опер кращих світових композиторів.

Фото Oksana Yakovyna, Adriana Dovha, Роман Дзундза.

 

                                                     Петро ЖЕРУХА

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *