Фестиваль “Львівські прем’єри”: новинки від сучасних композиторів

Нещодавно, знайомий, який абсолютно не пов’язаний із академічною музикою, мене довго розпитував: “А що, зараз існують композитори? І що вони пишуть? Я б хотів почути… Насправді!… Просто цікаво!”. Мені залишалося лише відповісти: “Так, вони живуть серед нас!” 😉 А ось яку музику творять сучасні львівські автори, маємо нагоду почути на фестивалі “Львівські прем’єри”. 

Фестиваль відбуватиметься впродовж 9 – 13 вересня у різних концертних локаціях Львова. З найбільшим нетерпінням очікуємо на відкриття фестивалю 9 вересня у Львівській філармонії, на якому прозвучать твори львівських сучасних композиторів – Любави Сидоренко, Золтана Алмаші, Остапа Мануляка, Віктора Камінського, Богдани Фроляк та Юрія Ланюка. Думаю, усі вони будуть присутні в залі, і Ви переконаєтеся, що композиторський талант не є ознакою лише поважного віку, але й молоді люди є успішними у цій “екзотичній” професії.

Ніхто не розповість краще про свій твір, окрім його автора! Отже, ми вирішили звернутися до самих композиторів з проханням дати коментар про композицію, яка прозвучить на відкритті фестивалю. Дякуємо усім, хто погодився на таку пропозицію!

Любава Сидоренко:

Твір «Oktagon» було написано 2008 року для октету віолончелей варшавської групи «Cellonet» (мистецький керівник — Анджей Бауер) під час «XII Radziejowickich spotkań» (м. Раджєйовіци, Польща). У 2010 році повстала версія для струнного оркестру в рамках проекту Романа Кофмана “Український авангард”, де вперше і прозвучала в оновленому вигляді у виконанні оркестру “Київські солісти”.

Золтан Алмаші:

Твір для струнного оркестру “Concerto grosso” я написав на початку своїх студій у Євгена Станковича (асистентура-стажування у київській консерваторії). Це був час багатьох початків – починалось нове століття (та що там століття – тисячоліття!!), у мене починалось самостійне життя у новому місті тощо. Тому мені захотілось…Розпочати музику з нуля!! Написати якийсь такий твір, ніби перед ним ніякої музики не існувало взагалі, хотілось забути весь цей неймовірний тягар всілякої музики, який на той час ( 2001 рік!) вже був створений, і в’ївся в мій мозок і підсвідомість.
Отже, цією утопічною ідеєю і була сформована структура твору – перша частина є “розгляданням” з різних ракурсів однієї ноти (“мі”) . Це так, ніби людина вперше видобула музичний звук, і, в захваті від магічної дії цього звука, повторяє його тихо, голосно, в різних регістрах, різними тембрами. У наступній частині вже музиканти бавляться мі-мажорним тризвуком, поступово додаються нові ноти, аж поки не назбираються всі дванадцять, а далі вже не так цікаво (це був жарт 😃, буде цікаво, навіть дуже!). Коли конструював у голові цей твір, уявляв собі струнний оркестр із кращих музикантів світу, концертмейстером сидів чомусь Гідон Кремер, досі бачу, як він бере цю ось першу ноту… Ех , уява , уява!

Чому нота “мі”, Ви спитаєте? Чому не “ре”, наприклад ? (До речі, це було перше, що запитав мене Станкович, коли я йому приніс цю партитуру!). Я тоді це запитання потрактував як жарт, аж поки на практиці не пересвідчився, що якби в основі була нота “ре”, то музикантам було б цей твір виконувати набагато легше, адже не секрет, що в ре мажорі на струнних грати комфортніше, ніж в мі-мажорі, і ризик фальші значно менший (струни “ре” і “ля” резонують, що дуже допомагає якісному звучанню). Але я довіряю своєму внутрішньому слуху, а він вперто мені підказував ноту “мі” і раціонального пояснення я не знаходив. І лише зараз осяйнуло: Мі- мажор – це тональність “Весни” Вівальді! Весна – початок всього. І концерт “Весна” Вівальді з циклу “Пори року” є для мене символом одужання і початком нового етапу в житті, і він міцно сидить у мене в підсвідомості. Насправді, я був надзвичайно зворушений цим своїм відкриттям!

Остап Мануляк:

“Музика на другий розділ Євангелія від Луки” – спроба поглянути на біблійну історію Різдва крізь призму людських переживань і хвилювань, де радість від народження немовляти поєднується із тривогою та драмою вимушеної еміґрації з рідної землі.

Віктор Камінський:

В основі партитури “Богородиця” для струнного оркестру, як cantus firmus (головну тему) я використав першу і другу строфу найстарішого варіанту Bogorodzicy з бл. 1407 року. Це найстаріший запис який існує. А оригінал запису знаходиться в бібліотеці Ягелонського університету. Твір був написаний для концерту в Польщі.

Богдана Фроляк: 

“Блукаючі вогні” для флейти і струнних – написаний у 2015 році і присвячений молодій львівській флейтистці Наталі Кожушко. Прем’єра твору відбулася під час фестивалю “Контрасти” 2015 року в Львівській Філармонії у виконанні Камерного Оркестру “Віртуози Львова”. Солісткою виступила Наталя Кожушко, диригував Роман Ревакович (Польща).

Сподіваємося, що такі “підказки” від композиторів зроблять Ваше прослуховування та сприйняття творів набагато яскравішим!

Олійник Стефанія

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *